ПОНЯТТЯ РЕЛІГІЙНОГО КОНФЛІКТУ ТА ЙОГО РОЛЬ У МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИНАХ

Релігійний фактор у міжнародних відносинах

Показовою в цьому відношенні є політика Ісламської Республіки Іран у недалекому минулому щодо сусідніх країн[2].

Релігійний конфлікт у конфесійно-неоднорідній державі може бути спровокований спробою уряду проголосити одну з релігій офіційною, що сприймається представниками інших конфесій як порушення їх політичних прав. Релігійний конфлікт може бути викликаний явищем політичного конфесіоналізму (голова держави має сповідувати певну релігію), особливо в полірелігійній та поліетнічній державі (ліванська криза).

Зовнішні фактори, які створюють потенційну можливість конфлікту, здатні дестабілізувати політичну ситуацію як у самих державах, так і поза її межами, спровокувати атмосферу невпевненості, небезпеки і навіть викликати тривале збройне протистояння. До таких факторів можна віднести військову, економічну або ідеологічну підтримку опозиційного релігійного руху ззовні. Цей фактор яскраво проявляє себе у випадках, коли прихильники однієї релігії проживають на території кількох держав. Прикладом цього може бути сепаратистський рух в індійському штаті Джамму і Кашмір, представники якого вимагають возз'єднання зі своїми одновірцями в Пакистані.

Як зазначають дослідники, більшість конфліктів, що відбувалися у світі (наприклад, понад 90% з числа всіх конфліктів, які мали місце в 1989-1996 pp.), мали внутрішньодержавний характер, але часто – з міжнародними наслідками, і основу більшості з них становило саме релігійне, або ж оформлене на основі релігійних ідей, протистояння (як внутрішньогрупове, так і міжгрупове).

На міжнародному рівні найбільш явною особливістю територіальних та етнічних конфліктів є те, що конфліктуючі сторони належать до різних релігій. Наприклад, в арабо-ізраїльському конфлікті іудеї ворогують з мусульманами; у конфлікті в Нагірному Карабаху беруть участь азербайджанці-мусульмани та вірмени- християни; у конфлікті навколо Косова брали участь серби- християни та албанці-мусульмани; у чеченському конфлікті також наявний релігійний елемент (радикальна течія всередині ісламу – проти "невірних").

На жаль, релігійний чинник усе частіше впливає на виникнення й хід міжетнічних, міждержавних і цивільних конфліктів. Певного мірою можна говорити про те, що він приходить на зміну ідеологічним протистоянням, характерним для періоду "холодної війни". Реагуючи на загострення напруженості в ряді регіонів Європи, що вилилося у кровопролитні зіткнення, церква й інші громади віруючих підкреслюють нерелігійний характер основних причин конфліктів. Дійсно, причини основної частини конфліктів, що мають місце в Європі, відмінні від глибинної релігійності і полягають у політичній, економічній та військово-геостратегічній сферах. Релігію частіше намагаються залучити як додатковий чинник, здатний обслуговувати суто земні інтереси та гріховні амбіції. За таких умов церква та інші релігійні громади мають радикально відсторонитися від морально невиправданих мотивацій конфліктності. Крім того, віруючі покликані називати основні причини протистоянь і ворожнечі, а також рішуче прагнути до їх усунення, навіть якщо це означає пророче викриття влади й соціумів, найбільше близьких їм у географічному, національному або етнічному змісті. В той же час багато про що говорить сам факт ефективності зловживання почуттями віруючих для розпалення конфлікту, а також "успішність" залучення релігійного чинника в радикалізацію суперечностей. Ситуація в Північній Ірландії є багаторічною ілюстрацією цього.

У багатьох місцях – у зонах вірмено-азербайджанського, грузино-абхазького конфліктів, на Балканах, Північному Кавказі – релігійність протягом десятиліть була подавлена тоталітарним атеїстичним режимом, однак за декілька років (наприкінці 1980-х – початку 1990-х pp.) знову стала одним із наймогутніших чинників, що впливають на національну самосвідомість, а отже, на хід зіткнень, що там відбувалися. Нарешті, спостерігається зростання залучення релігійного виміру в ескалацію ксенофобії, ненависті до мігрантів, антисемітизму й расизму в багатьох країнах континенту. Між тим, релігія одночасно має можливість зняття конфліктних ситуацій, гармонізації міжнаціональних відносин, послаблення психологічної напруженості в періоди соціальних загострень, стабілізації суспільно-політичної ситуації в країні тощо. Це ще раз доводить, що в суспільно-політичному житті релігія ніколи не виступає в так званому "чистому вигляді”.

