Розділ «СВЯТЕ ПИСЬМО»

1 Головна ж річ нашої бесіди та, що ми маємо такого архиєрея, який возсів на небі по правиці престола Величі, 2 служителя святині й справжнього намету, що його Господь спорудив, не чоловік. 3 Усякий бо архиєрей настановляється на те, щоб приносити дари й жертви: ось чому й він мусить щось мати, щоб принести. 4 Тож якби був на землі, він не був би навіть священиком, бо є вже інші священики, які приносять дари за законом 5 та служать образу й тіні небесної святині згідно зо словом, як про те повчив Господь Мойсея заздалегідь, коли той збирався будувати намет: «Гляди, – мовив, – зроби все за зразком, який тобі був показаний на горі.» 6 Тепер же Христос осягнув остільки вищого служіння, оскільки він посередник кращого завіту, що заснований на кращих обітницях. 7 Коли б же той перший завіт був бездоганний, то не було б місця для другого. 8 Бо Господь, докоряючи їм, каже: «Ось надходять дні, мовить Господь, і я укладу з домом Ізраїля і з домом Юди новий завіт: 9 не за завітом, що я уклав був з їхніми батьками в день, коли я вхопив їх був за руку, щоб вивести з Єгипетської землі. А що вони при моїм завіті не зосталися, то і я їх занехаяв», – говорить Господь. 10 Ось той союз, що я заключу з домом Ізраїля: «По тих днях, каже Господь, я, поклавши мої закони їм в ум, напишу їх у них на серці й буду їм Богом, а вони будуть моїм народом. 11 Ніхто не матиме потреби навчати свого співгромадянина, ніхто свого брата, кажучи: Пізнай Господа! Усі бо вони, від найменшого й до найбільшого, будуть мене знати. 12 Я бо буду милостив супроти їхньої несправедливосте, і їхніх гріхів не буду згадувати більше.» 13 А коли каже «новий», то об’являє перший старим. А що передавнене й застаріле – те близько заникнення.

9. Старозавітні обряди і приписи поступилися 1-10; жертва Христа 11-12; смерть Христа 13-22; жертва очищення 23-28

1 Перший завіт мав також свої установи щодо служби і святиню земну. 2 Споруджено бо перший намет, де були світильник, стіл і хліби появлення: він зветься «Святе». 3 За другою ж завісою був намет, званий «Святе Святих», 4 із золотим жертовником для палення пахучого кадила та кивотом завіту, цілковито покритий золотом; в ньому був золотий посуд з манною, розцвіле жезло Арона й таблиці завіту. 5 А зверху над ним херувими слави, що крильми отінювали віко. Але про це не час тепер говорити докладно. 6 І при такому влаштуванні всього цього в перший намет увіходять завжди священики, виконуючи служби, 7 в другий – раз на рік – лиш архиєрей, і то не без крови, що її він приносить за свої і людські провини. 8 Цим Святий Дух показує, що дорога у святиню ще не відкрита, доки стоїть перший намет. 9 Це образ теперішнього часу, коли приносяться дари і жертви, які не можуть у сумлінні зробити досконалим того, хто служить. 10 Це лиш тілесні установи щодо страв, напоїв та різних обмивань, установлені до часу їх виправлення. 11 Христос же, з’явившись як архиєрей майбутніх благ, через більший і досконаліший намет, що зроблений не людською рукою, тобто не земної будови, – 12 і не з кров’ю козлів та телят, але з власною кров’ю, – увійшов, раз назавжди у святиню і знайшов вічне відкуплення. 13 Бо коли кров волів і козлів та попіл із телиці, як покропить нечистих, освячує, даючи їм чистоту тіла, 14 то скільки більше кров Христа, – який Духом вічним приніс себе самого Богові непорочним, – очистить наше сумління від мертвих діл, на служіння Богові живому! 15 Власне тому він і є посередник нового завіту, щоб – після того, як наступила його смерть для відкуплення гріхів першого завіту – вибрані одержали обітницю вічного спадкоємства. 16 Бо де є заповіт, мусить там наступити смерть заповітника. 17 Заповіт має силу лиш по смерті, він не варт нічого, поки живе заповітник. 18 Тому навіть і перший завіт був освячений кров’ю. 19 Коли Мойсей був проголосив усі заповіді за законом усьому народові, він узяв крови бичків та козлів з водою, червоної вовни та іссопу й покропив саму книгу та ввесь народ, 20 кажучи: «Це кров завіту, що його Бог установив для вас.» 21, Так само й намет і ввесь служебний посуд покропив кров’ю. 22 Зрештою, за законом, майже все очищується кров’ю, і без кровопролиття відпущення немає. 23 Тож треба було, щоб тоді, як подоби речей небесних очищувались таким чином, то самі небесні речі – жертвами, багато ліпшими від отих. 24 Христос бо ввійшов не в рукотворну святиню, яка була подобою правдивої, а в саме небо, щоб тепер з’явитися за нас перед обличчям Божим. 25 Та й не на те, щоб принести себе самого багато разів у жертву, як входить архиєрей щороку в святиню з не своєю кров’ю; 26 інакше бо він був би мусів багато разів страждати від заснування світу. Тепер же він раз назавжди з’явився на кінці віків, щоб знищити гріх своєю жертвою. 27 І як призначено людям раз умерти, потім же суд, 28. так і Христос лише один раз мав себе принести, щоб узяти на себе гріхи багатьох, а вдруге не заради гріха з’явиться тим, що очікують його на спасіння.

