Аку-Аку. Таємниця острова Пасхи

Аку-Аку. Таємниця острова Пасхи

Старовинна легенда, записана з уст місцевих жителів майже сто років тому, розповідає про перших поселенців острова. Згідно з нею, острів Рапаїті вперше відкрили жінки, які припливли сюди на судні з острова Пасхи.

Багато. жінок були вагітні; вони й стали родоначальницями місцевого населення.

З мурів казкового замка на горі нам було видно безмежний океан. Далеко на півдні небо було темне й похмуре. Звідти вздовж дрейфуючих льодів Антарктиди ідуть на схід холодні морські течії. Це небезпечна область з частими штормами і густими туманами. Зате на півночі небо було блакитне, чисте, його прикрашали легенькі, як пух, хмарки, що пливли разом з теплою течією зі сходу. І цілком природно, що по течії сюди могли приплисти люди з острова Пасхи. Тому ми й попрямували цим шляхом.

День за днем борознили ми безмежний океан, пливучи на захід і переганяючи хмарки та морську течію. День за днем ми стояли на мостику, на баку і біля поручнів, вдивляючись у бездонну блакить. Але більшість людей стояли на кормі і стежили, як судно залишає за собою хвилясту смугу, що ніби зелена дорога серед синього неба вела до острова Пасхи, який зник на обрії. Серед нас було чимало таких, що хотіли б повернутися назад. Можливо, їх вабили туди вахіне, а може й нерозгадані таємниці та несходжені стежки. І лише кілька чоловік стояло на носі корабля і думало про зустріч з чудовим пальмовим островом.

Позад усіх на кормі стояв Рапу, щирий друг Білла, керівник бригади робітників, що працювали на розкопках у Вінапу. Білл попросив мене взяти здібного хлопця помічником для топографічних зйомок. Піднімаючись на борт перед подорожжю в далекий світ, Рапу посміхався, як герой з кінофільму. Але серце його залишилось на «Пупі землі», і коли острівок поглинув океан, його серце огорнув смуток. Коли зникло все звичне і залишились тільки небо й вода, веселого хлопця ніби підмінили.

Рапу мав здібності до техніки, і спочатку ми спробували поставити його помічником у машинний відділ. Але там унизу, у гуркітливому нутрі судна, ніщо не захоплювало хлопця. Він запевняв своїх товаришів, що під палубою судна повно дияволів, і добрий перший машиніст дозволив йому під час вахти сидіти на верхній частині трапу. Але тут, на свіжому бризі, він відразу ж засинав, як тільки сідав на стілець, і машиністи вирішили, що йому краще нести вахту на містку. Здібний Рапу швидко навчився тримати курс по компасу, і штурман пішов собі до рубки. Тут раптом борозна за кораблем почала приймати незвичайну форму, і в людей на палубі закралась надія, що капітан і я передумали і вирішили повернутися на острів Пасхи. Але Рапу тут був ні при чому. Він мирно спав, згорнувшись на лавці клубочком, а судно пливло своїм ходом. Навіщо ж стояти біля стерна, коли навкруги розкинувся тільки безкраїй океан?

Особливої забобонності в Рапу ми не помічали. Він був, висловлюючись мовою жителів острова Пасхи, «дитям часу», але, засинаючи, про всяк випадок натягав на голову ковдру, як це робили його земляки. Якось Арне спитав остров'ян, чому вони це роблять, і ті відповіли, що ховаються від погані, яка ходить скрізь уночі. Навряд чи друзі Рапу почували б себе краще за нього, якби їм довелось вирушити у таку далеку мандрівку на судні, навантаженому майже тисячею каменів з печер, «ключів», черепів і кісток. Сам «Летючий голландець» був ніщо у порівнянні з нами. Наше судно борознило океан, наповнене вщерть аку-аку.

Перед нами вималювався Піткерн — острів бунтівників з «Баунті». Позаду нас вставало вогненночервоне сонце, наче все ще горів запалений повсталими матросами корабель.

Тепер Рапу ніби прокинувся від сну. Він стояв на носі судна і рахував кокосові пальми: одна, дві, три… ні, так багато пальм він ніколи не бачив на всьому острові Пасхи! І дикі кози в горах. Банани, апельсини. І різноманітні південні фрукти, яких хлопець ще ніколи й не куштував. Мабуть, це райський сад! Як тільки Рапу повернеться додому, він змайструє собі човен і обов'язково приїде сюди разом з дружиною.

Серед багатої тропічної рослинності на диких скелях ми побачили червоні дахи будиночків. З вузької протоки за мисом виплив, виблискуючи у промінні вранішнього сонця, довгий човен на шість пар весел. Потомки бунтівників «Баунті» виїхали нам назустріч.

На борт піднялись дужі босоногі остров'яни. Серед них були такі типи, яких сьогодні можна побачити тільки в історичних фільмах Голлівуда. Першим на палубу вибрався сивий велетень Паркінс Крістіан — праправнук Флетчера Крістіана, того самого, що колись очолив знаменитий бунт моряків і змусив капітана Блайа добиратися на шлюпці майже до Азії, а сам пішов проти вітру і посадив судно «Баунті» на мілину біля цього пустельного острівка.

Коли бунтівники з своїми вродливими вахіне з Таїті зійшли на берег, вони не знайшли тут жодної душі, але побачили древні покинуті храмові платформи, а на них і черепи і невеликі статуї, що нагадували велетнів острова Пасхи. Хто ж тут жив до них? Цього ніхто не знав. І жоден археолог не зупинявся на острові Піктерн більше як на кілька годин.

