Розділ «Тема 2. СТАНОВЛЕННЯ ТА ОСНОВНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ СОЦІОЛОГІЇ»

Визнаючи чималу заслугу К. Маркса в аналізі конфліктів минулого сторіччя, Р. Дарендорф разом з тим вважає його підхід застарілим для XX ст., особливо коли мова йде вже про посткапіталістичне, постіндустріальне суспільство. У такому суспільстві, на його думку, основний соціальний конфлікт переміщується зі сфери відносин власності в сферу управління. Тут головне джерело соціального конфлікту лежить не в області економічних відносин, а в області відносин володарювання, і зміст конфлікту визначається характером влади.

Засновником символічного інтеракціонізму був Джордж Мід (1861 -1931 pp.) — американський філософ, соціолог і соціальний психолог, професор Чикагського університету, який написав дуже мало робіт, у зв'язку з чим про його погляди доводиться судити за посмертно опублікованими записами його лекцій, насамперед за опублікованою лише в 1934 році роботі "Розум, Я і Суспільство". Стоячи на позиціях соціального біхевіоризму, він виходив з того, що в основі всіх соціальних явищ і процесів лежить соціальна взаємодія індивідів, яка формує соціальний світ як індивіда, так і суспільства. На відміну від ортодоксального біхевіоризму Д, Мід визнавав примат соціального над індивідуальним, ішов від зовнішнього до внутрішнього у вивченні процесу формування свідомості в поведінці, надавав вирішальну роль в цьому "символічному оточенню". Він вважав, що спілкування, взаємодія (інтеракція) між людьми здійснюється шляхом особливих засобів — символів (жестів і особливо мови), що мають певне значення і викликають відповідну реакцію з боку партнера чи партнерів. Тому його вчення й одержало після його смерті назву "символічний інтеракціонізм".

Концепція "міжіндивідуальної взаємодії" Д. Міда ґрунтується на тому, що сприйняття індивідом навколишньої соціальної дійсності обумовлено його досвідом спілкування з іншими, особливо його здатністю сприймати світ і себе таким чином, щоб це відповідало баченню інших і значенню символів. Поведінка індивіда в групі, вважав Д. Мід, "є результатом прийняття даним індивідом установок інших стосовно себе і наступної кристалізації всіх цих приватних установок у єдину установку чи точку зору, що може бути названа установкою "узагальненого іншого". Поведінка людини, за Д. Мідом, визначається структурою його особистості, його соціальною роллю і сприйняттям установок "узагальненого іншого". Важливою заслугою Д. Міда є розробка ним рольової теорії особистості, відповідно до якої сутність особистості, її багатство і своєрідність визначаються і виявляються насамперед через виконані нею соціальні ролі.

У символічному інтеракціонізмі більше ніж у, будь-якому іншому, теоретичному підході надається значення активному, творчому індивіду.

Учень Д. Г. Міда американський соціолог і соціальний психолог Герберт Блумер (1900 - 1987 pp.) розвинув далі вихідні основи символічного інтеракціонізму, показавши, що люди діють, керуючись насамперед значеннями, які вони надають тим чи іншим об'єктам. Ці значення — продукт соціальної взаємодії. Соціальна реальність та її зміна служать результатом постійних і нескінченних взаємних узгоджених значень між діючими соціальними суб'єктами (авторами). Його особлива заслуга — у дослідженні колективної поведінки людей, особливо в неорганізованих чи слабко організованих групах (юрба, маса, громадськість, рухи і т. п.).

Близьким до символічного інтеракціонізму є феноменологічний напрямок у сучасній соціології, що також розглядає соціальну реальність як продукт інтерпретуючої діяльності людей, ототожнює суспільство з уявленнями про нього і зосереджує свою увагу на виявленні універсальних структур розуміння й інтерпретації людьми соціальних явищ і процесів, що виявляються при соціальній взаємодії.

Засновником цього соціологічного напрямку був австро-американський філософ і соціолог Альфред Шюц (1899 - 1959 pp.), який розробив своєрідний різновид "розуміючої" соціології. Остаточно цей напрямок склався в 50-х і одержав широке розповсюдження уже в 60 - 70-х роках. Вважаючи, що позитивізм спотворював природу соціальних явищ, ототожнюючи їх з явищами природи, А. Шюц розробив концепцію "інтерсуб'єктивного світу" повсякденного життя і діяльності, "соціологію повсякденного знання", суть якої полягає в тому, що соціальна реальність представлена нам як суб'єктам дії у вигляді "інтерсуб'єктивного світу, який існував до нас," — сформованого способу розуміння один одного і формування загального сприйняття і загального уявлення про світ.