Релігія глибоко інтегрована в багато сфер суспільного життя – культуру, освіту, побут і, незважаючи на заяви окремих релігійних лідерів про аполітичність конфесій, у політику. Тому соціальні конфлікти, які пронизують різні сфери суспільного життя, знаходять відображення й у релігії. З іншого боку, конфлікти, що виникли на релігійному підґрунті, розростаючись і посилюючись, неминуче впливають на характер соціальних відносин, у першу чергу політичних, економічних, міжнаціональних.

Поряд із націоналізмом релігія залишається потужним інструментом впливу на громадське життя й політику в багатьох країнах Азії та Африки. Саме там на підгрунті загострення взаємин між національно-етнічними та релігійними групами відбувається основна частина гострих конфліктів, збройних зіткнень і війн. Це створює загрозу безпеці, цілісності, стабільності не тільки окремих країн і регіонів, але й світової системи в цілому, оскільки часто такі зіткнення слугують виправданням для втручання одних держав у справи інших. Дії органів влади та органів управління (центральних і місцевих) за таких умов набувають стійкого спрямування проти певної конфесії, що призводить до ігнорування інтересів не тільки віруючих інших релігійних конфесій, але й невіруючих.

З приводу релігійних і релігійно-конфесійних конфліктів в Україні зараз точиться чимало дискусій і суперечок, але суспільство, в тому числі й сама церква, зацікавлені у розв'язанні цієї проблеми. Тому щорічно в Україні та інших державах відбувається багато конференцій, з'їздів і самітів щодо запобігання релігійним конфліктам усередині конфесій та конфліктів на релігійній основі в цілому.

Як зазначив голова Елладської православної церкви архієпископ Христодул (7 липня 2007 р., конференція "Релігії і цивілізації XXI століття", Афіни), "...релігійні конфлікти у світі в цілому викликані зіткненням "мирських сил". У наш час ми є свідками небезпечних зіткнень, які на перший погляд можуть здатися релігійними. Найбільш жахливі з них – це зіткнення ісламу з іудаїзмом та християнством. Подібні зіткнення мають мало спільного з релігією. Насправді вони ініціюються зацікавленими в цьому людьми, які намагаються надати цим конфліктам релігійного забарвлення. Як правило, мова йде про спробу освятити ідеологічні та політичні інтереси й настанови. Питання не в тому, щоб переконати прибічників різних релігій не воювати між собою, а в тому, щоб переконати владу не провокувати релігійну ворожбу й не використовувати релігію як ще одну свою зброю".

Протягом століть у православному світі існували суперечності в напрямах "грецькі церкви" – "слов'янські церкви", "церкви вільного світу" – "церкви комуністичного блоку". Схоже на те, що на початку XXI ст. російська православна церква, втративши роль гегемона, опинилася на роздоріжжі. З більшості богословських, екуменічних, церковно-політичних проблем РПЦ займає більш консервативну позицію, аніж інші православні церкви, котрі підтримують поміркований консерватизм патріарха Варфоломея, його обережний екуменізм, політику зміцнення єдності православної церкви загалом та єдності православних в Європі зокрема. Натомість, замість конструктивної політики в сучасних геополітичних умовах, патріарх Кирил – значною мірою через прагнення зберегти Україну в лоні Московського патріархату – перейшов на позиції крайнього фундаменталізму. Поглиблення світоглядних суперечностей може завершитися глобальною кризою світового православ'я. Нині, крім спроб підкупити патріарха Варфоломея, жодних кроків для зближення зі світовим православ'ям очільник московської церкви не здійснює.

Комплекс причин виникнення суперечок у внутрішньо- православних відносинах дуже багатогранний та складний. Конфліктність у православному світі – це явище, яке має логічне пояснення в історичних, етнокультурних та богословських чинниках. Загалом, аналізуючи стан внутрішньо-православних відносин сучасної України, варто наголосити, що за останні 15 років зменшилися конфлікти через розподіл майна, як це було наприкінці 90-х pp. XX ст., а для розв'язання тих конфліктів, що виникають нині, вже не так часто вдаються до побоїв священиків та мирян із силовим захопленням при цьому культових приміщень. Отже, сьогодні вже можна говорити про певну стабілізацію міжцерковних стосунків в українському православ'ї. Як слушно відзначає А. Колодний, упродовж останніх років позиції церков України у міжправославному конфлікті не зазнали помітних змін. УПЦ Московського патріархату продовжує заперечувати можливість діалогу з "розкольниками", вимагає повернення УПЦ Київського патріархату та УАПЦ в лоно "канонічної церкви" через покаяння. Київський патріархат закликає церкву Московського патріархату порвати з останнім і стати на шлях створення єдиної помісної православної церкви, що рішуче відкидає УПЦ Московського патріархату. Спроби переговорів щодо процесів об'єднання між УПЦ Московського та Київського патріархатів, а також УАПЦ, які мали місце протягом 2007-2010 pp., ні до чого не привели.

