Розділ «СВЯТЕ ПИСЬМО»

1 Нагадай їм, щоб корилися верховній владі, щоб слухалися, були готові до всякого доброго діла, 2 щоб нікого не ганьбили, були мирні, поступливі та виявляли повну лагідність супроти всіх людей. 3 Ми теж були колись безглузді, непокірні, збаламучені, служили пристрастям та розкошам прерізним, живучи у злобі й заздрощах, огидні, взаємно ненависні. 4 Та коли з’явилась доброта й любов до людей Спаса нашого Бога, 5 він спас нас не ради діл справедливости, які ми були зробили, але з свого милосердя, купіллю відродження і відновленням Святого Духа, 6 якого вилив на нас щедро через Ісуса Христа, нашого Спаса, 7 щоб ми, оправдані його благодаттю, стали згідно з надією спадкоємцями життя вічного. 8 Вірне слово! І я хочу, щоб ти його запевняв, аби ті, які увірували в Бога, намагалися бути першими в добрих ділах. Це добре й корисне людям. 9 А безглуздих питань, родоводів, спорів та суперечок про закон уникай, бо вони безкорисні й марні. 10 Єретика чоловіка по першім і другім попередженні цурайся, 11 знаючи, що такий ось збився на манівці і грішить, ще й осуджує себе самого. 12 Коли пришлю до тебе Артема або Тихика, чимскоріше приходь до мене в Нікопіль, бо я вирішив там перезимувати. 13 Зину законника й Аполлоса випровадь дбайливо, щоб їм нічого не бракувало. 14 Наші також; нехай навчаться бути першими в добрих ділах для конечних потреб, щоб не були безплідні. 15 Вітають тебе всі, які зо мною. Вітай тих, які люблять нас у вірі. Благодать з усіма вами!

Послання Апостола Павла до Филимона

1. Привіт 1-3; подяка 4-7; апостол заступається за Онисима 8-22; закінчення 23-25

1 Павло, в’язень Христа Ісуса, та брат Тимотей – Филимонові любому й нашому співробітникові, 2 і сестрі любій Апфії та Архипові, нашому товаришеві боротьби, і твоїй домашній Церкві: 3 благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа. 4 Дякую Богові моєму повсякчас, згадуючи тебе у своїх молитвах, 5 бо чую про любов твою і віру, що її ти маєш супроти Господа Ісуса й супроти всіх святих; 6 щоб спільність твоєї віри стала діяльною у спізнаванні всякого добра, що є між; вами заради Христа. 7 Велику я мав радість і втіху з твоєї любови, бо ти, брате, дав відпочити серцям святих. 8 Через те я, хоч і маю повну в Христі сміливість тобі наказувати, що маєш робити, 9 все ж таки волію тебе просити в любові, – я Павло, старий вже, а тепер ще й в’язень Христа Ісуса. 10 Благаю тебе про мого сина, що його породив у кайданах, про Онисима, 11 що колись тобі був непотрібний, тепер же і тобі й мені вельми потрібний. 12 Я його тобі повертаю; а ти його прийми, він бо моє серце. 13 Я хотів його затримати біля себе, щоб він замість тебе служив мені в кайданах Євангелії. 14 Та без твоєї згоди я нічого не хотів робити, щоб твоє добродійство не було наче з примусу, лише – добровільне. 15 Можливо, що він на те лиш відлучився на час від тебе, щоб ти прийняв його навіки, 16 і вже не як слугу, але більше, ніж слугу, – як брата любого, яким він є особливо для мене, а ще більше для тебе: і то тілом, і в Господі. 17 Отож, якщо мене маєш за друга, прийми його, немов мене самого. 18 Коли ж він тебе чимсь покривдив чи тобі щось винен, то це зарахуй мені. 19 Я, Павло, написав моєю рукою; я тобі сплачу, того тобі не згадуючи, що ти й самого себе мені винен. 20 Так воно, брате! Я так хотів би мати в Господі цю послугу від тебе! Заспокой у Христі моє серце! 21 Пишу тобі в повній надії на твою слухняність, певний, що зробиш понад те, що прошу. 22 А заразом приготуй мені помешкання: надіюсь бо, що завдяки вашим молитвам буду дарований вам. 23 Вітає тебе Епафр, мій товариш неволі у Христі Ісусі, 24 Марко, Аристарх, Димас і Лука – мої співробітники. 25 Благодать Господа Ісуса Христа з вашим духом! Амінь.

Послання Апостола Павла до Євреїв

1. Христос – Син Божий 1-4; він понад ангелів 5-14

1 Багаторазово й багатьма способами Бог говорив колись до батьків наших через пророків. 2 За останніх же оцих днів він говорив до нас через Сина, якого зробив спадкоємцем усього і яким створив віки. 3 Він – відблиск його слави, образ його істоти, – підтримуючи все своїм могутнім словом, здійснив очищення гріхів і возсів праворуч величі на вишині, 4 ставши від ангелів стільки вищим, оскільки успадкував визначніше від них ім’я. 5 Кому бо з ангелів він коли мовив: «Син мій єси, я сьогодні породив тебе?» І ще: «Я буду йому за Отця, а він буде мені за Сина?» 6 Коли ж знов уводив Первородного у світ, то каже: «Нехай поклоняться йому всі ангели Божі.» 7 А щодо ангелів мовить: «Той, хто вітри своїми вісниками вчиняє, а полум’я вогненне – слугами своїми.» 8 А до Сина: «Престол твій, Боже, віковічний, і берло правоти – берло твого царства. 9 Ти полюбив справедливість і зненавидів беззаконність, тому помазав тебе, Боже, Бог твій єлеєм радости понад твоїх співучасників.» 10 І: «Ти, Господи, напочатку заснував землю і небеса – діло рук твоїх. 11 Вони загинуть, ти ж перебуваєш; усі, мов одежа, постаріються. 12 Ти їх, неначе одежину, згорнеш і, немов одежа, вони зміняться. Ти ж – той самий, і літа твої не скінчаться.» 13 До кого з ангелів він коли мовив: «Сідай праворуч мене, доки не покладу твоїх ворогів підніжком під твої ноги?» 14 Хіба ж не всі вони служебні духи, що їх посилають до послуг тим, які мають успадкувати спасіння?

2. Практичні висновки 1-9; чому Христос страждав 10-18

1 Тому ми мусимо вважати дуже пильно на те, що почули, щоб, бува, нас не знесло з дороги. 2 Бо коли слово, оголошене ангелами, було таке зобов’язуюче, що всякий його переступ і непослух приймав справедливу кару, 3 то як утечемо ми, коли занедбаємо таке велике спасіння? Воно, спочатку проповідане Господом, було підтверджене нам тими, що його чули, 4 коли Бог засвідчив знаками, дивами й різними потугами, ще й дарами Святого Духа, що їх він розділює за своєю волею. 5 Не ангелам бо підкорив він світ майбутній, про який ми говоримо. 6 Бо десь хтось засвідчив, кажучи: «Що таке людина, що ти про неї пам’ятаєш? Або син чоловічий, що ти навідуєшся до нього? 7 Ти вчинив його малощо меншим від ангелів. Увінчав його славою і честю. 8 Усе підкорив йому під ноги.» А коли все підкорив під нього, то не лишив нічого, що було б йому непідкореним. Та нині ще не бачимо, щоб йому все було підкорене, 9 а бачимо Ісуса, який за те, що перетерпів смерть, увінчаний славою і честю, який на малу хвилину був нижче ангелів, щоб благодаттю Божою зазнати за всіх смерти. 10 Годилось бо йому, – заради якого все і через якого все, що ввів багато синів у славу, – вдосконалити стражданням того, хто дав почин їхньому спасінню. 11 Бо той, що освячує, і ті, що освячуються, всі від одного. Тому й не соромиться називати їх братами, 12 коли каже: «Я звіщу ім’я твоє моїм братам, хвалитиму тебе серед громади.» 13 І ще: «Буду надіятись на нього.» Та й: «Ось я і діти, що їх Бог мені дав.» 14 А що діти були учасниками тіла і крови, то й він подібно участь у тому брав, щоб смертю знищити того, хто мав владу смерти, тобто диявола, 15 і визволити тих, що їх страх смерти все життя тримав у рабстві. 16 Адже не ангелам іде на допомогу, а потомству Авраама. 17 Тому він мусів бути в усьому подібний до братів, щоб стати милосердним та вірним архиереєм у справах Божих на спокутування гріхів народу. 18 Тому, власне, що страждав і сам був випробуваний, він може допомогти тим, що проходять через пробу.

