Розділ «ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК»

СІФ — вид зовнішньоторговельної угоди, згідно з якою продавець зобов'язаний доставити вантаж у порт, забезпечити його навантаження на борт судна і за свій рахунок сплатити фрахт та застрахувати вантаж на ім'я покупця від ризиків на час перевезення й здачі в місці призначення.

СЛІП — страховий документ, що використовується для попереднього розміщення ризику. Складається брокером і передається андерайтерам. Останні акцептують С. власноручним підписом і вказують частку участі в прийнятому на страхування ризику. С. найбільш характерний для факультативного перестрахування. В окремих випадках прирівнюється до страхового поліса. Містить дані про цедента, стислий опис ризику, страхову умови страхування і перестрахування, ставку премії, власне утримання цедента той

СОЦІАЛЬНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ — система розподільних відносин, у процесі яких рюються й використовуються фонди для матеріального забезпечення громадян у стар у разі інвалідності, при втраті годувальника та в інших випадках, передбачених закс

СОЦІАЛЬНЕ СТРАХУВАННЯ — спосіб матеріального забезпечення громадян у раз робіття, захворювання, нещасного випадку, а також у старості. Відповідно до цього зі ваджують такі самостійні види С. с.і страхування на випадок безробіття, медичне страх} ня; страхування від нещасного випадку на виробництві; пенсійне страхування. Джер коштів є відповідні фонди, створені розподілом і перерозподілом національного доходу.

СПЕЦІАЛЬНІ УМОВИ СТРАХУВАННЯ — умови, використовувані в разі, коли по но змінити, розширити стандартні умови, застосовувані з цього виду страхування.

СПІВСТРАХУВАННЯ - - страхування, при якому один і той самий ризик у не; частках страхують два або більше страховики, видаючи при цьому спільний або ок поліси відповідно до суми, що становить частку кожного страховика. Якщо ризик міщується серед страховиків неповністю, то одним із страховиків вважається страхуг ник. Він несе відповідальність в обсязі незастрахованого ризику, не сплачуючи прем

СТИХІЙНЕ ЛИХО — подія природного походження або результат впливу приро; процесів, що за своєю інтенсивністю, поширенням та тривалістю може становити заг для людей, об'єктів економіки.

СТРАХОВА ВАРТІСТЬ — вартість, що її встановлює страхувальник, відповідн об'єкта страхування. Коли страхова вартість більша за страхову суму, то страхове віді дування при настанні страхового випадку виплачується в межах страхової суми.

СТРАХОВА ВИПЛАТА — грошова виплата в межах страхової суми, яку страхе відповідно до умов договору страхування зобов'язаний виплатити в разі настання стр. вого випадку, а також сума, що виплачується за особистим страхуванням. Страхові виї ти та виплату страхового відшкодування здійснює страховик згідно з договором стрі вання або законодавством на підставі заяви страхувальника (його правонаступника третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіка який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром формою, що визначається страховиком.

СТРАХОВА КОМПАНІЯ — юридично оформлена одиниця підприємницької діяльні у формі акціонерного, повного, командитного товариства чи товариства з повною відп дальністю, яка бере на себе обов'язки страховика і має на це відповідну ліцензію.

СТРАХОВА КОРПОРАЦІЯ — це юридична особа (страховик), засновниками та які перами якої можуть бути виключно страховики. Створюється з метою концентрації к; талів страховиків — учасників корпорації, підвищення їх загальної ліквідності та платосі можності, а також забезпечення координації та нагляду за їхньою діяльністю.

СТРАХОВА МЕДИЦИНА — форма медичного обслуговування населення з фінансув ням витрат на основі медичного страхування.

СТРАХОВА ПОДІЯ — подія, передбачена договором страхування або чинним законов ством, з настанням якої виникає обов'язок страховика відшкодувати завдані цією под збитки або виплатити страхове забезпечення страхувальникові (застрахованій особі, ви донабувачеві).

СТРАХОВА ПРЕМІЯ (ВНЕСОК, ПЛАТІЖ) — плата страхувальника страховикові те, що той зобов'язався відшкодувати страхувальникові у разі виникнення страхової пс матеріальні збитки, завдані застрахованому майну, або виплатити страхову суму при . станні певних подій. Вона сплачується одноразово до вступу в дію договору страхування і періодично в передбачені ним строки. Розмір Сп. залежить від страхового тарифу (брут-то-ставки) і страхової суми, періоду страхування та іноді від деяких інших чинників.

СТРАХОВА ПРЕТЕНЗІЯ — вимога страхувальника (вигодонабувача, іншої третьої особи) про відшкодування страховиком збитку, спричиненого випадком, що передбачає перелік страхових подій у договорі страхування.

"СТРАХОВА СПРАВА*' — науково-практичний журнал, який з 2001 р. видає УНДІ права та економічних досліджень па підтримки ЛСОУ та окремих ВНЗ.

СТРАХОВА СТАТИСТИКА — 1) систематизоване дослідження та узагальнення найбільш масових і типових страхових операцій на підставі статистичних методів опрацювання інформації, що характеризує страхову справу; 2) спеціальна таблиця показників провадження певного виду страхування або всього портфеля ризиків за конкретним полісом протягом обумовленого періоду часу; 3) збір і систематизація даних з майнового, особистого страхування та страхування відповідальності з метою нагромадження матеріалу, необхідного для прийняття своєчасних і обґрунтованих управлінських рішень.

СТРАХОВА СУМА — 1) грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку; 2) сума, на яку укладається договір особистого страхування, а також конкретний розмір грошових коштів, що повинен сплатити страховик страхувальнику в разі настання страхової події. У добровільному страхуванні життя С.с. не обмежується.

СТРАХОВЕ ПОЛЕ — максимальна кількість об'єктів, котрі потенційно можна застрахувати на добровільних засадах. У страхуванні майна це може бути кількість підприємств, які знаходяться в певному регіоні, або кількість власників майна. В особистому страхуванні — це кількість населення, яке має самостійні доходи, або кількість працівників певного підприємства чи організації.

СТРАХОВЕ ПРАВО — сукупність загальноприйнятих правил (норм) поведінки страхувальників, страховиків та їхніх посередників, визначених державою і закріплених у законах і підзаконних актах, які стосуються страхової діяльності.