Паркінс Крістіан запросив мене з сім'єю оселитися в його домі. Решта членів експедиції розійшлися по інших хатках. Нас надзвичайно гостинно зустріла невеличка англійська колонія, члени якої розмовляють по-англійськи приблизно так, як розмовляли їхні предки, прибувши сюди 1790 року, з тією тільки різницею, що їхня мова пересипана словами діалекту Таїті і відрізняється місцевим акцентом.

Ми провели на цьому острові кілька чудових днів. Поки археологи лазили по скелях, копали й досліджували все, моряки відвідали печеру Крістіана і могилу Адама, а водолаз спустився на дно, щоб оглянув рештки затонулого корабля «Баунті». З допомогою місцевий жителів ми відшукали на дні Баунті Бей баласт із цього парусного судна: купу іржавих залізних балок.

Мешканці острова весь час знаходили в землі кам'яні, сокири, а біля підніжжя стрімкого урвища на північному: узбережжі було навіть виявлено наскельні зображення. Однак у цілому острів Піткерн з точки зору археології бідний. Як щирі християни, потомки бунтарів зрівняли стіни храмів з землею, а маленькі статуетки порозбивали й повикидали в море, щоб очистити острів од чужих богів. З допомогою остров'ян Арне і Гонзало знайшли в неприступному урвищі печеру, де, очевидно, колись, вирубували червоні статуї. На долівці разом з кусками каміння валялися затупілі кам'яні сокири.

Чужоземці рідко відвідують цей острів. У вузькому незручному місці висадки завжди з гуркотом б'ються об скелі хвилі. Але недалеко пролягає морський шлях Нова Зеландія — Панама, і остров'яни випливають на човнах у море продавати дерев'яні фігурки летючих риб та черепах або ж маленькі моделі гордого парусного корабля своїх предків. Торгівля йде так успішно, що тепер на Піткерні зовсім не залишилося дерева міру, з якого остров'яни вирізують ці речі. Щоб віддячити жителям Піткерна, ми забрали всіх чоловіків острова та деяких жінок і вирушили на безлюдний острів Гендерсон. Наші шістдесят пасажирів зійшли на берег і за один день нарубали двадцять п'ять тонн дерева міру. Зарослий пальмами берег нагадував сцену битви морських розбійників. Мальовничо одягнені жителі острова Піткерн від старого до малого кидалися у вир з кривими стовбурами і направляли їх до човнів, що гойдались на хвилях. Навантажені вщерть човни везли дерево на судно. Ті, хто не звик до безперервного руху хвиль, які то покривали, то оголяли коралові рифи поблизу цього тропічного острова, могли подумати, що ось-ось трапиться лихо. Та чоловіки й жінки міцно чіплялись за риф і човен щоразу, коли море кидало в них піняву хвилю. Велетень, що сидів за стерновим веслом, могутнім голосом вміло керував діями дванадцяти гребців, і човен витримував натиск найбільших валів.

Наступного дня, коли ми розвантажили судно біля скель острова Піткерн, смаглявий Крістіан, посміхаючись, запевнив нас, що тепер його люди забезпечені на чотири роки матеріалом для своїх виробів.

З Піткерна ми взяли курс на острів Мангарева і стали на Якір між коралами посеред красивої, оточеної горами лагуни з міріадами риб і перламутрових черепашок. Єдина статуя, яку ми побачили в цьому одягнутому в пальми раю Південних морів, була намальована на картині в церкві: вона лежала повалена і розбита навпіл біля ніг гордого з своєї перемоги місіонера. В честь нашого приїзду люб'язна дружина французького адміністратора, якого в цей час не було на острові, зібрала всіх місцевих жителів на великий бенкет, і там ми побачили танець на честь легендарного короля Тупи. Король танцював перед своїми воїнами в дивовижній масці, видовбаній із стовбура кокосової пальми. Згідно переказу, король приплив на острів зі сходу з цілою флотилією великих дерев'яних плотів. Побувши кілька місяців, він повернувся до свого могутнього королівства на сході і більше не з'являвся на острові Мангарева. За часом і місцем ця легенда співпадає з інкською легендою про їхнього великого вождя Тупака. Він збудував велику флотилію бальзових плотів з вітрилами і проплавав у Тихому океані майже рік, відвідавши два далекі заселені острови, про які він чув від своїх купців-мореплавців.

Наступна суша, яку ми побачили, був острів Рапаїті. Ніби з казки, він виплив з океану серед хмар, що висіли на південному заході. Ще здаля на найвищих вершинах у бінокль ми помітили незвичайні споруди. Вони скидалися на зарослі зеленню піраміди Мексіки чи на покинуті фортеці інків у диких горах Перу. Здається, там буде що досліджувати!

Ми стояли на мостику і, затаївши подих, стежили, як капітан спритно маневрував судном, ведучи його крізь проходи в зарослому кораловому рифі, що закривав доступ до чудового басейну всередині острова. Минувши риф, судно ввійшло в оточене зубчастими горами озеро в кратері, гладеньке, як дзеркало. Анетта уважно стежила, як капітан вертів ручку машинного телеграфу, ставлячи її то на «стоп», то на «тихий вперед», чи «назад», поки судно ледь помітно пливло поміж коралами. Раптом вона стала навшпиньки, схопилась за ручку і рішуче поставила її на «повний вперед». З машинного відділення відповіли «повний вперед», і наше судно, наче криголам, було б урізалось у кораловий риф, якби капітан у ту ж мить не відвів ручку в протилежний бік.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Аку-Аку. Таємниця острова Пасхи» автора Хейєрдал Тул на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „читати“ на сторінці 87. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи