Аку-Аку. Таємниця острова Пасхи

Ми стояли, осяяні променями тропічного сонця, і в кожного на шиї був холодний, запашний вінок з квітів. По традиції їх треба було кинути в океан і побажати собі повернутися на ці загадкові острови. Однак ніхто з нас не поспішав, кинути вінок у воду. Як тільки вінки опиняться за бортом, вони попливуть за нами, і це буде кінець усім нашим пригодам. Я уже двічі кидав тут вінки і повернувся втретє в цей казковий світ.

Та ось перші вінки все ж таки полетіли у воду. Капітан і Санне кинули їх з містка. Тур-молодший і помічник кока — з верхівки найвищої щогли. Кидають археологи й моряки, фотограф і лікар, Івонна та я. На розкладному стільчику біля поручнів стоїть маленька Анетта. Вона довго нерішуче крутить у руках свій вінок, але потім, ставши навшпиньки, кидає його вниз.

Я підняв її на руки і виглянув за борт. На хвилях за кормою гойдалося двадцять три білі та червоні вінки. Але Анеттиного між ними не було. Він зачепився за поручні нижньої палуби Якусь мить я дивився на нього потім рішуче спустився вниз і скинув вінок у воду. Для чого, не знаю.

Задоволений, я повернувся назад. Ніхто не помітив мого вчинку, але мені здалося, що я почув чийсь сміх.

— Не кидай камінь у бургомістра, — сказав мій аку-аку.

Переклад з норвезької О. Д. СЕНЮК

Художник Р. Ф. ЛІПАТОВ

Вітаємо, ви успішно прочитали книгу!