Система фінансового забезпечення церкви державою у Словаччині має глибокі коріння з часів Австро-Угорщини, коли церкви як організації були підпорядковані державі. У відповідності із Законом від 1898 р. влада Австро-Угорщини гарантувала духовенству всіх зареєстрованих церков "конгруа" – надбавку до заробітної плати духовенства, якщо грошова винагорода не була нижчою від середнього рівня. Цю норму було рецепійовано в першій Чехословацькій Республіці в 1926 р. Законом "Про конгруа", правові норми якого гарантували духовенству всіх визнаних церков щорічну доплату, яка підвищувалася кожні три роки. Чехословаччина була єдиною із соціалістичних країн, в якій було збережене державне фінансування церкви. Згідно із Законом від 1948 р. про економічне забезпечення церков та релігійних спілок держава взяла на себе зобов'язання фінансового забезпечення церкви, але залишила за собою право приймати рішення стосовно всіх важливих питань її діяльності. Держава в зазначений історичний період виділяла кошти тільки на заробітну плату духовенству; інші форми діяльності церкви вона фінансово майже не підтримувала.
Сьогодні Словацька Республіка гарантує своїм громадянам релігійну свободу, а з церквами співпрацює на засадах взаємного партнерства. В 1990 р. було анульовано нагляд держави за церквою, але фінансове забезпечення церкви державою було збережене. Першим демократичним законом, що регулював державно-церковні відносини, був Закон с. 16/1990 Zb. від 23 січня 1990 р., який замінив Закон від 1949 р. "Про матеріальне забезпечення церкви та релігійних організацій державою". У § 1 прийнятого Закону було встановлено: "Держава надає персональну матеріальну винагороду священнослужителям тих церков та релігійних організацій, яким особисте матеріальне заохочення було надане до 31 грудня 1989 р., в обсязі, який визначено державним бюджетом Чеської республіки та Словацької республіки". Згідно із Законом духовну діяльність у церкві та релігійних організаціях могли виконувати тільки ті особи, які мали бездоганну репутацію. Важливою законодавчою нормою по відношенню до релігійних організацій була Постанова влади Чеської і Словацької федеративної республіки с. 578/1990 Zb. від 20 грудня 1990 р. "Про регулювання заробітної плати духовенству церков та релігійних організацій", у відповідності з якою було збільшено розмір щомісячної заробітної плати духовенству церков і релігійних організацій, що змінювалася в залежності від стажу роботи. На відміну від попереднього новий Закон дозволяв встановлювати ще й доплати, які церкви мали право робити за рахунок власних коштів. Управителем фінансових засобів, які виділяли церкві, є церковний відділ Міністерства культури Словацької Республіки, що розподіляє ці ресурси серед церков та релігійних спілок. Кошти на будівництво нових, реконструкцію та ремонт старих церковних об'єктів і на ремонт монастирів до 1993 р. виділялися за цільовим призначенням.
На основі згаданих актів держава надає окремим церквам фінансові засоби на заробітну плату священикам. Кошти виділяються з державного бюджету Словацької Республіки на відповідний рік згідно із Законом "Про державний бюджет Словацької Республіки". Держава бере також участь у фінансуванні витрат, пов'язаних із церковною адміністративною діяльністю. Ці кошти також передбачені держбюджетом Словацької Республіки на відповідний рік. Уряд та адміністративно-територіальні одиниці можуть зі своїх бюджетів виділяти певну частину коштів на реставрацію та ремонт об'єктів, що є власністю церкви, особливо тих, котрі зареєстровані як пам'ятки культури. Держава надає допомогу при ремонті церковних споруд, у першу чергу нерухомих сакральних культурних пам'яток у рамках фінансування з коштів державного фонду культури "Прословакія". Згідно з податковим законодавством Словацької Республіки церква та релігійні організації мають цілий ряд пільг. Так, у відповідності із Законом с. 93/1994 Z.z. "Про податок на нерухомість" церква звільняється від сплати податків на землю, будівлі. Закон с. 147/1994 Z.z. "Про податок із вкладів" звільнив від оподаткування церковні фонди та регулярні внески членів громад.
При аналізі проблем фінансового забезпечення церкви в багатьох країнах ЄС впадає в око, що духовні потреби населення забезпечують різні установи, які частково або повністю дотуються з державного бюджету. З держбюджету виділяється фінансова допомога на діяльність церков та релігійних об'єднань, які створюють духовні цінності та задовольняють духовні потреби більшої частини населення. Проблема, однак, полягає в тому, що нерелігійна частина словацького суспільства, яка сумлінно сплачує податки і в повсякденному житті цілком обходиться без релігії та церкви, не вбачає нагальної потреби у фінансуванні діяльності служителів культу з державної скарбниці.
