Розділ «Тема 7 РОДИ І ВИДИ РИТОРИКИ»

7.7. Духовно-етичне слово

Мова формувалася під змістовним, етичним, стилістичним впливом головної книги - Біблії і особливо Євангелія, псалмів, молитов, літургійних текстів.

Більшість хрестоматій містила розділи (понад 50 сторінок), надруковані церковнослав'янскою мовою.

У XX ст. залишилося мало людей, які знають церковнослав'янську мову, окрім духівництва, мова якого навіть у сьогодні відрізняється своєрідністю манери, вимовою, частково лексикою та фразеологією.

У духовно-етичній мові славянізми поєднувалися з народно-поетичною мовою, прислів'ями, старовинними піснями, думами, частково - літературою VIII - початку IX ст.

Особливості духовно-етичної мови:

1) мова некваплива, без підвищених тонів, розмірена, ритмічна, позбавлена емоційних вибухів, розсудлива, рідше - повчальна;

2) відмінно відпрацьована лексика з ненаголошеною, проте помірною артикуляцією звуків, .ледве помітною схильністю до окання;

3) порівняно часте цитування відомих у народі біблеїзмів, крилатих слів з Євангелія та інших християнських книг, причому ці цитати, як правило, органічно вплітаються в авторський текст того, хто говорить;

4) синтаксис мови чіткий, речення не дуже великі, зазвичай інтонаційно завершені.

У духовно-етичній мові дотримуються вимоги культури мови, норми. Вона зорієнтована на світські критерії, але в окремих випадках використовуються специфічні форми.

У духовних, богословських навчальних закладах увага приділяється постановці голосу, співу, інтонаціям, тембру, заучуванню на пам'ять величезної кількості текстів і їх виразному читанню, а також готовності пам'яті в певний момент "згадати" потрібні крилаті слова.

Особливе місце в духовному житті віруючих належить сповіді, тобто таїнству, до якого навряд чи можна застосовувати слово "красномовство". Сповідь - це саморозкриття, розкаяння, каяття, самоочищення через правдиве визнання в поганих вчинках, думках, намірах. Це - школа правдивості, щирості, морального очищення і особи, і всього суспільства.

7.8. Ділове мовлення

7.9. Побутове спілкування

Платон та Аристотель приділили істотну увагу дружній бесіді як предмету риторики. Аристотель вважав наявність хорошого друга головним компонентом щастя: бесіда ушляхетнює людей, збагачує їх, дарує радість. Але життєве спілкування далеко не вичерпується бесідами друзів. Це також - і ділові перемовини, і застільні промови, і літературні, наукові, політичні спори та інтимні пояснення. Все це - елементи культури. І кожна людина повинна володіти ними для самоствердження, задоволення, прагматичної мети.

Особливості побутового спілкування.

1. Мова найчастіше спонтанна, непідготовлена, відображає хвилинний настрій, відчуття, пориви. У ній виразно виражена індивідуальність кожного суб'єкта.

2. Переважає діалог, хоча наявний полілог. Усний текст взв'язний. Окремі репліки можуть видатись не зрозумілими поза текстом. Такому спілкування є властивий термін "ситуативна мова".

3. Емоційний рівень побутового спілкування надзвичайно високий.