3. Христос понад Мойсея 1-6; вірність і витривалість 7-19

1 Ось тому, святі брати, учасники небесного покликання, вважайте на апостола й архиєрея, якого ми вірою визнаємо, Ісуса, 2 вірного тому, хто його настановив, як був Мойсей у всім його домі. 3 Бо він удостоївся остільки вищої понад Мойсея слави, оскільки більшу честь має будівничий, ніж будинок. 4 Усякий бо дім хтось будує, а той, що збудував усе, – Бог. 5 Мойсей був вірний у всім його домі, як слуга, на свідчення того, що мало бути сказане, 6 Христос же – як Син у своїм домі. А дім цей – ми, якщо дотримаємо до кінця непохитне довір’я і похвалу надії. 7 Ось чому, як каже Святий Дух: «Коли ви почуєте сьогодні його голос, 8 не твердійте серцями вашими, як то було на місці сварки в день спокуси у пустині, 9 де мене спокушали батьки ваші, виставляли мене на пробу, дарма що 10 сорок років бачили мої діла. Тому я і прогнівався на рід цей і мовив: Вони завжди блудять серцем, вони доріг моїх ніколи не знали! 11 Тому я і поклявсь у своїм гніві: Ні! їм не ввійти в мій відпочинок!» 12 Глядіть же, брати, щоб у когось із вас не було серця лукавого в невірстві і щоб воно не відступило від живого Бога, 13 а, навпаки, підбадьорюйте щодня один одного, доки триває те «сьогодні», щоб хтось із вас не став запеклим через обманство гріха. 14 Бо ми стали учасниками Христа, якщо додержуємо аж до кінця твердо нашу віру, як напочатку, 15 як ото говориться: «Коли почуєте сьогодні його голос, не твердійте серцями вашими, як то було на місці бунту.» 16 Хто були ті, що почувши, збунтувалися? Хіба не всі ті, що вийшли з Єгипту під проводом Мойсея? 17 На кого він гнівався сорок років? Хіба не на тих, що згрішили, які лягли кістьми в пустині? 18 Кому ж він клявся, що не ввійдуть у його відпочинок, якщо не тим, що були неслухняні? 19 І бачимо, що не могли ввійти через невірство.

4. Небо і обіцяна земля 1-13; Христос – первосвященик 14-16

1 Біймося, отже, щоб часом, поки залишається обітниця ввійти в його відпочинок, не видавалося, що хтось її позбавлений. 2 Бо й ми, так само як вони, одержали гарну новину, але слово, яке вони чули, не було їм корисне, бо вони не поєднались у вірі з тими, що слухали. 3 Ми ж, які увірували, увійдемо в його відпочинок, згідно з тим, що каже: «Я поклявсь у моїм гніві: Вони не ввійдуть у мій відпочинок», хоча діла його були закінчені від сотворення світу. 4 На одному бо місці він так сказав про сьомий день: «Бог відпочив сьомого дня від усіх діл своїх»; 5 і знову на тому місці: «Вони не ввійдуть у мій відпочинок.» 6 Коли ж так воно є, що деякі у нього ввійдуть, а ті, кому перше благовіствовано, не ввійшли у нього через непослух, 7 то він знову призначає якийсь день, «сьогодні», говоривши через Давида після такого довгого часу, як було сказано раніше: «Коли почуєте сьогодні його голос, не твердійте серцями вашими.» 8 Бо якби Ісус (Навин) увів їх у відпочинок, то не говорив би після нього про інший день. 9 Отже, для Божого народу збережено відпочинок; 10 бо той, хто ввійде в його відпочинок, відпочине також від своїх діл, як і Бог від своїх власних. 11 Намагаймося, отже, увійти до того відпочинку, щоб ніхто не впав, даючи той самий приклад невірства. 12 Бо слово – живе й діяльне, і гостріше від усякого двосічного меча: воно проходить аж до розділу душі й духа, суглобів та костяного мозку, і розрізняє чуття та думки серця. 13 Нема створіння, скритого від нього; все оголене і явне перед очима того, кому ми маємо звіт дати. 14 Мавши, отже, великого архиєрея, що вже пройшов небо, Ісуса, Божого Сина, тримаймося твердо віровизнання. 15 Бо ми не маємо такого архиєрея, який не міг би співчувати нашим недугам: він же ж зазнав усього, подібно як ми, крім гріха. 16 Приступім, отже, з довір’ям до престолу благодаті, щоб отримати милость і знайти благодать на своєчасну поміч.