Держава як єдиний відповідальний правонаступник після падіння комуністичного режиму не може зняти з себе моральної відповідальності за сучасне економічно важке становище церкви та релігійних спілок і усвідомлює, що навіть великі пожертви та внески віруючих неспроможні зарадити справі. З іншого боку, церковні ієрархи і клір добре усвідомлюють обмежені економічні можливості держави, яка не в змозі у повному обсязі компенсувати велику заборгованість та виправити кривду, що була скоєна церкві, особливо в період 1950-х pp. Тому церква готова нести важку ношу перехідного періоду, як і всі інші суб'єкти посткомуністичного суспільства.
Питання фінансового забезпечення діяльності церкви та релігійних організацій є неоднозначним і постійно дискусійним. У словацькому суспільстві переважає думка про те, що церкви повинні отримувати фінансову допомогу від держави, але повинні шукати й інші недержавні грошові фонди. Це означає, що фінансове забезпечення повинно надходити з різних джерел: державних і недержавних. Такі підходи повністю відповідають західноєвропейським стандартам.
В Угорщині головні джерела доходів конфесій утворюють добровільні внески, пожертви, платежі за обрядові дії священиків (наприклад, хрещення, вінчання), а також суттєва державна підтримка. Від держави церкви отримують дотації для розвитку шкіл, виховання сиротинців тощо. З прийняттям Закону від 12 липня 2011 р. "Про право на свободу совісті та віросповідання, церкви, релігії та релігійні організації" лише 14 традиційних конфесій в Угорщині мають право на державну фінансову підтримку, подібно до Чехії та Словаччини.
Основними джерелами прибутків релігійних організацій у Чехії залишаються доброчинні пожертви і церковні збори. Кошти, що надходять від користування церковною власністю, слугують додатковим фінансовим джерелом лише незначною мірою.
Згідно зі ст. 10 Закону Польщі про гарантії свободи совісті та віросповідань (1989 р.) Польська держава та її органи не мають права надавати фінансову допомогу церквам та іншим релігійним громадам. Церкви та релігійні громади існують і діють завдяки добровільним пожертвам вірників. Традиції стягнення церковного податку в Польщі не існує, хоча останнім часом у суспільстві ведуться дискусії щодо можливості запровадження такого податку. Найважливішими фінансовими джерелами для всіх церков і деномінацій є: пожертви під час недільних богослужінь, пожертви (в більшості випадків квазі-внески) на хрещення, вінчання й поховання, а також пожертви з нагоди "пастирського візиту" (так звана "koleda"). "Пастирські візити" відбуваються в католицькій церкві на теренах усієї Польщі на Різдво: священик або інша духовна особа здійснює візити до всіх прихожан, котрі того бажають, і обговорює з ними життєво важливі питання. Католицькі та інші церкви отримують прибуток із сільськогосподарських земель, які їм було повернено через реституцію. Доходи духовних осіб, які займаються трудовою діяльністю, не обкладаються податком, якщо вони спрямовуються на освіту, виховання молоді, науку, культуру, доброчинну діяльність, сакральні та церковні цілі, на охорону і реставрацію пам'ятників.
Разом із тим, сьогодні в Польщі прийнято цілий ряд нормативно-правових актів, які дозволяють фінансувати церкву. Зокрема, держава витрачає великі кошти на утримання вищих навчальних закладів католицької церкви. За викладання релігії в школах священикам виплачують заробітну плату.
Підсумовуючи викладений у межах даного розділу матеріал, варто звернути увагу на таке. Залежно від традицій і моделі державно-церковних відносин існує кілька схем фінансової підтримки державою церковних інституцій, кожна з яких має як сильні, так і слабкі сторони. Зважаючи на певну тотожність суспільних процесів у посткомуністичних країнах Центрально-Східної Європи та України в минулому та на сучасному етапі (поліконфесійність, конфлікти з приводу культових будівель тощо), досвід державно-церковних відносин країн-сусідів у питаннях реституції церковного майна, фінансових компенсацій та урядової підтримки релігійних організацій доцільно використати в Україні.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Релігійний фактор у міжнародних відносинах» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „МОДЕЛІ ФІНАНСОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ У КРАЇНАХ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ“ на сторінці 2. Приємного читання.
