МОДЕЛІ ДЕРЖАВНО-ЦЕРКОВНОЇ ВЗАЄМОДІЇ: ПРИНЦИПИ ТИПОЛОГІЗАЦІЯ МІЖНАРОДНО- ПРАВОВІ ТА МІЖНАРОДНО-ПОЛІТИЧНІ АСПЕКТИ

Релігійний фактор у міжнародних відносинах

• 6. Церква має широкі повноваження в галузі виховання та освіти молоді, здійснює релігійну цензуру друкованої продукції, кіно і телебачення. Законодавством Австрії (за згодою батьків), Швеції, Італії, Іспанії передбачене обов'язкове викладання релігії в усіх початкових, середніх і спеціальних школах, у навчальних закладах з підготовки вчителів і вихователів дитячих закладів. У Великій Британії релігія є обов'язковим навчальним предметом у початкових і середніх державних школах.

Політична і церковна історія Європи останніх десятиліть засвідчує, що ця модель відносин між державою і церквою не має великого потенціалу для поширення. Система була відкинута Швецією, яка, у свою чергу, взяла приклад з Норвегії; її також не було прийнято жодною екс-комуністичною країною, і навіть країнами, де домінує лютеранство. Так, в Естонії, яка є єдиною країною, де лютерани становлять більшість, прийняття цієї моделі було конституційно виключене.

Модель відокремлення церкви від держави реалізується в багатьох країнах – у Франції, Німеччині, Португалії та інших. Такий підхід до проблеми державно-церковних відносин обумовлений частіше за все прагненням позбавити церкву монополії у здійсненні ідеологічної та інтеграційної функцій, оскільки церква володіє могутнім потенціалом впливу на свідомість і підсвідомість людей.

Модель відокремлення церкви від держави характеризується такими особливостями.

• 1. Держава та її організації не мають права контролювати ставлення своїх громадян до релігії і не ведуть обліку громадян за цією ознакою.

• 2. Держава не втручається у внутрішню церковну діяльність (якщо при цьому не порушується чинне законодавство). Зокрема, держава не втручається у зміст віровчень, обрядів, церемоній, культу та інших форм задоволення релігійних потреб, у внутрішнє самоврядування релігійних організацій, у взаємовідносини органів релігійних організацій, їхні відношення з віруючими, а також у витрати коштів, що пов'язані з релігійними потребами.

• 3. Держава не надає церкві матеріальної або будь-якої іншої, в тому числі й фінансової, підтримки.

• 4. Церква не виконує будь-яких державних функцій.

• 5. Церква не втручається у справи держави, а займається лише питаннями, пов'язаними із задоволенням релігійних потреб віруючих. Держава, зі свого боку, охороняє законну діяльність церкви та релігійних організацій. Таким чином, відокремлення церкви від держави означає переорієнтацію суспільного життя на світські цінності й норми.

Також воно на практиці означає неможливість втручання церкви у справи держави за активного втручання державних інституцій у справи церкви. Проте ця теза потребує уточнень.

По-перше, слід зазначити, що існують різні форми відділення церкви від держави. Скажімо, в СРСР це відокремлення означало державний атеїзм та гоніння на релігійні громади. У Франції відокремлення церкви від держави передбачає перш за все створення світської держави (так званого l 'Etat laique або laicite de l'Etat), в якій влада практично повністю ігнорує існування релігійних громад, хоча й не веде з ними війни. Модель, що реалізована в США, як правило, зветься поміркованою. Хоча й тут держава підкреслює свій принципово світський характер, все ж таки існує фінансова підтримка церковних шкіл, у збройних силах діє інститут капеланів, а церковні одруження мають юридичну силу. В Німеччині, незважаючи на те, що церква відділена від держави, фактично існує досить широка співпраця між цими двома інституціями, тому німецьку модель визначають як систему кооперації церкви та держави.

По-друге, слід пам'ятати, що навіть не в усіх соціалістичних державах Центрально-Східної Європи було здійснене відокремлення церкви від держави. Наприклад, у Конституціях соціалістичних Румунії та Чехословаччини не було норми про відділення. Тут священнослужителі зареєстрованих конфесій отримували зарплату від держави, богословські факультети існували при державних університетах тощо. При цьому влада сповідувала державний атеїзм і досить жорстко обмежувала діяльність релігійних угрупувань.