Підсумовуючи викладений у межах даного розділу матеріал, варто звернутися до слів Сенеки, який писав: "Людей цікавить результат війни, а не її причина". Але в наш час і причини війн повинні хвилювати кожного. Чому держави вступають у конфлікти одна з одною, при тому що в ряді випадків конфлікти призводять до насилля, війни та смерті людей. Конфлікт – це відмінність бажаних результатів у ситуації будь-якого спору. Найкривавішими та найстрашнішими є релігійні конфлікти. Хоча релігійні війни та хрестові походи відійшли в минуле, релігійні конфлікти не припинили свого існування. Вони не тільки не зникають, а ще й набувають сили з кожним роком. Регулярні зіткнення у благополучній в соціально-економічному відношенні Північній Ірландії між католиками та протестантами змушують замислитися про живучість цього феномена.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Релігійний фактор у міжнародних відносинах» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ПОНЯТТЯ РЕЛІГІЙНОГО КОНФЛІКТУ ТА ЙОГО РОЛЬ У МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИНАХ“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Класифікація релігій

  • Функціональний вияв релігії в міжнародних відносинах

  • ІСТОРИЧНИЙ РОЗВИТОК ТА ОСОБЛИВОСТІ ВІРОВЧЕННЯ СВІТОВИХ РЕЛІГІЙ. РЕЛІГІЯ ДАВНЬОЇ УКРАЇНИ

  • Роль Християнської Церкви в міжнародних відносинах у епоху Середньовіччя

  • Сила і привабливість християнства

  • Біблія як головне джерело християнського віровчення, її структура

  • Догматичні та культові особливості католицизму

  • Буддизм

  • Віровчення буддизму

  • Іслам

  • Віровчення ісламу

  • Основні принципи ісламу

  • Мусульманське право

  • Релігія Давньої України. Боги Праукраїни

  • ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ РОЛІ РЕЛІГІЙНОГО ЧИННИКА В МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИНАХ І СВІТОВІЙ ПОЛІТИЦІ

  • ПОНЯТТЯ РЕЛІГІЙНОГО КОНФЛІКТУ ТА ЙОГО РОЛЬ У МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИНАХ
  • ФАКТОР МУСУЛЬМАНСТВА У МІЖДЕРЖАВНИХ ВЗАЄМИНАХ

  • МІЖНАРОДНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ РЕЛІГІЙНОЇ СВОБОДИ

  • Вимоги міжнародних актів до права на свободу віросповідання

  • Правоздатність релігійних організацій і віруючих за міжнародним правом

  • Міжнародно-правові механізми захисту релігійної свободи в Україні

  • МОДЕЛІ ДЕРЖАВНО-ЦЕРКОВНОЇ ВЗАЄМОДІЇ: ПРИНЦИПИ ТИПОЛОГІЗАЦІЯ МІЖНАРОДНО- ПРАВОВІ ТА МІЖНАРОДНО-ПОЛІТИЧНІ АСПЕКТИ

  • МОДЕЛІ ФІНАНСОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ У КРАЇНАХ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

  • ДЕРЖАВНО-ЦЕРКОВНІ ВІДНОСИНИ У КРАЇНАХ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ЄВРОПИ: ГОЛОВНІ ОСОБЛИВОСТІ ТА ДИНАМІКА ЗМІН

  • Конституційно-правовий статус церкви в Польщі

  • Специфіка угорської моделі державно-конфесійних відносин

  • Взаємини держави і церкви в Чеській Республіці

  • Особливості державно-конфесійних відносин у Словаччині

  • АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ДЕРЖАВНО- ЦЕРКОВНИХ І МІЖКОНФЕСІЙНИХ ВЗАЄМИН В УКРАЇНІ: ІСТОРИЧНІ ТА МІЖНАРОДНО- ПОЛІТИЧНІ АСПЕКТИ

  • Помісна Українська православна церква – потреба нації

  • ПЕРСПЕКТИВИ ГЛОБАЛЬНОГО РЕЛІГІЙНОГО ДІАЛОГУ

  • Проблема міжхристиянського порозуміння

  • Діалог релігій як форма толерантизації міжрелігійних відносин

  • ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

  • КОРОТКИЙ СЛОВНИК ТЕРМІНІВ