Розділ «СВЯТЕ ПИСЬМО»

1 Як я хотів Ізраїля лікувати, виявилась провина Ефраїма й злоба Самарії; вони бо брехню чинять; злодій вдирається до хати, а розбишак ватага грабує ззовні. 2 Вони ж у серцях своїх не кажуть, що я пригадую усю їхню злобу. Тепер їх обгорнули навкруги їхні власні злі вчинки, – вони перед обличчям у мене. 3 Вони своєю злістю царя розвеселяють, – князів обманами своїми. 4 Всі вони перелюбці, як піч, розпалена пекарем, який перестає підкладати до вогню, коли замісить тісто, доки воно не вкисне. 5 У день нашого царя князі палким вином зробили його хворим, він простягає свою руку разом із глузливцями. 6 Бо серце їхнє, неначе піч, палає при їхній змові; їхній гнів усю ніч дрімає, а вранці горить палаючим вогнем. 7 Усі вони, мов піч, розгарячились, і пожирають своїх суддів. Усі царі їхні впали, ані один з них мене не взиває. 8 Ефраїм? Таж він з народами змішався; Ефраїм став, мов паляниця не обертана. 9 Чужинці поїдають його силу, а він того й не знає. На ньому вже посивіло волосся, а він того й не знає. 10 Гордість Ізраїля свідкує проти нього, але вони не повертаються до Господа, Бога свого, і неуважні на все те, його не шукають. 11 Ефраїм став, мов та голубка проста, нерозумна: кличе Єгипет, іде в Асирію. 12 Куди б вони не йшли, я мою сіть на них закину, зведу їх наниз, мов птаство піднебесне; я їх скараю за їхню злобу. 13 Горе їм, бо утекли від мене; погибіль їм, бо вони проти мене збунтувались. Я визволив би їх, та вони брехні говорять проти мене. 14 Вони до мене не взивають своїм серцем, хоч і голосять на своїх постелях. Надрізують себе з-за пшениці й мусту, бунтують проти мене. 15 Хоч я вправляв, скріпляв їх руки, та вони зло видумували проти мене. 16 Вони повертаються, але не вгору, і стали, мов той лук зрадливий. Поляжуть від меча князі їхні з-за язика свого пихатого: це буде насміхом над ними в Єгипетському краю.

8. Проти ідолопоклонства

1 Приклади сурму до твого рота, – мов сторож Господнього дому, за те, що вони порушили союз мій і від закону мого відступили. 2 Вони взиватимуть до мене; «Боже мій, ми ж тебе знаємо, ми – Ізраїль!» 3 Ізраїль добро геть відкинув, ворог буде за ним гонитися. 4 Вони царів настановили, та не від мене; князів собі робили, а я про те не відав. 5 Твого бичка, о Самаріє, я відкинув; гнів мій на них палає; докіль вони очиститись не зможуть? 6 Бо він від Ізраїля походить: то ремісник зробив його і він – не Бог. На тріски розлетиться бичок самарійський. 7 Вони бо сіють вітер і пожнуть бурю: на їхньому стеблі нема колосся, муки воно не вродить; а як і вродить, то чужі його поглинуть. 8 Поглинутий Ізраїль! Тепер він став поміж народами, немов посудина безвартна. 9 Вони бо пішли до Ашшура, – немов дикий осел, самітний, одинокий – Ефраїм найняв собі коханців. 10 Та хоч вони поміж народами їх наймуть, я їх тепер зберу докупи і вони почнуть зменшуватись від тягару царя та князів. 11 Ефраїм намножив собі жертовників, щоб грішити; жертовники й були для нього, щоб грішити. 12 Хоч би я написав йому і тьму моїх законів, – вони б їх за щось чуже вважали! 13 Їм жертви довподоби. Нехай жертвують м’ясо й споживають! А Господові вони не вгодні. Тепер він пригадає їхню несправедливість і за гріхи їх покарає: вони повернуться у Єгипет. 14 Ізраїль бо Творця свого забув, палаців собі набудував. Та й Юда намножив укріплених міст; та я пошлю вогонь на його міста, й він пожере його твердині.