По-третє, сучасні європейські держави, які зберігають систему державної церковності (Велика Британія, Данія, Греція), значною мірою лібералізували юридичний статус релігійних угрупувань, що не є державними. Тому розбіжності між моделлю державної церковності та моделлю відокремлення церкви від держави сьогодні значною мірою нівелювалися, зменшилися.

Загальноприйнятим є погляд, згідно з яким у сучасній Росії церква відокремлена від держави; він грунтується на нормах федеральної Конституції, які передбачають таке відокремлення. Однак ієрархи РПЦ не приховують свого прагнення до ще більш тісної "співпраці" з владою. Очільник Російської православної церкви патріарх Кирил відкрито підтримував В. Путіна на виборчих перегонах, назвавши його "Божим чудом" і благословивши в березні 2012 р. на третій президентський термін. Це благословення першоієрарха стало кульмінацією драматичного зміцнення зв'язків між "головною" православною церквою і Кремлем, що відбувається починаючи з 1991 р., коли розпався формально атеїстичний СРСР. "Російська держава розраховує на те, що церква буде виявляти лояльність і надавати їй підтримку, а церква завжди розраховувала на щедрість держави (із заяви аналітика Московського центру Карнегі Марії Ліпаман). Під час путінської передвиборчої кампанії було прийнято низку вигідних для церкви рішень, включно з рішеннями щодо нерухомості"[2]. Зокрема, наприкінці 2011 р. 65-річному патріарху було надано офіційну резиденцію в Кремлі. В такий спосіб глава церкви повернув собі резиденцію, конфісковану в церкви більшовиками в 1917 р. Отже, конституційна норма про відокремлення Російської держави від церкви носить по суті технічний характер і не має такого програмного значення, як, наприклад, ст. 1 Конституції Франції. Західні аналітики мають підстави стверджувати, що в Росії церква майже не відокремлена від держави і відбуваються процеси злиття цих двох інституцій в єдиний державно-церковний моноліт. Ситуація в Росії ілюструє той факт, що наявність чи відсутність конституційного положення відділення церкви від держави не вичерпує специфіки державно- церковних відносин. Реально ці відносини будуються в залежності від історичних, політичних і геополітичних, конфесійних і культурних традицій кожної окремої країни.

Крім того, серед фахівців немає повної згоди з приводу питання, що саме слід розуміти під відокремленням церкви від держави. На Заході зазвичай говорять не про відокремлення церкви від держави, а про відокремлення церкви і держави. В такий спосіб підкреслюються рівноправність суб'єктів цих відносин і неправомірність характеризувати їх як взаємини сюзеренітету- васалітету. До того ж, правознавці майже одностайні: якщо під "відокремленням" розуміти стан, за якого держава не має з церквою нічого спільного, то такої правової і суспільно-культурної ситуації не існує ніде в Західній Європі. Відокремлення тут означає, що держава не ототожнює себе з жодною із релігій чи церков, не покладає на церкву здійснення державних функцій, не втручається в її внутрішні справи, і обидві інституції поважають автономію одна одної в належних їм сферах: церкви не наділяються політичною владою, а держава зберігає нейтралітет щодо релігійних організацій, не виступає від імені або проти будь- якої з них. Держава не примушує своїх громадян діяти на користь певної церкви, не визначає її внутрішній канонічний устрій. При цьому нейтралітет держави практично завжди доброзичливий стосовно церкви. Держава не лише поціновує соціальну працю релігійних інституцій, а й виявляє велику повагу до самої релігії, яка відіграє важливу роль у духовному і моральному розвитку суспільства.

