Розділ «Тема 6 РИТОРИКА I КУЛЬТУРА МОВИ»

"Форма, в яку одягнені думки оратора, збуджує увагу й захоплення натовпу".

(Ф. Честерфілд)

6.1. Загальне поняття про мову і її культуру.

6.2. Літературна мова.

6.3. Вимова. Орфоепія. Просодія.

6.4. Техніка мови.

6.5. Стиль вимови і мова руху тіла.

6.1. Загальне поняття про мову і її культуру

6.2. Літературна мова

Літературна мова - це чітко унормована форма загальнонародної національної мови. У літературній мові обробці і нормалізації піддаються всі сфери національної мови: лексика, вимова, словотворення, граматика. Сукупність правил, що регламентують вживання слів, вимову, правопис, творення слів і їх граматичних форм, поєднання слів і побудову пропозицій, називається літературною нормою. Існують норми лексичні, вимовні, орфографічні, словотворчі та граматичні.

Літературні норми з'являлися упродовж тривалої історії мови: із загальнонаціональних мовних засобів виокремлюваний найуживаніші, у свідомості носіїв мови вони оцінюються як правильні й обов'язкові для всіх.

Мовні для літератури норми закріплені в словниках, довідковій та навчальній літературі, вони обов'язкові для радіо і телебачення, масового друку.

Норма - одна з найважливіших умов стабільності, єдності і самобутності національної мови. Літературна норма стійка, але все-таки рухома: вона розвивається.

Ступінь рухливості норми неоднаковий на різних рівнях мови. Наприклад, орфоепічні норми (літературна вимова та наголос) зазнали значних змін упродовж XX ст., а граматичні норми (правила творення слів, словосполучень і пропозицій) - стійкіші. Коливання граматичних норм виявляються в наявності варіантів, одні з яких відображають норму, а інші сприймаються як спрощення, як розмовні варіанти (просторічні).

Правила, що визначають зразкове застосування мовних засобів, грунтується на тривалій мовній практиці. "Створити мову, — писав В.Р. Белінській, - неможливо, бо творить народ; філологи тільки відкривають її закони та приводять їх в систему, а письменники тільки творять на ній згідно з цими законами".

Літературна норма має важливе суспільне значення: вона захищає національну мову від того, що привнесло в неї все випадкове, відсіває приватне, залишаючи загальне та головне.

Українська літературна мова функціонує у формах усної та письмової мов. Обидві мовні форми використовують одні і ті самі одиниці мови, але по-різному.

Мова усна і мова письмова розраховані на різні рівні сприйняття, тому відрізняються лексичним складом і синтаксичними конструкціями.

6.3. Вимова. Орфоепія. Просодія.