Кожна людина, за А. Шюцем, має унікальну біографію і тому сприймає світ по-своєму. Тільки завдяки вихованню і навчанню в сім'ї і школі, нагромадженню власного досвіду взаємодії з людьми, що нас оточують, ми в можемо долучитися до цього світу, який дозволяє нам ставити перед собою реальні цілі й досягати їх.

Він вважав, що феноменології немає справи до самих об'єктів; її цікавлять їхні значення, сконструйовані діяльністю нашого розуму. Таким чином, найбільш цінною і специфічною стороною феноменологічної соціології А. Шюца стало вчення про пізнання соціальної реальності через аналіз побутового, повсякденного знання і діяльності.

До феноменологічної соціології безпосередньо приєднується і навіть розглядається як її різновид соціологічна етнометодологія. її основоположником вважається Гарольд Гарфинкель (1917 р. н.) — американський соціолог, який опублікував у 1967 р. "Дослідження з етнометодології".

Етнометодологія — це сформований в 70-х роках соціологічний напрямок, суть якого у виробленні методів перетворення повсякденних дій людей в безсумнівно розумні і практично з'ясовні на основі використання методів етнографії і соціальної антропології.

Головне в етнометодології — це вивчення повсякденних норм, правил поведінки, змісту мови спілкування, які регулюють взаємини між людьми, дослідження процедур інтерпретацій і схованих, неусвідомлюваних механізмів міжособистісних взаємодій.

Етнометодологія принципово заперечує існування суспільства як об'єктивної реальності, зводячи його до пояснюючої (інтерпретуючої) діяльності людей. У зв'язку з цим відкидається і можливість одержання об'єктивного наукового знання про суспільство, оскільки будь-яке знання похідне від повсякденного спілкування. Усякий соціальний факт феноменолог зводить, по суті, до його інтерпретації. Г. Гарфинкель критикує методологію традиційної соціології за штучне накладення готових схем і норм на реальну людську поведінку. З його позиції, завдання соціології полягає в з'ясуванні іманентної раціональності повсякденного життя.

Останні десятиліття в розвитку сучасної соціології відзначені, з одного боку, появою нових соціологічних концепцій, подальшим посиленням їхнього розмаїття, а з іншого боку — усе що ясніше проявляється прагненням так чи інакше перебороти давно сформований, традиційний розрив макро- і мікросоціології, теоретичного й емпіричного, об'єктивного і суб'єктивного підходів до вивчення і розуміння соціальної реальності.

Інтегралістичні, об'єднавчі тенденції в сучасній соціології рельєфно проявилися, зокрема, у новітніх концепціях комунікативної дії" Ю. Хабермаса, "структуралістського конструктивізму" П. Бурдьє, "структурації" Е. Гідденса, "неофункціоналізму" Дж. Александера та ін.

Німецький соціальний філософ і соціолог, представник франкфуртської школи неомарксизму Юрген Хабермас (1929 р. н.) у роботах "Теорія комунікативної дії" (1981), "Моральна свідомість і комунікативна дія" (1990), "Фактичність і значимість" (1992) та ін., зробив спробу поєднати (на основі переосмислення марксистської соціальної теорії) концепції структурного функціоналізму і концепції феноменології, домогтися "інтеграції теорії дії і теорії систем".

Відомий французький соціолог, засновник Центру європейської соціології П'ср Бурдьє (1930 р. н.) створив концепцію "структуралістського конструктивізму", у якій спробував поєднати об'єктивне (вплив соціальної структури) і суб'єктивне (конструювання особистістю об'єктів) у соціологічному пізнанні, подолати однобічність як об'єктивізму, так і суб'єктивізму. Поєднуючи у своєму вченні принципи структуралізму і конструктивізму, він використовує два центральних у його концепції поняття — "соціальне поле" і "габітус".

Соціальне поле — це соціальний простір, середовище, у якому здійснюється різна взаємодія людей, що включає цілий ряд різних полів — політичного, економічного, культурного, наукового, релігійного та ін.

Під габітусом він розуміє "систему міцних набутих схильностей" індивідів, що формуються під впливом об'єктивного соціального середовища і використовуються ними у своїх діях як вихідні установки. На цій основі П. Бурдьє прагне зробити свій внесок і в подолання протиставлення макро- і мікросоціології.

Найбільший сучасний англійський соціолог і політолог, професор Кембріджського університету, автор одного з найпопулярніших підручників з соціології та багатьох наукових праць. Гідденс висунув "теорію структуризації", також спрямовану на інтеграцію макро- і мікропідходів до дослідження соціальної реальності.