Поєднання моделі державної церкви та моделі повного відокремлення церкви і держави – модель державно-церковних відносин, яка передбачає збереження певних видів державної підтримки та привілеїв окремих церков. Прикладом може слугувати сучасна Німеччина, де хоча і проголошено нейтральність і толерантність держави до різних конфесій, усе ж зберігаються певні відмінності у ставленні до релігійних організацій – залежно від кількості їхніх прихильників. Якщо прибічників певної конфесії більше одного відсотка від загальної кількості населення певної землі Німеччини, то вони отримують спеціальний статус, який дає їм змогу, наприклад, отримувати державні дотації на власні школи, дитячі садки. Нині в країні нараховується 15 конфесій зі спеціальним статусом. Подібні церковно-державні відносини складалися в Японії, Австрії, Перу та інших країнах світу.

Відокремлення церкви і держави передбачає стан взаємоневтручання, наскільки це можливо, церкви у справи держави і держави у справи церкви, гарантує максимальне забезпечення свободи релігії, режиму толерантності в державі. Типовим прикладом такої моделі слугують США, де свободі відправлення релігії наданий широкий захист, і лише невідпорні державні інтереси, які не можуть бути досягнуті іншим шляхом, можуть сприяти виправданню посягань на релігійну свободу. Навіть найменша релігійна громада в США має такі ж права, як і великі конфесії. Держава не створює свого спеціального органу, який повинен регулювати діяльність релігійних інституцій, – всі спірні питання вирішує суд. Релігійні організації звільняються від податків рішенням Федеральної податкової служби, яка проводить детальну експертизу, щоб з'ясувати, чи не переслідує дана організація комерційні цілі. Законодавчо закріплену свободу вірувати чи не вірувати мають також громадяни Франції, Туреччини, України та інших країн.

У світських державах, що спираються на принцип відокремлення держави і церкви, сформулювалися дві моделі: сепараційна та коопераційна. При сепараційному типі відносин не створюється спеціального законодавства, що регулює ці відносини. Між державою та релігійними об'єднаннями споруджується "мур", релігія витісняється з усіх сфер діяльності держави. Тут спрацьовує така ідея "відділення", за якої держава не має справи до церкви, а церква – до держави; вони функціонують у двох відособлених сферах. І хоча подібна практика забезпечує рівність релігій перед законом, все ж вона дає державі повне право обмеження всіх конфесій, забезпечує секуляризм у різних сферах державного та громадського життя. Сепараційна модель ефективно функціонує в США, Франції та ряді інших країн. При коопераційній моделі реалізується інша ідея відділення, коли церковне і світське розділені, але водночас взаємодіють і співпрацюють. За такого типу відносин держава приймає на себе захист провідних, традиційних конфесій, співпрацює з ними в багатьох сферах громадського життя й забезпечує малочисленним релігійним громадам лише основні громадянські права. Ці взаємини регулюються конституційними нормами, а також угодами й домовленостями із церквами та релігійними об'єднаннями.

Коопераційна модель державно-церковних відносин діє в більшості країн Західної Європи. Забезпечуючи свободу віросповідання для всіх релігій, держава підтримує найбільш авторитетні церкви: англіканську – у Великій Британії, католицьку – в Італії та Іспанії, православну – у Греції, лютеранську – у Швеції, Данії, Норвегії, Фінляндії. Досвід цих країн засвідчує, що надання привілеїв і підтримка державою однієї або декількох конфесій не спричиняють обмеження прав інших релігій. Коопераційна модель державно-церковних відносин передбачає підтримку державою однієї або декількох домінуючих релігійних організацій при забороні дискримінації громадян. Як стверджує науковець І. Коваль, коопераційна модель державно-церковних відносин життєздатна тільки в тому випадку, якщо провідна конфесія робить однозначний вибір на користь свободи віросповідання, не прагне використати свій вплив на державу й на населення для обмеження прав релігійних меншостей. Більш складно й суперечливо перехід до коопераційної моделі державно-церковних відносин відбувається в тих країнах, де робляться спроби зміцнити державність, зробивши опору на одну релігійну організацію та обмеживши права інших конфесій і релігій. Цей шлях не обіцяє просування до демократії, гальмує розвиток повноцінного співробітництва держави з широким спектром релігійних організацій у сфері добродійності й духовної освіти.