5. Христос – первосвященик

1 Кожен бо архиєрей, узятий з-поміж людей, настановляється для людей у справах Божих, щоб приносив дари та жертви за гріхи; 2 що може співчувати нетямущим та введеним в оману, бо й сам він неміччю охоплений, 3 і тому повинен так за людей, як і за себе самого приносити жертви за гріхи. 4 Чести ж цієї ніхто не бере сам собі, лише той, хто покликаний Богом, як Арон. 5 Так і Христос не сам собі присвоїв славу стати архиєреєм, вона бо від того, який до нього мовив: «Син мій єси, я сьогодні породив тебе.» 6 Як і на іншому місці каже: «Ти – священик навіки за чином Мелхиседека.» 7 Він за днів свого тілесного життя приніс був молитви й благання з великим голосінням та слізьми до того, який міг його спасти від смерти, і він був вислуханий за богобоязність; 8 і хоч був Сином, навчився з того, що витерпів, значення послуху, 9 і, ставши досконалим, спричинився до вічного спасіння всім, які йому слухняні, 10 і Бог назвав його архиєреєм за чином Мелхиседека. 11 Про те ми мали б багато сказати, та висловити його трудно, бо ви на розум недолугі. 12 Тоді як ви повинні б давно вже бути вчителями, ви знову потребуєте, щоб вас хтось учив перших засад Божого вчення, і дійшли до того, що потребуєте ще молока, а не твердої страви. 13 Бо хто ще молоко вживає, той не досвідчений у вченні правди, – він бо немовлятко. 14 А тверда страва для дорослих, у яких із-за звички почуття вправлене в тому, щоб розрізняти добро від зла.

6. Зрадники віри спасаються з трудом

1 Тому, лишивши початкове вчення про Христа, звернімся до досконалішого, не закладаючи знову підвалин, – тобто про покаяння в ділах мертвих та про віру в Бога, 2 про навчання хрищення та про рукоположення, про воскресіння мертвих та суд вічний. 3 Ми зробимо й це, якщо Бог дозволить. 4 Воно бо неможливо тих, – які раз просвітились були, що скуштували небесного дару й стали учасниками Святого Духа, 5 скуштували доброго Божого слова й сил майбутнього віку, 6 та й відпали! – знов оновлювати до покаяння, тих, які знову собі самим розпинають Божого Сина і прилюдно зневажають. 7 Земля бо, що п’є дощ, який падає на неї часто, та родить зілля добре для тих, що її обробляють, приймає від Бога благословення; 8 а та, що приносить терня і будяки, непотрібна, близька до прокляття: кінчається тим, що її спалять. 9 Однак, любі, дарма що так говоримо, ми переконані про вас краще та про те, що торкається спасіння. 10 Бо Бог не є несправедливий, щоб забути ваші діла й любов, яку ви виявили до його імени, і послуги, що ви святим робите понині. 11 Ми лиш бажаємо, щоб кожний з вас являв таку саму старанність для повного осягнення надії аж до кінця, 12 щоб ви не стали недбайливі, а, навпаки, наслідували тих, які вірою і витривалістю успадковують обітниці. 13 І справді, коли Бог учиняв Авраамові обітницю, не маючи поклястися ніким вищим, то поклявся самим собою, 14 кажучи: «Справді поблагословлю тебе щедро й розмножу тебе вельми.» 15 І він, завдяки довгій терпеливості, осягнув обітницю: 16 люди клянуться більшим від себе, і всякі їхні суперечки кінчаються клятвою на ствердження. 17 Тому й Бог, бажаючи дати спадкоємцям обітниці якнайсильніший доказ, що його рішення непорушне, вжив клятви, 18 щоб двома незмінними речами, в яких неможливо, щоб Бог казав неправду, ми мали сильну заохоту – ми, що прибігли прийняти надію, призначену нам. 19 В ньому маємо, неначе якір душі, безпечний та міцний, що входить аж до середини за завісу, 20 куди ввійшов за нас, як предтеча, Ісус, ставши архиєреєм повіки, на зразок Мелхиседека.

7. Мелхиседек – прообраз Христа 1-10; Христос – вічний священик 11-28

1 Оцей Мелхиседек, цар Салему, священик Всевишнього Бога, який зустрів Авраама, коли він повертався після поразки царів, і який благословив його; 2 якому Авраам відділив десятину з усього, і якого ім’я означає спершу «цар справедливости», а потім цар Салему, тобто «цар миру»; 3 без батька, без матері, без родоводу, який не має ні початку днів, ні кінця життя, уподібнений до Божого Сина, – зостається священиком повіки. 4 Дивіться, отже, який великий той, якому патріярх Авраам дав десятину з найліпшої добичі! 5 Також і ті з синів Леві, що мають сан священства, мають за законом наказ брати десятину з народу, тобто з своїх братів, дарма що вони вийшли з бедер Авраама. 6 Той же, який не походить з їхнього роду, взяв десятину з Авраама і благословив того, що мав обітниці. 7 Тим часом і сумніву не може бути, що нижчий благословляється вищим. 8 Ба більше, тут беруть десятину люди, що вмирають; а там – той, про кого свідчать, що живе. 9 І, так би мовити, і Леві, який тепер збирає десятини, дав був десятину через Авраама, 10 бо він ще був у бедрах свого прабатька, коли Мелхиседек вийшов йому назустріч. 11 Якби, отже, досконалість була через левітське священство, під яким народ одержав закон, то яка була б іще потреба з’являтись іншому священикові, за чином Мелхиседека, священикові, що не звався б за чином Арона? 12 Бо як міняється священство, конче міняється і закон. 13 Бо той, про кого це говориться, був з іншого коліна, з якого ніхто не служив при жертовнику. 14 Відомо бо, що наш Господь походить від Юди, про покоління якого Мойсей нічого не згадав як про священиків. 15 Це стає ще яснішим, коли на подобу Мелхиседека постає інший священик; 16 він став ним не за законом тілесної заповіді, а за силою життя нетлінного, 17 бо він прийняв таке свідоцтво: «Ти – священик повіки за чином Мелхиседека.» 18 Так перша заповідь скасована через її неміч і безкорисність – 19 закон бо не зробив нічого досконалим, – уведено ж кращу надію, яка зближає нас до Бога. 20 Тим більше, що це не сталося без клятви: бо коли інші настановлялися священиками без клятви, 21 то цей мав клятву того, який сказав до нього: «Господь поклявсь, і каятись не буде: Ти – священик повіки.» 22 Ось чому Ісус став запорукою кращого союзу. 23 Крім того: отих священиків було більше, бо смерть не дозволяла їм зоставатися; 24 цей же, тому що перебуває повіки, має священство непроминальне 25 і тому може спасти повіки тих, які через нього до Бога приступають, бо він завжди живий, щоб за них заступатися. 26 Якраз і годилося, щоб ми мали такого первосвященика непорочного, відлученого від грішників і вищого за небеса, 27 який не має потреби, як архиереї, щодня приносити перше за власні гріхи жертви, а потім за гріхи народу, бо він зробив це раз, принісши себе самого в жертву. 28. Закон бо настановляє архиєреями людей, немочі підлеглих, а слово клятви, що було після закону, настановляє Сина, що навіки досконалий.

8. Христос первосвященик і посередник