Розділ «11.4. Продуктивне конярство»

На молочну продуктивність кобил впливають порідні особливості, умови утримання і годівлі, лактація, вік, форма вимені і індивідуальні особливості .

Із заводських порід найбільш продуктивні кобили ваговозних порід

— радянською і російською, з місцевих — казахські.

Молочна продуктивність чистопорідних кобил радянської ваговозної породи складає в середньому 3287 кг. В межах кожної породи спостерігається велика мінливість по величині добового удою, що дозволяє вести відбір за цією ознакою, створювати високопродуктивні типи. Так, добові удої кобил коливаються від 8 до 18 л, у помісей — від 12 до 25 л і так далі. Найбільш продуктивними бувають кобили, що мають чашоподібну форму вимені. Разовий удій у кобил з чашоподібною формою вимені в середньому складає 18 л, з овальною — 13,5 л.

При відборі кобил для доїння звертають увагу на їх порідні особливості, тип статури, розвиток вимені і молочних вен. Крім того, враховують тип конституції і стан здоров'я тварин, їх вік, плодовитість, молочність і оплату корму продукцією. У районах табунного конярства за найбільш високомолочних вважаються кобили місцевих степових порід

— башкирська, бурятська, казахська і їх дрібні. У районах табунно-пасовищного утримання для кумисних ферм відбирають місцевих покращуваних кобил, а також ваговозних помісей. У всіх випадках перевагу віддають тваринам міцної конституції, невеликого росту, приземистим, з тулубом подовженого формату, глибокими і широкими грудьми, добре розвиненим крупом, об'ємистим животом і чашоподібним вим'ям. Такі тварини характеризуються яскраво вираженим травним типом статури і можуть перетравлювати велику кількість грубого корму при його високій оплаті.

Молочність більшості кобил збільшується від лактації до лактації і досягає максимуму у віці від 7 до 15 років.

Існують два способи доїння кобил — машинний і ручний. За прогресивний вважається машинний спосіб, що дозволяє підвищити продуктивність праці і молочність кобил.

При ручному способі доїння починають після того, як тварина встане в положення "стійка": кобила спирається на ліву задню ногу, а права звільнена від навантаження. При такому положенні тварини молоковіддача посилюється, а доярці зручніше і безпечніше працювати. Норовистих кобил під час доїння фіксують. Доять кобил з лівого боку, по казахському методу, з обхватом лівої ноги, або по башкирському, як корів. Ліву половину вимені видоюють лівою рукою, а праву, пропущену між ніг коня, — правою. Доять кобил енергійно і швидко протягом 1 хв. При повільному доїнні, коли соски не встигають спорожнятися, удої і жирність молока знижуються.

Доять кобил (до 5-6 разів на добу) в певний час, згідно встановленому розпорядку дня, порушення його веде до гальмування рефлексу молоковіддачі і ускладнює догляд за твариною.

Норми годівлі підсосних кобил залежать від їх маси, молочності і схильності до роздоювання. З розрахунку на 1 л продукованого кобилою молока їй потрібно додатково 0,5 корм. од. і 45-50 грама перетравного протеїну. У раціони лактуючих кобил взимку включають злакове лугове і бобове сіно, овес, висівки, макуху, силос з моркви і буряка. Влітку основним кормом для них служить трава злаково-бобового пасовища, а в якості підгодівлі — концентрати (овес, висівки, макухи). В період вигорання пасовищної рослинності кобилам згодовують зелену масу багаторічних (люцерну, могару) і однорічних трав. При підгодівлі кобил в літній період свіжоскошеною травою (10-12 кг) і концентратами (2-3 кг) їх молочна продуктивність підвищується на 20-25 %. Корисно давати дійним кобилам молокогонні соковиті корми моркву, буряк, картоплю, силос.

У зимовий період пасовищну траву замінюють сіном багаторічних трав (5-9 кг), соковитими кормами (5-10 кг силосу і 3-5 кг кормової моркви). Починаючи з 9-го міс. норму годівлі по всіх поживних речовинах збільшують на 6-7,5 %. При цьому на 100 кг живої маси повинно доводитися 25,56-26,95 МДж обмінної енергії. Після закінчення лактації кобил, що залишилися холостими, годують по нормах робочих коней.

Технологія молочного конярства передбачає безприв'язну систему утримання кобил. Стайні роблять з твердими підлогами, можна асфальтованими. Кобил містять на глибокій підстилці, міняючи її 2-3 рази на рік. Видаляють гній бульдозером. У стайнях для вижеребки кобил і жеребців-виробників обладнують стайні. Для сухостійних, подсосних і дійних кобил стайні ділять пересувними перегородками заввишки 1,7 м на секції, розраховані на утримання 10 кобил в кожній. Оптимальна площа секції 60-70 м2. Секції для кобил розташовують на обидві сторони головного кормового проходу. У них вмонтовують годівниці і групові автонапувалки. Фронт годівлі — 1,2 м на голову. Висота годівниць з боку кормового проходу не більше 70 см. Годівниці роблять відкидними (у бік кормового проходу), а перегородки між секціями пересувними з тим, щоб користуватися бульдозером при прибиранні гною. У піддоках кобил і лошат розміщують влітку і в теплі дні взимку.

Кумис, приготований з кобилячого молока, називають натуральним. Йому властиві властивості високоживильного і лікувального продукту, тому що він багатий легкозасвоюваними білками, жирами, вуглеводами, вітамінами і біологічно активними речовинами.

В процесі бродіння хімічний склад кобилячого молока змінюється. У кумисі різко скорочується вміст цукру, накопичуються молочна кислота, вуглекислий газ, спирт, ароматичні і інші речовини.

Загальна кількість сухої речовини в молоці кобил різних порід коливається від 10 до 11,4 %, у кумисі скорочується до 6,8-8,6 %; у молоці цукру міститься 6-7 %, а в кумисі — від 1,4 до 4,4 %. Калорійність 1 л кумису коливається від 300 до 400 ккал. Кумис багатий кальцієм, вміст якого в 1 л від 70 до 150 міліграма. При спиртному бродінні в кумисі накопичуються в значній кількості дріжджові клітки, що додає йому особливу цінність. Відомо, що дріжджі давно застосовують в медицині при фурункульозі, виснаженні, гнійних і тривало не заживаючих ранах, а також при порушеннях обміну речовин, викликаних недостатньою кількістю білків і вітамінів в їжі. Таким чином, все те, що відоме про корисний вплив дріжджів на організм людини, може бути віднесено і до кумису.

Поживні і лікувальні властивості кумису обумовлюються не тільки його чудовим складом, але і вмістом в ньому продуктів бродіння (молочна кислота, спирт, вуглекислий газ).

Молочна кислота збуджує апетит, покращує травлення.

Вітаміни С (аскорбінова кислота), В1 (тіамін), В2 (рибофлавін), А, РР, Е і ін. сприятливо впливають на обмін речовин у організмі.

Технологія приготування кумису в промислових умовах включає підготовку молока, приготування закваски, дозрівання кумису, його вимішування, розлив, закупорювання, газування, охолодження і зберігання.