Аку-Аку. Таємниця острова Пасхи

Аку-Аку. Таємниця острова Пасхи

Після обіду того дня, що ми мали йти до бургомістрової печери, табір відвідало багато остров'ян. Перша група прибула верхи продавати свої традиційні дерев'яні вироби. Почалась жвава торгівля. До мого намету підійшов мовчазний придуркуватий хлопець з шістьма кам'яними фігурками в ганчірці. Камені були вже трохи вивітрені, а один навіть поріс мохом.

— Хто зробив ці речі? — спитав я його.

— Я, — байдуже відповів хлопець.

— Не може бути. Звідки ж тоді мох?

Хлопець мовчав і, здавалось, ледве не плакав. Але потім він признався, що боїться батька: той його вб'є, коли дізнається про фігурки, йому було довірено таємницю входу до печери його діда.

Я дав хлопцеві подарунки для нього й для його батька, і він, сяючи від щастя, пішов додому. Хлопець, безумовно, знав печеру, за якою ніхто не доглядав. Але до нас він більше не приходив.

Різьбарі пробули в таборі до вечора і лише тоді купками почали повертатись до селища. Не встигли піти останні з них, як з пагорба спустився самотній вершник. Він прив'язав коня і зайшов до мого намету. Це був Хуан Чарівник, серйозний і стурбований. Він обняв мене, називаючи братом, почав настійливо застерігати, щоб я не брав каменів, коли хтось принесе їх, бо від цього буде «погане щастя». Ті фігури, що в мене вже є, то добрі камені, але на цьому треба зупинитись. Аку-аку Хуаніа знає все, що робиться в селищі, і повідомить його, — коли я візьму бодай один камінь. Задля нашого братерства я повинен пообіцяти, що виконаю його прохання. Якщо ж я не зроблю цього, то ніколи не побачу його другої печери з іпу маенго. Він подарував мені чудову скульптуру очеретяного човна з двома вітрилами й головою, прикріпленою на носі, яку взяв з другої печери, щоб я завжди про неї пам'ятав. Хуан застерігав мене так щиро, майже плачучи, що я зрозумів: він, напевно, рознюхав щось таке, чого не може мені сказати.

Виклавши своє незвичайне прохання, Хуан вийшов із намету, скочив на коня і зник у темряві.

Невдовзі після цього з селища колією, прокладеною нашим джипом, приїхала верхи молода пара. Це були двоє найскромніших і найтихіших жителів острова: Моїсес Секундо Тукі, один з найкращих наших робітників, і його жінка, Роза Паої, така сама щира й проста людина. Я з ними ніколи не розмовляв про печери, а тому дуже здивувався, коли вони обережно зняли з коня повний мішок і попросили дозволу показати мені десь на самоті, що в ньому є.

Ми зайшли в намет, і вони виставили на моєму ліжку сімнадцять фантастичних кам'яних фігурок. Серед них були найсвоєрідніші з усіх, які тільки мені доводилось бачити на острові. Особливо впадала в очі одна фігурка жінки з великою рибою на мотузці за спиною. Ця скульптура нагадувала типовий сюжет керамічних виробів, знайдених у древніх могилах в пустелях Перу.

Роза сміливо й прямо відповідала на всі мої запитання. Батько її, коротковухий з роду Нгаруті на ім'я Симой, дав ці фігурки, щоб вона виміняла їх у мене на якісь речі. Він дістав їх від свого прадіда, імені якого вона не знає. Скульптури взято з закритої печери в кручі біля Оронго; зветься вона Мата те Паїна, тобто «Око солом'яного бога». В тій же печері зберігає свої скульптури ще одна родина, але після смерті Марти Хаоа їх ніхто не миє.

Мені страшенно хотілось придбати ці скульптури. Та повага до Хуана Чарівника і його застереження, яке не сходило мені з думки, змушувало мене бути обережним. Хто знає, може, він сховався в темряві і стежить за мною? Адже якась загадкова причина змусила його примчати до табору! Але камені мені не хотілось втрачати. Я сказав молодій парі, що мій аку-аку не радить мені зараз купувати ці камені, але згодом, можливо, він передумає. Тому нехай вони добре сховають мішок і прийдуть до мене в день від'їзду.

Мої відвідувачі дуже засмутилися і позирали на мене здивовано, ніби два знаки запитання. Та коли я в знак дружби подарував їм кілька речей, вони заспокоїлись і, сховавши їх разом з скульптурами в мішок, мовчки попрямували до коней.

Я почухав потилицю, намагаючись зрозуміти, що робиться. Та опівночі треба було зустрічатися з бургомістром, тому я погасив лампу і спробував заснути.