10. Старозавітні жертви 1-4; Христос їх скасував 5-10; успішність Христової жертви 11-18; конечність віри 19-25; засуд віровідступникам 26-31; постійність у вірі 32-39

1 Закон бо, мавши лиш тінь майбутніх благ, а не самий образ речей, ніколи не може тими самими жертвами, які приносяться щороку, повсякчасно зробити досконалими тих, які приступають до Бога. 2 Чи ж їх не перестали б приносити, коли б ті, що служать, очистившись раз назавжди, не мали більше ніякої свідомости гріхів? 3 Власне, навпаки: ними нагадуються щороку гріхи, 4 бо неможливо, щоб кров волів та козлів усунула гріхи. 5 Тому, входячи у світ, говорив: «Ти не хотів ні жертв, ані приносу, але приготував єси тіло мені. 6 Ти не вподобав собі ні всепалень, ні жертви за гріхи. 7 Тоді я сказав: Ось іду, бо у сувої книги написано про мене, щоб учинити твою волю, Боже.» 8 Сказавши вище: «Ні жертв, ані приношень, ні всепалень, ані жертви за гріхи ти не схотів і не вподобав собі», дарма що вони приносяться за законом, тоді сказав: 9 «Ось я іду вчинити твою волю.» Касує, отже, перше, щоб установити друге. 10 Силою тієї волі ми освячені приносом тіла Ісуса Христа раз назавжди. 11 Кожен священик стоїть щодня, служачи і часто приносячи ті самі жертви, які ніколи не можуть гріхів змити. 12 Він же, принісши лиш одну за гріхи жертву, возсів назавжди по правиці Бога, 13 чекаючи далі, поки його вороги не будуть покладені, як підніжок, йому під ноги. 14 Бо він лиш одним приносом удосконалив назавжди тих, що освячуються. 15 Про це й Дух Святий теж свідчить, коли каже: 16 «Ось той завіт, що його я по тих днях заключу з ними, каже Господь: вкладу мої закони в серця їхні, й на умах їхніх випишу їх. 17 Ні їхніх гріхів, ні беззаконня більше не згадуватиму.» 18 А де прощення гріхів, там непотрібно вже приносу за гріхи. 19 Отож, брати, маючи завдяки крові Ісуса свобідний вступ до святині, 20 який він нам відкрив дорогою новою і живою, через завісу, що є його тілом, 21 і маючи великого священика над Божим домом, 22 приступаймо з щирим серцем, у повноті віри, очистивши серця від лукавої совісти й омивши тіло чистою водою. 23 Держімо непохитне визнання надії, – бо той, хто обіцяв, вірний. 24 І зважаймо один на одного, заохочуючи до любови й до діл добрих; 25 не залишаймо своїх сходин, як то в декого є звичай, а, навпаки, втішаймо себе, і то тим більше, що бачите, як зближається день. 26 Бо коли ми, одержавши повне спізнання правди, грішимо добровільно, то вже немає за гріхи жертви, 27 а якесь страшне очікування суду й вогонь помсти палаючий, який має пожерти супротивників. 28. Коли хтось відкидав закон Мойсея, він немилосердно гинув смертю при двох чи трьох свідках. 29. Оскільки гіршої, подумайте самі, заслужить кари той, хто потоптав Божого Сина й уважав кров завіту, якою освятився, за звичайну, і Духа благодаті зневажив? 30 Знаємо того, хто мовив: «До мене належить відплата, я відплачу!» І ще: «Господь судитиме народ свій. 31 Страшно впасти в руки Бога живого!» 32 Згадайте перші дні, коли ви, тількищо просвітлені, перенесли терпляче таку велику боротьбу страждань: 33 ви були чи то самі виставлені прилюдно на зневаги та на знущання, чи то ставши спільниками тих, що того зазнали. 34 Ви бо й разом із в’язнями страждали і грабунок вашого майна ви з радістю приймали, знаючи, що маєте багатство краще і постійне. 35 Не покидайте, отже, цього вашого довір’я, бо воно має велику нагороду. 36 Вам бо треба терпеливости, щоб ви, виконуючи Божу волю, одержали обітницю. 37 Ще бо трохи, дуже мало часу, і той, хто має прийти, прийде, не забариться. 38 А праведник мій з віри буде жити; коли ж він відступить, моя душа не матиме вподобання у ньому. 39 Та ми не з тих, що відступають собі на погибель, а з тих, що вірують, щоб врятувати душу.

11. Зразкова віра предків 1-6; патріярхів 7-22; Мойсея 23-29; в обіцяній землі 30-40

1 Віра є запорукою того, чого сподіваємося, – доказ речей невидимих. 2 Через неї предки були добре засвідчені. 3 Вірою ми знаємо, що світ сотворений словом Божим, так що видиме з невидимого постало. 4 Вірою Авель приніс Богу кращу, ніж Каїн, жертву; вона засвідчила про нього, що він праведний, коли сам Бог дав свідоцтво на користь його дарів; нею він, хоч і мертвий, далі промовляє. 5 Вірою Енох був перенесений, щоб не бачити смерти; його не знайдено, бо Бог його переніс. Перед його перенесенням засвідчено було про нього, що він угодив Богові. 6 Без віри не можливо подобатися Богу, бо хто приступає до Бога, мусить вірити, що він існує і дає нагороду тим, які його шукають. 7 Вірою Ной, повчений об’явленням небесним про те, чого не бачено ще, збудував богобоязно ковчег, щоб спасти дім свій; нею він осудив світ і став спадкоємцем праведности, яка з віри. 8 Вірою Авраам, покликаний, послухався і вийшов до краю, що мав , узяти у спадщину, і пішов, не знаючи, куди йде. 9 Вірою він перебував у обіцяній землі, як у чужій, живучи у наметах з Ісааком та Яковом, спадкоємцями, як і він, тієї самої обітниці. 10 Бо чекав міста з непохитними основами, якого Бог будівничий і засновник. 11 Вірою і сама Сара дістала силу прийняти насіння, дарма що вже була похила в літах, бо вважала вірним того, хто дав обітницю. 12 Тож від одного, та ще й омертвілого, народилося так багато, як зір на небі, як піску край моря, без числа. 13 У вірі померли всі ці, не отримавши здійснення обітниць; вони лиш бачили й вітали їх здалека, визнаючи, що вони «чужинці на землі й захожі». 14 А ті, що так говорять, ясно показують, що шукають батьківщини. 15 І якби вони пам’ятали про ту, з якої вийшли, мали б час повернутися. 16 Та вони тепер кращої бажають, тобто небесної; тому й Бог не соромиться зватися їхнім Богом, бо він їм приготував місто. 17 Вірою Авраам, поставлений на пробу, приніс у жертву Ісаака; і то єдинородного приніс у жертву сина, він, що обітниці одержав, 18 до якого було сказано: «Від Ісаака тобі народиться потомство», 19 думаючи, що Бог має силу і з мертвих воскресити; тому його й одержав назад, як символ. 20 Вірою Ісаак благословив Якова та Ісава на майбутнє. 21 Вірою Яків, перед смертю, благословив кожного з синів Йосифа і поклонився, спираючись на кінець палиці своєї. 22 Вірою Йосиф, вмираючи, згадав про вихід синів Ізраїля і розпорядився про свої кості. 23 Вірою батьки Мойсея, як він народився, три місяці його ховали, бо бачили красу дитини, і не злякалися царського наказу. 24 Вірою Мойсей, коли був виріс, відрікся зватися сином дочки фараона; 25 волів радше страждати разом з людом Божим, ніж дознавати дочасної гріховної втіхи, 26 бо, дивлячись на нагороду, вважав за більше багатство наругу вибраного народу від скарбів Єгипту. 27 Вірою він покинув Єгипет, не побоявся царського гніву, бо стояв твердо, як той, що Невидимого бачить. 28. Вірою відсвяткував Пасху й скроплення кров’ю, щоб губитель не торкнувся їхніх первородних. 29. Вірою перейшли Червоне море, як по суходолі, що спробувавши єгиптяни, потопились. 30 Вірою єрихонські мури по семиденнім обході впали. 31 Вірою Рахав, блудниця, прийнявши мирно вивідувачів, з невірними не загинула. 32 І що ще скажу? Часу не вистане мені, коли заходжуся розповідати про Гедеона, про Варака, про Самсона, про Єфту, про Давида й Самуїла та пророків, 33 що вірою підбили царства, чинили справедливість, обітниць осягнули, загородили пащі левам, 34 силу вогню гасили, вістря меча уникали, ставали сильні, бувши недолугі, на війні проявили мужність, наскоки чужинців відбивали. 35 Жінки діставали назад своїх померлих, які воскресали. Інші загинули в муках, відкинувши визволення, щоб осягнути ліпше воскресіння. 36 Інші наруг і бичів зазнали та ще й кайданів і в’язниці; 37 їх каменовано, розрізувано пилою, брано на допити; вони вмирали, мечем забиті; тинялися в овечих та козячих шкурах, збідовані, гноблені, кривджені; 38 вони, яких світ був невартий, блукали пустинями, горами, печерами та земними вертепами. 39 І всі вони, дарма що мали добре засвідчення вірою, не одержали обіцяного, 40 бо Бог зберіг нам щось краще, щоб вони не без нас осягли досконалість.

12. Витривалість у напастях 1-13; заохота до чеснот 14-29

1 Тому і ми, маючи навколо себе таку велику хмару свідків, відкиньмо всякий тягар і гріх, що так легко обмотує, і біжімо витривало до змагання, що призначене нам, 2 вдивляючися пильно в Ісуса, засновника й завершителя віри, який, замість радости, що перед ним була, витерпів хрест, на сором не звертаючи уваги, і який возсів праворуч Божого престолу. 3 Тож думайте про того, хто витерпів від грішників таке велике проти себе противенство, щоб ви, ізнемігшись, не впали духом. 4 Ви ще не протиставились до крови в боротьбі проти гріха. 5 І ви забули попередження, що вам, як синам, говорить: «Мій сину, не легковаж Господнім каранням і не падай духом, коли він тебе картає, 6 бо кого Господь любить, того карає, і б’є кожного сина, якого приймає.» 7 На вашу науку ви терпите. Бог поводиться з вами, як із синами. Хіба є такий син, що його батько не карає? 8 Коли ж вас виховано без картання, – якого всі зазнають, – то ви незаконновроджені, а не сини. 9 А втім, коли ми мали батьків тілесних як виховників і їх поважали, то чи ж не багато більш ми маємо коритися Отцеві духів, і будем жити? 10 Ті бо на короткий час, як знали, нас карали; він же – нам на користь, щоб нас зробити учасниками святости своєї. 11 Усяка кара на хвилину здається не чимсь веселим, а сумним, та згодом тим, що на собі її зазнали, вона приносить мирний плід праведности. 12 Ось чому випростайте ваші охлялі руки та зомлілі коліна 13 і зробіть вашим ногам стежки прості, щоб кульгаве не збочило, а радше видужало. 14 З усіма дбайте про мир та про святість, без якої ніхто Господа не побачить. 15 Пильнуйте, щоб ніхто не залишився без Божої благодаті, щоб якесь гірке коріння, пустивши паростки угору, не наробило заколоту та щоб не заразило багатьох; 16 щоб не було ніякого блудника чи нечестивця, як Ісав, що за одну лиш страву запродав власне первородство. 17 Ви бо знаєте, що потім, як він хотів одержати благословення, він був відкинутий, бо не було в нього змоги змінити рішення, хоч його і просив про це з сльозами. 18 Ви ж не приступили до гори, до якої можна рукою доторкнутись, ані до вогню палкого, ані до хмари, ані до темряви, ані до бурі, 19 ні до гомону сурми, ані до якогось голосу слів, від якого ті, що його чули, випрошувалися, щоб до них і слова більш не говорити; 20 бо не могли знести наказу: «Навіть і скотина, як до гори діткнеться, буде камінням побита.» 21 І таке страшне було видіння, що Мойсей промовив: «Я повен страху і тремчу ввесь!» 22 Але ви приступили до гори Сіону й міста Бога живого, до небесного Єрусалиму, до безлічі ангелів, до святкових зборів, 23 до церкви первородних, записаних на небі, і до судді всіх – Бога, до духів праведників, що вже дійшли до досконалости, 24 і до Ісуса, посередника нового завіту, і до крови очищення, що промовляє краще, ніж кров Авелева. 