Розділ «ВСТУП»

Наземне фотографування місцевості та важливих інженерних об'єктів здійснюється, як правило, силами і засобами інженерних підрозділів з інженерних постів фотографування. Кожен інженерний пост фотографування (ІПФ) у складі 2-3 осіб здатний за 1-2 години сфотографувати ділянку місцевості шириною по фронту до 2 км, у глибину - до 5-7 км.

Наземне фотографування здійснюється fa застосуванням перископічного довгофокусного фотоапарата (ПДФ). Оснащений таким приладом особовий склад ІПФ у змозі зробити 36 знімків окремих ділянок місцевості й військових об'єктів за 15-20 хв. При цьому є можливість робити також фото панорами значних за довжиною ділянок оборони противника. По отриманих знімках легко визначити характер місцевості й оборонних споруд противника в секторі спостереження. Як правило, інженерні пости фотографування розташовуються на найбільш важливих ділянках місцевості. Вони обов'язково оснащуються засобами пересування і зв'язку. До складу ІСП та ІПФ виділяються зазвичай 2-3 сапери-розвідники, а до складу інженерної розвідувальної групи (ІРГ) - до відділення саперів-розвідників (саперів). Крім того, сапери-розвідники (сапери) можуть залучатись до складу загальновійськових розвідувальних груп, що призначаються штабом частини.

Повітряне фотографування з метою організації інженерного забезпечення здійснюється з використанням літаків-розвідувальників або гелікоптерів. Фотографування (перспективне) оборони противника і місцевості в смузі ведення розвідки можливо здійснювати на глибину до 15 км.

Пошук проводиться у випадку виникнення потреби детального вивчення того чи іншого найбільш важливих об'єктів перед переднім краєм або у глибині оборони противника, потреби ретельно розкрити його інженерні заходи або захопити зразки засобів інженерного озброєння. Об'єктами пошуку можуть бути різноманітні інженерні загородження противника, в тому числі мінно-вибухові загородження, мости і переправи, фортифікаційні та інші споруди.

Інженерна розвідка пошуком зазвичай організується в умовах безпосереднього зіткнення з противником, з дозволу старшого начальника. Для її ведення призначаються інженерно-розвідувальні групи, до складу яких залучається спеціально підготовлений особовий склад інженерних підрозділів. Вони зазвичай діють перед переднім краєм - самостійно, а в глибині оборони противника, як правило, у складі військових розвідувальних груп. Пошук здійснюється, як правило, вночі та в інших умовах обмеженого бачення і грунтується на прихованому підході розвідників до раніше призначеного об'єкта розвідки.

У наступі зазвичай створюються інженерно-розвідувальні групи (ІРГ) та інженерно-розвідувальні дозори (ІРД), що здатні діяти на відстані до 20 км від своєї частини або в тилу противника - до 100 км. Основним способом дій зазначених розвідувальних органів є безпосередній огляд, який застосовується у випадку, коли обстановка дозволяє наблизитися до об'єкта розвідки, детально його обстежити, провести необхідні виміри, а по можливості і фотографування, взяти проби ґрунту й води. Отримані в результаті безпосереднього огляду дані є найбільш достовірними. Склад ІРД і його оснащення залежать від отриманого завдання та обстановки. В ньому, як правило, може бути задіяне від відділення до взводу зі складу підрозділів інженерних військ. Інколи, до складу ІРД залучають одного-двох хіміків-розвідників з метою ведення радіаційної та хімічної розвідки. Інженерно-розвідувальний дозір може діяти на бронетранспортері, автомобілі або пішим порядком. На марші розвідка може здійснюватися із застосуванням гелікоптера Мі-8. При цьому на детальну розвідку об'єкта витрачається в середньому 5-7 хв.

Інженерне обладнання районів розташування, що зайняті підрозділами.

Інженерне обладнання районів оборони та позицій, що зайняті загальновійськовими підрозділами, районів розташування підрозділів спеціальних військ, і районів розгортання пунктів управління здійснюється особовим складом цих підрозділів з повною напругою сил, максимальним застосуванням захисних і маскувальних властивостей місцевості, використанням місцевих будівельних матеріалів, інженерної техніки, підривних зарядів і збірно-розбірних фортифікаційних споруд промислового виготовлення.

Метою фортифікаційного обладнання районів оборони (опорних пунктів) бойових підрозділів, районів розташування спеціальних підрозділів є:

– підвищення захисту особового складу підрозділів, бойової та спеціальної техніки і озброєння від всіх засобів ураження противника;

– забезпечення стійкості керування підрозділами.

Воно спрямоване на збереження від знищення або пошкодження важливих засобів та об'єктів військ, виведення з ладу яких знижує боєздатність частин і підрозділів, робить неможливим їх подальше бойове застосування за штатним призначенням.

Фортифікаційне обладнання районів оборони (опорних пунктів) механізованих (танкових) підрозділів сприяє створенню стійкої та активної оборони, яка здатна протистояти впливу всіх сучасних засобів ураження, ударам авіації та артилерії, масованим атакам танків і піхоти противника. Виконання необхідних заходів щодо фортифікаційного обладнання районів розташування підрозділів спеціальних військ має за мету максимальне запобігання втрат особового складу, підвищення стійкості їхньої штатної техніки та засобів озброєння проти впливу сучасних засобів ураження, в першу чергу ударам високоточної зброї та масованим атакам авіації.

Завдання фортифікаційного обладнання, зазвичай, виконуються особовим складом усіх підрозділів. До виконання найбільш складних завдань, що пов'язані з великим обсягом робіт, можуть залучатися інженерна техніка та особовий склад інженерних підрозділів.

У районі оборони механізованого батальйону (опорних пунктах рот, взводів) влаштовуються:

– основні та запасні позиції для всіх вогневих засобів;

– командно-спостережні пункти командирів підрозділів;

– пункт технічного спостереження батальйону;

– район розташування ремонтно-евакуаційної групи;

– медичний пункт батальйону;