Тільки-но я задрімав, як прийшов фотограф і заявив, що джип готовий. Білл мав приєднатись до нас в умовленому місці в селищі, а штурман уже сидів у машині, його чекала цієї ночі інша секретна місія. Один старий остров'янин якось розповів мені, що знає печеру, де лежить рудоволоса людська голова. Сам він не насмілюється доторкнутись до неї, але згоден показати це місце тому, хто вночі не побоїться поплисти туди морем. Бургомістр теж колись згадував про таку голову. Може, в деяких печерах лежать мумії? І штурман Санне виявив бажання перевірити це.

Вже далеко за північ наша маленька група тихо підійшла до хатини Таху-таху. Нас було шестеро: бургомістр, його двоюрідний брат та рудоволосий син, Білл, фотограф і я. Біля купи каміння, трохи нижче хати, я почув знайомий запах спеченого в земляній печі курчати. Невдовзі ми вже сиділи навпочіпки і ласували ним. Я почав перший — з куприка. Церемонія з уму такапу була вже добре мені відома, але ніколи ще вона не відбувалась так приємно, як цієї ночі. Остров'яни не нервували, а бургомістр був по-театральному самовпевнений; він ласував м'ясом, недбало кидаючи кісточки аку-аку, ніби довкола нас стояли голодні жалюгідні собаки. Наївшись як слід, він одійшов трохи вбік і закурив, потім повернувся і гостинно запросив нас іти до печери.

Цього разу церемонія відбувалась далеко від печери, і йти довелось дуже довго. Ми перелазили через стіни, спотикалися на кам'янистому полі, пробирались кривими стежками. Хвилин через десять, коли місце трапези залишилось далеко позаду, бургомістр, нарешті, зупинився біля осипу. Не важко було помітити, що в центрі, посередині осипу, камені перевернені.

Бургомістр попросив мене вийняти з мішка «ключ». Я мав з його допомогою знайти вхід до печери, а коли знайду — три рази крикнути, звертаючись до каменів, що я довговухий з Норвегії і прошу відчинити вхід. Тримаючи голову свині перед собою, я попрямував до осипу і, направляючи рило, як міношукач, на підозріле каміння, повторив магічні слова бургомістра. А ще через мить я, швидко розкидавши каміння, спускався темною шахтою в підземелля острова Пасхи.

Досягнувши дна шахти, я обережно, ніби сліпий, ногами вперед проник у темну печеру і тільки хотів обережно випрямитись, як мене щось ударило по потилиці. Але це була не стеля, я наткнувся, очевидно, на щось тверде й рухоме. Хто ж це міг бути? Не стямившись. як слід, я кинувся вбік, перевернувся і засвітив ліхтарика. Так воно й було: я помітив, як щось рухається, але що це таке? Світло вихопило з темряви великого кам'яного птаха-хижака з розправленими крилами і кривим дзьобом. На спині в нього лежав людський череп. Птах звисав із стелі на мотузці і від поштовху повільно гойдався. Скульптура була на диво світла й нова, аж ніяк не вірилось, що вона провисіла тут одинадцять поколінь, з часів Оророїни. Мотузка теж виявилася цілком новою.

Я посвітив навколо. Печера була невелика. Три очеретяні мати з паралельними рядами круглих плоских каменів лежали просто на долівці, а на кожному камені було видовбано по одному збільшеному значку ронго-ронго. За сторожів на кожній маті правили невеличкі голови з гострими борідками. Я відразу помітив, що ті різноманітні фігури, які мені приносив бургомістр, були не звідси. З усіх фігурок тут заслуговували на увагу тільки парусне судно та велика кам'яна чаша в кутку. Обидві речі були майстерно зроблені, але виглядали так само підозріло новими, як і птах під стелею. Я зазирнув у чашу. Там лежало одинадцять маленьких пучків, людського волосся різних відтінків: від рудого до чорного. Найбільше було рудого. Пучки були перев'язані кожний окремо і всі разом мотузкою з кори, на якій зроблено акуратні вузлики. Та волосся це не було сухе і матове, як на древніх муміях, його, певно, недавно вирізано в живих людей, бо воно навіть не втратило природного блиску. Підозра, яка виникла у мене ще тоді, коли я дивився на птаха, переросла в переконання. Скульптури в цій печері не старовинні, вони зроблені тепер. Уся печера — чиста бутафорія. Ми просто потрапили в пастку.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Аку-Аку. Таємниця острова Пасхи» автора Хейєрдал Тул на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „читати“ на сторінці 81. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи