Розділ «Тема 4. АНТИПОЗИТИВІЗМ В СОЦІОЛОГІЇ І ФОРМУВАННЯ НІМЕЦЬКОЇ СОЦІОЛОГІЧНОЇ ШКОЛИ»

Ключові поняття та терміни

• переживання

• цінності

• спільність

• воля

• формальна соціологія

• соціальні процеси

• соціальні типи

• ігрові форми

§ 4.1 Джерела німецької соціології. Ф. Тьонніс

§ 4.2 Формальна соціологія Г. Зіммеля

Типологічний аналіз соціальних відносин і проблем розвитку аналітичної, формальної соціології були в значній мірі і предметом інтересів Г. Зіммеля (1858 - 1918 pp.) основоположника так званої формальної соціології.

Філософська і соціологічна творчість Зіммеля розгорнулася в епоху "кризи культури" — на схрещенні різноманітних старих і нових ідей та тенденцій. Саме як виразник цих кризових і суперечливих рис і ввійшов Зіммель в історію соціології.

Зіммель намагався знайти наскрізне (основне) протиріччя в сучасній йому культурі — завдання майже нездійсненне, оскільки цей період у повному розумінні був періодом "розброду і хитань" у культурі й ідеології.

Вихідною проблемою, від якої починає свої соціологічні побудови Зіммель, є проблема визначення предмету соціології. Як вважав Зіммель, соціологія повинна утвердити своє право на існування не за допомогою вибору особливого, не "зайнятого" іншими науками предмету, а як метод. Соціологія, за Зіммелем, не є наукою, що "володіє власним змістом", оскільки "вона не знаходить собі об'єкта, який не вивчався б якою-небудь із суспільних наук". Звідси, якщо соціологія не може визначити свій предмет шляхом простого вичленовування тих чи інших явищ соціального життя, вона повинна визначити його методологічно, знайшовши специфічну точку зору. Ця специфічна точка зору полягає в тому, що соціологія повинна досліджувати не зміст, а форми суспільного (соціального) життя, те загальне, що властиве всім соціальним явищам.

Для пояснення своєї позиції він звертається до аналогії. Соціологія, за Зіммелем, перебуває до приватних суспільних наук у такому ж відношенні, як геометрія до наук фізико-хімічних, тобто вона не вивчає зміст суспільних явищ, а досліджує загальну для них соціальну форму.

За Зіммелем, у будь-якому суспільстві можна відокремити форму від змісту, а суспільство як таке є взаємодією індивідів. Сама ж взаємодія завжди складається внаслідок певних потягів і заради певних цілей. Як він відзначає, еротичні інстинкти, діловий інтерес, релігійні імпульси, гра і безліч інших мотивів спонукують людину до діяльності заради іншої, з іншим, проти іншого, до сполучення й узгодження внутрішніх станів, тобто до надання впливу. У результаті взаємних впливів на основі індивідуальних спонукальних імпульсів і цілей утвориться єдність, яку він і називає "суспільством".

Як вважає Зіммель, усе те, що наявне в індивідах (яких він розглядає як конкретних носіїв), є в наявності у виді потягів, інтересів, цілей і т. д., тобто те, з чого формується вплив на інших людей, він позначає як зміст, або матерію усуспільнення. Причому, сама по собі ця матерія, у якій виповнюється життя, за Зіммелем, по суті не соціальна. Як він пише, голод, любов, праця, релігійність, техніка і результати діяльності розуму не є безпосередньо суспільними. Усе це стає таким лише постільки, оскільки перетворює ізольоване існування індивідів у певні форми спільного існування.

Причому форми, що виникають, які відповідали визначеним життєвим цілям можуть виявитися відірваними від реального життя з якого вони вийшли і якому зобов'язані своїм існуванням, більш того, вони, за Зіммелем, можуть "грати" у себе і заради себе, захоплюючи і створюючи матерію, яка служить тепер лише засобом їхньої самореалізації.