Розділ «Тема 2. СТАНОВЛЕННЯ ТА ОСНОВНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ СОЦІОЛОГІЇ»

Особливу увага К. Маркс і Ф. Енгельс приділяли виділенню в соціально-класовій структурі суспільства основних і провідних класів. Стосовно до сучасного їм капіталістичного суспільства — це пролетаріат і буржуазія, антагонізм між якими, на їхню думку, складав основний міст соціального життя.

Маркс та Енгельс твердо вірили в необхідність і неминучість перемоги пролетаріату в класовій боротьбі та в перетворення його в панівний клас. Принципово новими в цьому відношенні були положення марксизму про те, що класова боротьба обов'язково веде до диктатури пролетаріату і що сама ця диктатура є лише перехід до суспільства без класів.

Разом з тим К. Маркс та Ф. Енгельс бачили, що соціально-класова структура капіталістичного суспільства не зводиться лише до класів-антагоністів, а включає також й інші класи і шари (селянство, землевласники, дрібна буржуазія, інтелігенція й ін.), яким, правда, вони приділяли меншу увагу, прогнозуючи їхнє неминуче поступове зникнення, розчинення серед основних класів.

По-шосте, дуже важливе значення для соціологічних досліджень особистості мало обґрунтування Марксом положення про особистість як про суб'єкт, носій всієї сукупності суспільних відносин. Ця теза була спрямована на те, щоб вивчати не особистість взагалі, а особистість конкретного суспільства, конкретної людини. Він показав, що особистість — це не тільки об'єкт впливу соціального середовища, але й активний суб'єкт її зміни. Заслуга Маркса й у тому, що він приділив велику увагу найважливішій соціологічній проблемі взаємодії суспільства й особистості, його механізму й історично детермінованого характеру.

Високо оцінюючи місце і роль марксизму в історичному розвитку соціологічної думки, не можна в той же час не бачити й у цій області його обмеженостей і недоліків. Матеріалістичне розуміння історії дозволило марксизму чітко виділити економічну сферу життя суспільства, розкрити її сутність, зміст, механізм розвитку і важливу роль у життєдіяльності людей і суспільства в цілому. Але це ж нерідко супроводжувалося більш-менш явною недооцінкою, а іноді й ігноруванням важливої ролі інших, нематеріальних факторів соціального розвитку. Марксистське вчення про класи і класову боротьбу дозволило краще зрозуміти одну з безсумнівно важливих сторін побудови, функціонування і розвитку суспільства. Але одночасно воно привело марксизм до усвідомлення мало не всієї соціальної історії, до історії боротьби класів, до гіпертрофування місця і ролі робітничого класу і недооцінки значення інших класів і соціальних груп, до грубого і науково необґрунтованого висновку про те, що справжня історія людства починається лише з комунізму, а все, що було до цього, — це лише передісторія. Акцент на виявлення скрізь і всюди протилежних сторін, соціальних протиріч і конфліктів, безперечно, дозволив краще зрозуміти це могутнє джерело суспільного розвитку і важливу роль соціальних революцій, що здійснилися, в соціальному прогресі. І в той же час це привело до заперечення, по суті, ролі соціальної єдності, соціальної згоди і недооцінки еволюційних, поступових форм соціального реформування в прогресі суспільства.

Хід наступної історії виявив і багато інших слабкостей і недоліків соціальної теорії марксизму, особливо в плані її прогнозів і приречень.

Сьогодні марксизм знаходиться в глибокій кризі, за останні роки його вплив серйозно звузився. Свою роль у цьому зіграли, звичайно, і надмірний радикалізм соціології марксизму, її заполітизованість і заідеологізованість. Але ще велику роль тут зіграли наступна догматизація і вульгаризація марксизму, його перекручення в теорії і на практиці, катастрофа ніби то соціалістичних режимів у ряді країн, створених ніби під прапором марксизму.

Об'єктивна, справді наукова оцінка місця і ролі соціології марксизму вимагає, по-перше, дотримання принципу історизму, тобто уміння оцінювати праці К. Маркса та Ф. Енгельса з позицій того часу, коли вони жили і працювали, по тому, наскільки й у чому саме вони збагатили соціологічне знання в порівнянні зі своїми попередниками і сучасниками; по-друге, уміння відокремлювати в соціології марксизму наукове знання від політизованих та ідеологізованих; по-третє, уміння аналізувати погляди основоположників марксизму концептуально, а не окремі їхні висловлення, узяті поза зв'язком з іншими й без обліку їхнього розвитку; і, по-четверте, уміння чітко розрізняти марксизм і його численні інтерпретації як послідовниками, так і дослідниками марксизму, не ототожнювати його з ленінізмом, неомарксизмом і тим більше зі сталінізмом, троцькізмом, маоізмом та ін.

§ 2.3 Соціологічна думка в Росії

Незважаючи на серйозне економічне і соціально-політичне відставання тодішньої Росії від Заходу, а також на те, що соціологія прийшла до нас із Західної Європи, а соціологічна думка в ній почала активно функціонувати лише в останній третині XIX ст., соціологія в Росії до кінця XX ст. досягла високого рівня, який мало чим поступався тому, що був на Заході у той період.

Російська соціологічна думка того часу мала можливість спиратися на досягнення західноєвропейської соціології. Великий вплив на неї зробили погляди Конта, Спенсера, Дюркгейма, Зіммеля, Вебера та ін.

Микола Якович Данилевський (1822 - 1885 рр.) — видатний російський соціолог, етнограф та історик, засновник першої в історії антиеволюціоністської концепції історичного розвитку — "теорія культурно-історичних типів". Це була одночасно і філософська, і соціологічна, і політологічна концепція багатолінійного і паралельного відокремленого розвитку "природних" соціальних систем як своєрідних соціокультурних типів суспільства, особливих цивілізацій. Вона виникла як спроба перебороти недоліки пануючої в той час євроцентристської моделі однолінійного й односпрямованого історичного прогресу і пояснити особливості розвитку Сходу й інших регіонів, у тому числі й Росіїі Головна і найбільш відома праця М. Я. Данилевського "Європа і Росія" (1869-1871).

Заперечуючи плоский еволюціонізм і загальнолюдську єдність світового історичного процесу, Данилевський виділяв 13 відособлених культурно-історичних типів:

• єгипетський,

• китайський,

• ассиро-вавилонський,

• індійський,

• іранський,

• єврейський, ;

• грецький,