25 Глядіть, не відвертайтеся від того, хто промовляє; бо коли ті, що зреклися того, який говорив на землі, не уникнули кари, то скільки більше ми, коли відвернемося від того, хто говорить з неба. 26 Того, голос якого колись був захитав землю, а нині обіцяв, кажучи: «Ще раз я захитаю не лиш землю, але й небо.» 27 Те «ще раз» вказує, що захитане, тому що створене, – переміниться, щоб перебувало непохитне. 28. Тому що ми приймаємо непохитне царство, зберігаймо благодать, то й служімо нею довподоби Богові з побожністю й острахом. 29. Бо Бог наш – вогонь, що пожирає.

13. Християнські чесноти 1-19; привіт 20-25

1 Братня любов нехай перебуває! 2 Гостинности не забувайте, бо нею деякі, не відаючи, ангелів були вгостили. 3 Про в’язнів пам’ятайте, немов би ви самі були в кайданах з ними, та про тих, що страждають, оскільки й ви самі в тілі. 4 Подружжя хай у всіх буде в пошані й ложе хай буде без плями, бо Бог буде судити блудників та перелюбців. 5 У вашій поведінці не будьте грошолюбні, задовольняйтеся тим, що маєте, сам бо говорив: «Я тебе не зоставлю, я тебе не покину», 6 так що ми сміло можемо сказати: «Господь – мій помічник: я не боюся. Що може мені людина зробити?» 7 Пам’ятайте про наставників ваших, які звіщали вам слово Боже, і дивлячись уважно на кінець їхнього життя, наслідуйте їхню віру. 8 Ісус Христос учора й сьогодні – той самий навіки. 9 Не піддавайтеся різним та чужим наукам: воно бо добре укріпити серце благодаттю, не стравами, які не принесли ніякої користи тим, що віддавалися їм. 10 Є у нас жертовник, з якого не мають права їсти ті, що при наметі служать. 11 Бо котрих звірят кров архиєрей заносить у святиню за гріхи, тих м’ясо палиться за табором. 12 Тому й Ісус, щоб освятити народ власною своєю кров’ю, страждав поза містом. 13 Тож виходьмо до нього за табір, несучи наругу його, 14 бо ми не маємо тут постійного міста, а майбутнього шукаєм. 15 Через нього принесім завжди Богові жертву хвали, тобто плід уст, які визнають його ім’я. 16 Добродійства та взаємної допомоги не забувайте: такі бо жертви Богові приємні. 17 Слухайтесь ваших наставників і коріться, бо вони пильнують ваші душі, за які мають звіт дати; щоб вони це робили з радістю, а не зідхаючи, – бо це для вас некорисно. 18 Молітеся за нас, бо нам здається, що маємо добре сумління, бажаючи у всьому поводитись добре; 19 тим більше ж прошу вас це робити, щоб якнайскоріше мене вам повернено. 20 Нехай Бог миру, що підняв з мертвих того, хто кров’ю вічного завіту став великим Пастирем овець, – Господа нашого Ісуса, – 21 зробить вас здібними виконувати його волю добрими ділами, здійснюючи у вас те, що йому любе через Ісуса Христа, якому слава по віки вічні. Амінь. 22 Благаю вас, брати, прийміте це слово попередження, бож я коротко написав вам. 23 Знайте, що наш брат Тимотей уже випущений, і як прибуде скоро, то я з ним вас побачу. 24 Вітайте всіх ваших наставників і всіх святих. Вітають вас ті, що в Італії. 25 Благодать хай буде з усіма вами! Амінь!

Послання Апостола Якова

1. Привіт 1; спокуси 2-4; мудрість і молитва 5-8; багатий і вбогий 9-11; причина спокус 12-16; добро від Бога 17-18; справжня побожність 19-27

1 Яків, слуга Бога й Господа Ісуса Христа, дванадцятьом поколінням, що у розсіянні, привіт! 2 Уважайте за найвищу радість, мої брати, коли підлягаєте різноманітним спокусам. 3 Ви знаєте, що іспит вашої віри виробляє витривалість, 4 за витривалістю ж нехай слідом іде чин досконалий, щоб ви були досконалі та бездоганні й щоб нічого вам не бракувало. 5 Коли ж комусь із вас мудрости бракує, нехай просить у Бога, який дає всім щедро й за це не докоряє, і вона йому дасться. 6 Тільки ж хай просить із вірою, без жадного вагання; бо хто вагається, той подібний до морської хвилі, що її здіймає і коливає на всі боки вітер. 7 Така людина нехай собі не уявляє, що прийме щось від Господа; – 8 людина з подвійною душею, непостійна у всіх своїх дорогах. 9 Хай брат низького стану хвалиться своїм вивищенням, 10 а багатий – пониженням своїм, бо й він промине так, мов цвіт трави. 11 Зійшло бо пекуче сонце й траву висушило, і цвіт її впав, і краса виду її зникла. Так і багатий у своїх заходах зів’яне. 12 Блаженний чоловік, що перетриває пробу, бо він, як буде випробуваний, дістане вінець життя, що Господь обіцяв тим, які його люблять. 13 Ніхто спокушуваний нехай не каже: Бог мене спокушає; бо Бог не може бути спокушуваний злом, і сам він не спокушає нікого; 14 кожний спокушається своєю власною пожадливістю, яка його притягає і зводить. 15 А потім пожадливість, завагітнівши, породжує гріх; гріх же, здійснений, – породжує смерть. 16 Не вводьте, мої любі брати, самих себе в оману. 17 Всяке добре даяння й усякий досконалий дар згори сходить від Отця світла, в якого нема ані зміни, ані тіні переміни. 18 Він забажав нас породити словом правди, щоб ми були немов первістками його створінь. 19 Знайте, мої улюблені брати: хай кожен буде скорий до слухання, повільний до говорення, непоквапний до гніву, 20 бо гнів людини не чинить справедливости Божої. 21 Тому, відкинувши всякий бруд та останок злоби, прийміть з покірністю посаджене слово, що може спасти ваші душі. 22 Будьте виконавцями слова, а не лише слухачами, самі себе обманюючи. 23 Бо хто лише слухає слово, але його не чинить, той подібний до чоловіка, що розглядає у дзеркалі обличчя, яке має від природи: 24 ледве поглянув на самого себе, відійшов і зараз же забув, який він. 25 Хто ж пильно заглядає в досконалий закон свободи й у ньому перебуває, – не як слухач-забудько, а як виконавець діла, – той щасливий у ділі своїм. 26 Коли хтось уявляє собі, що він побожний, а не стримує язика, лиш обманює своє серце, побожність того марна. 27 Чиста побожність і безплямна перед Богом і Отцем ось у чому полягає: відвідувати сиріт та вдовиць у їхнім горі і чистим берегти себе від світу.

2. Християнська рівність 1-9; заповіді 10-13; вірити, а й добро чинити 14-26

1 Брати мої, не зважаючи на особи, майте віру в Господа нашого, Ісуса Христа прославленого. 2 Бо коли до вашого зібрання ввійде чоловік із золотим перснем, у пишних шатах, увійде і вбогий у брудній одежині, 3 а ви глянете на того, що носить пишні шати, і скажете йому: «Ти сідай тут вигідно», а вбогому скажете: «Ти стань отам або сідай на моїм підніжку», 4 – то хіба ви тим не утворюєте різниці між собою і не стаєте суддями з нікчемними думками? 5 Слухайте, брати мої любі: Хіба не вбогих цього світу Бог вибрав як багатих вірою і як наслідників Царства, що його він обіцяв тим, які його люблять? 6 Ви ж зневажаєте вбогого! Хіба то не багаті вас гнітять і не вони тягнуть вас на судилища? 7 Хіба то не вони ганьблять те гарне ім’я, яким називано вас? 8 Коли, отже, виконуєте закон царський за писанням: «Люби ближнього свого, як себе самого», – ви добре робите. 9 А коли зважаєте на особи, то чините гріх, закон засуджує вас як переступників. 10 Бо хто ввесь закон дотримає, а прогрішиться лише в одному, – стає у всьому винуватий. 11 Бо хто сказав: «Не чини перелюбу», сказав також: «Не вбивай». Коли ж не чиниш перелюбу, але вбиваєш, ти стаєш порушником закону. 12 Говоріть так і робіть так, як люди, що мають бути суджені законом свободи. 13 Бо суд немилосердний для того, хто не чинить милосердя. Милосердя ж понад суд. 14 Яка користь, мої брати, коли хтось каже, що має віру, але діл не має? Чи може його спасти віра? 15 Коли брат або сестра будуть нагі й позбавлені засобів щоденного прожитку, 16 і хтонебудь з вас до них скаже: «Йдіть собі з миром, грійтеся та годуйтесь», і не дасть їм потрібного для тіла, то що це допоможе? 17 Так само й віра, коли діл не має, мертва сама в собі. 18 Та хтонебудь скаже: «Ти маєш віру, а я маю діла. Покажи мені твою віру без діл, а я тобі покажу моїми ділами мою віру.» 19 Ти віруєш, що Бог один? – Добре робиш. І біси вірують, та тремтять. 20 Хочеш знати, безглуздий чоловіче, що віра без діл не приносить плоду? 21 Авраам, наш батько, чи не ділами виявився праведним, коли був приніс на жертовник Ісаака, свого сина? 22 Бачиш, що віра співдіяла з його ділами, і його віра удосконалилася ділами. 23 Так здійснилося Писання, яке каже: «Авраам повірив Богові, і це зараховано йому за праведність», і він був названий приятелем Божим. 24 Ви бачите, що чоловік оправдується ділами, не тільки вірою. 25 Так само й Рахав, блудниця, чи ж не ділами оправдалася, прийнявши посланців і випустивши їх іншим шляхом? 26 Як тіло без душі мертве, так само й віра без діл мертва.