Є вагомі підстави виокремити узагальнену ліберальну "західну модель" релігійної свободи і державно-церковних відносин, яку в цілому після падіння Берлінського Муру перейняли більшість країн Центрально-Східної Європи. Сутнісно ця система взаємин спирається на філософію, яка визнає примат особи над державою і те, що держава тим могутніша, чим вище добробут її громадян і чим послідовніше поважаються громадянські права і свободи. В західноєвропейських країнах домінує ідея співпраці держави та церкви і врахування інтересів усіх конфесій. Ідейним підґрунтям західної моделі взаємин держави, суспільства й церкви став доробок світських мислителів Нового часу Джона Локка і Томаса Джефферсона, які відстоювали ідеї релігійної свободи та релігійної толерантності.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Релігійний фактор у міжнародних відносинах» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „МОДЕЛІ ДЕРЖАВНО-ЦЕРКОВНОЇ ВЗАЄМОДІЇ: ПРИНЦИПИ ТИПОЛОГІЗАЦІЯ МІЖНАРОДНО- ПРАВОВІ ТА МІЖНАРОДНО-ПОЛІТИЧНІ АСПЕКТИ“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Класифікація релігій

  • Функціональний вияв релігії в міжнародних відносинах

  • ІСТОРИЧНИЙ РОЗВИТОК ТА ОСОБЛИВОСТІ ВІРОВЧЕННЯ СВІТОВИХ РЕЛІГІЙ. РЕЛІГІЯ ДАВНЬОЇ УКРАЇНИ

  • Роль Християнської Церкви в міжнародних відносинах у епоху Середньовіччя

  • Сила і привабливість християнства

  • Біблія як головне джерело християнського віровчення, її структура

  • Догматичні та культові особливості католицизму

  • Буддизм

  • Віровчення буддизму

  • Іслам

  • Віровчення ісламу

  • Основні принципи ісламу

  • Мусульманське право

  • Релігія Давньої України. Боги Праукраїни

  • ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ РОЛІ РЕЛІГІЙНОГО ЧИННИКА В МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИНАХ І СВІТОВІЙ ПОЛІТИЦІ

  • ПОНЯТТЯ РЕЛІГІЙНОГО КОНФЛІКТУ ТА ЙОГО РОЛЬ У МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИНАХ

  • ФАКТОР МУСУЛЬМАНСТВА У МІЖДЕРЖАВНИХ ВЗАЄМИНАХ

  • МІЖНАРОДНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ РЕЛІГІЙНОЇ СВОБОДИ

  • Вимоги міжнародних актів до права на свободу віросповідання

  • Правоздатність релігійних організацій і віруючих за міжнародним правом

  • Міжнародно-правові механізми захисту релігійної свободи в Україні

  • МОДЕЛІ ДЕРЖАВНО-ЦЕРКОВНОЇ ВЗАЄМОДІЇ: ПРИНЦИПИ ТИПОЛОГІЗАЦІЯ МІЖНАРОДНО- ПРАВОВІ ТА МІЖНАРОДНО-ПОЛІТИЧНІ АСПЕКТИ
  • МОДЕЛІ ФІНАНСОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ У КРАЇНАХ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

  • ДЕРЖАВНО-ЦЕРКОВНІ ВІДНОСИНИ У КРАЇНАХ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ЄВРОПИ: ГОЛОВНІ ОСОБЛИВОСТІ ТА ДИНАМІКА ЗМІН

  • Конституційно-правовий статус церкви в Польщі

  • Специфіка угорської моделі державно-конфесійних відносин

  • Взаємини держави і церкви в Чеській Республіці

  • Особливості державно-конфесійних відносин у Словаччині

  • АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ДЕРЖАВНО- ЦЕРКОВНИХ І МІЖКОНФЕСІЙНИХ ВЗАЄМИН В УКРАЇНІ: ІСТОРИЧНІ ТА МІЖНАРОДНО- ПОЛІТИЧНІ АСПЕКТИ

  • Помісна Українська православна церква – потреба нації

  • ПЕРСПЕКТИВИ ГЛОБАЛЬНОГО РЕЛІГІЙНОГО ДІАЛОГУ

  • Проблема міжхристиянського порозуміння

  • Діалог релігій як форма толерантизації міжрелігійних відносин

  • ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

  • КОРОТКИЙ СЛОВНИК ТЕРМІНІВ