3. Язик – спричинник гріхів 1-12; справжня мудрість 13-18

1 Нехай, мої брати, між вами не буде багато тих, які хочуть учителями стати, знаючи, що більший засуд приймемо, 2 бо всі ми прогрішуємося чимало. Коли хтось не завинить словом, той муж досконалий, що може загнуздати й усе тіло. 3 Коли вкладаємо гнуздечки коням у рот, щоб вони нам корилися, ми керуємо всім їхнім тілом. 4 А ось кораблі: хоч і які вони величезні та ще й до того гнані сильними вітрами, а кермуються ж маленьким стерном за волею стерника. 5 Так само і язик: член маленький, а хвалиться великим! Глядіть, який вогонь малий, а запалює величезний ліс! 6 І язик – вогонь, світ неправди! Язик, вміщений серед наших членів, бруднить усе тіло й запалює круг нашого існування, запалений і сам вогнем пекельним. 7 Усякі роди диких звірів та птахів, гадів та морських потвор були приборкані й приборкуються людським хистом. 8 Язика ж ніхто з людей не може вгамувати: він – зло, що спокою не знає, наповнений смертельною отрутою. 9 Ним ми благословляємо Господа й Отця і ним кленемо людей, що створені на подобу Божу. 10 З тих самих уст виходить благословення і прокляття. Не слід, брати мої, щоб це так було. 11 Хіба криниця з одного джерела б’є солодким і гірким? 12 Хіба смоківниця, брати мої, може родити маслини, або виноград смокви? Ані солонець води солодкої не може дати. 13 Хто мудрий і досвідчений між вами? Нехай покаже гарною поведінкою свої діла в розумній лагідності. 14 Коли ж. у вашім серці гірка заздрість та свари, то не хваліться і не говоріть неправди проти правди. 15 Це не та мудрість, що сходить згори, а земна, тваринна, диявольська; 16 бо де заздрість та чвари, там безлад і все, що тільки є лихого. 17 А мудрість, що походить згори, найперше чиста, потім мирна, поблажлива, примирлива, милосердя та добрих плодів повна, безстороння, нелицемірна. 18 Плід праведности сіється в мирі тим, хто мир чинить.

4. Незгоди 1-10; обмови 11-12; життя людини не певне 13-17

1 Звідки між вами війни, звідки суперечки? Хіба не звідси – з пристрастей ваших, які воюють у ваших членах? 2 Ви пристрасно жадаєте, а не маєте. Ви убиваєте, завидуєте, а не можете осягнути. Ви б’єтесь і воюєте. Ви не маєте, бо не просите. 3 Ви просите, та не одержуєте, бо зле просите, щоби розтратити на ваші втіхи. 4 Перелюбники! Хіба не знаєте, що дружба світу цього – то ворожнеча проти Бога? Хто, отже, хоче бути приятелем світу, той стає ворогом Божим. 5 Чи може думаєте, що Писання даремно каже: «До заздрощів прагне дух, що живе в нас?» 6 І більшу дає благодать, через що й сказано: «Бог гордим противиться, смиренним же дає благодать.» 7 Коріться, отже, Богові, противтеся дияволові, і він утече від вас. 8 Наблизьтеся до Бога, і він наблизиться до вас. Очистьте руки, грішники! Освятіть серця, двоєдушники! 9 Гляньте на ваші злидні, сумуйте і плачте! Сміх ваш нехай обернеться у плач, а радість – у смуток! 10 Смиріться перед Господом, і він вас підійме! 11 Не обмовляйте, брати, один одного. Хто обмовляє або судить брата свого, той обмовляє закон і закон судить. Коли ж ти закон судиш, то ти не виконавець, а суддя закону. 12 Один лише законодавець і суддя, який може спасти й погубити. Ти ж хто такий, що судиш ближнього? 13 Нумо тепер ви, що говорите: «Сьогодні або завтра ми підемо в те місто й перебудемо там рік, і будемо там торгувати й гроші заробляти.» 14 Ви, що не відаєте, що буде взавтра! Яке бо життя ваше? Ви – пара, що з’являється на хвильку і зникає по тому. 15 Чому б вам радше не сказати: Коли на те Господня воля, будемо жити, і це чи те робити. 16 Тепер, ви хвалитеся у хвастощах ваших. Усяка така хвальба – погана. 17 Хто, отже, знає добро чинити, а його не чинить, – гріх тому!