9. Позбавлений усього – Ізраїль піде на вигнання

1 Не радуйся, Ізраїлю, не веселися, як народи, бо ти блудуєш геть від Бога твого. Ти полюбив блудничу плату на кожнім току. 2 Ні тік, ні кухва їх не будуть годувати, молоде вино їх обманить. 3 Вони не будуть жити у краю Господнім, але Ефраїм повернеться в Єгипет, і в Асирії їстимуть нечисте. 4 Не будуть приносити Господові вина в жертву, і жертви їхні не будуть йому довподоби. Їхні жертви будуть для них, немов хліб похоронний: кожен, хто його їстиме, оскверниться, бо хліб їхній буде їм на пожиток і в дім Господній він не ввійде. 5 Що будете чинити в день призначеного свята, в день Господнього празника? 6 Бо ось вони від згуби повтікали. Єгипет їх збере докупи, Мемфіс їх поховає. А їхні дорогоцінні скарби срібла – кропива їх заглушить, тернина буде в їхніх наметах. 7 Прийшли дні відвідин! Прийшли дні відплати! Ізраїль мусить це знати. Пророк – дурний! Надхненний зсунувся з глузду! З-за безлічі беззаконства твого – неприязнь велика. 8 Ефраїм, народ мого Бога, стежить за пророком, кладе сильця на кожній його стежці, переслідує його і в Божім домі. 9 Вони глибоко зіпсувались, як за днів Гівеа. Він пригадає їхню несправедливість, гріхи їхні покарає. 10 Як винні грона в пустині, я знайшов Ізраїля; як перший плід на смоківниці, побачив батьків ваших. Вони ж, прибувши до Ваал-Пеору, віддались гидоті, й зробились бридкими як і те, що полюбили. 11 Ефраїм – слава його відлетить, як птиця: не буде більше ні народин, ні вагітности, ані зачаття. 12 Навіть коли й зростять собі дітей, я захоплю їх так, що ніхто не залишиться. Горе їм теж, як я від них відійду! 13 Ефраїм, як я бачу, зробив своїх дітей здобиччю. Ефраїм виведе своїх дітей на різанину. 14 Дай їм, о Господи!... Що ж ти даси їм? – Дай їм неплідне лоно й сухі груди. 15 Усе їхнє зло в Гілгалі, бо там стали вони мені осоружні. За їхні лихі вчинки я прожену їх з мого дому, не буду більше їх любити; усі князі їхні – бунтівливі. 16 Ефраїма побито; коріння їхнє всохло, вони не вродять більше плоду. Та навіть як народяться в них діти, я знищу дорогий їм плід їхнього лона. 17 Мій Бог відкине їх від себе за те, що були йому неслухняні. Вони будуть між народами блукати.

10. Руїна жертовників. Падіння царства

1 Ізраїль був розкішною лозою, що плоди родила гойно. Але що більш плодів було в нього, то більше жертовників він намножив; що кращою була земля в нього, то кращими були божки в нього. 2 Серце в них подвійне: вони тепер будуть покутувати. Він повалить їхні жертовники і зруйнує бовванів їхніх. 3 Певно будуть тепер казати: «Царя в нас немає, тому, що Господа ми не боялись. Та й цар – що може він для нас зробити?» 4 Пусті слова зводять, нещиро присягають, чинять умови: право буяє, немов отруйне зілля на бороздах у полі. 5 З-за бичка Бет-Авену будуть у страху мешканці Самарії. Народ бо за ним буде в жалобі, жерці його за ним тремтітимуть, – за його славою, бо відійшла від нього. 6 Та й його самого віднесуть в Ашшур – як бранку великому цареві. Ефраїм сорому зазнає, Ізраїль застидається свого заміру. 7 А цар Самарії зникне, немов піна на воді. 8 Будуть спустошені узвишшя безбожности, – той гріх Ізраїля! Глоди й будяки зійдуть на їхніх жертовниках. Вони скажуть горам: «Покрийте нас!» – а пагорбам: «Упадіте на нас!» 9 Вже від днів Гівеа ти согрішив, Ізраїлю! Там вони й зостались. Чи не досягне їх війна в Гівеа, тих дітей зухвальства? 10 Коли захочу, я їх покараю. Народи проти них зберуться, як їх каратимуть за їхню вину двоїсту. 11 Ефраїм – добре освоєна ялівка, що любить молотити. Я накладу ярмо на її пишну шию, на Ефраїмі будуть їздити верхи. Юда буде орати, а Яків волочити. 12 Засійте собі правду, жніть плід любови, розоріть собі цілину. Бо час шукати Господа, поки він прийде й виллє на вас дощеві справедливість, 13 Ви орали безбожність, жали беззаконність і їли плід брехень. Що ти звірявсь на твої колісниці, на многоту твоїх вояків, – 14 то метушня у твоїм війську здійметься; спустошені будуть усі твої твердині, як Салман зруйнував був Бет-Арбел у день бою; мати була з дітьми розбита. 15 Таке зробив вам Бетел за вашу страшну злобу. Удосвіта з царя Ізраїля й сліду не стане.

11. Любов Бога до Ізраїля – понад усе

1 Коли Ізраїль був дитятком, я полюбив його, і з Єгипту покликав я мого сина. 2 Що більше я їх кликав, то більш вони відходили від мене. Вони ваалам жертви приносили, кадили перед різьбленими бовванами. 3 Я самий, я вчив Ефраїма ходити, брав їх за руки, але вони не розуміли, що то я доглядав їх. 4 Я притягав їх людяними мотузками, – поворозами любови. Я був для них, неначе тії, які здіймають ярмо в них із шиї. Я нахилявсь над ними й давав їм їсти. 5 Вони не повернуться в Єгипетську країну, але Ашшур царем їхнім буде – за те, що не хотіли повернутися до мене. 6 Меч буде лютувати по містах їхніх, він знищить їхні засуви й пожере їх за власні їхні задуми. 7 Люд мій повис; не знає, чи повернутись до мене; і хоч його кличуть угору, ані один не хоче підвестися. 8 І як мені тебе лишити, Ефраїме? Як мені видати тебе на поталу, Ізраїлю? Як мені зробити з тобою те, що в Адмі? Вчинити з тобою те, що з Цевоїмом? Серце моє в мені обернулось, зворушився ввесь жаль мій. 9 Не виконаю палаючого гніву мого, не буду нищити більш Ефраїма, бо я – Бог, не людина; Святий посеред тебе; я не вломлюся в місто. 10 Вони підуть за Господом, який, як лев, зарикає; бо він зарикає, і діти, тремтівши, прийдуть із заходу. 11 Птахом прилинуть, тремтівши, з Єгипту і, як голубка, з Ашшур-краю. Я оселю їх у домівках їхніх, – слово Господнє.

12. Релігійно-політичний занепад Ізраїля

1 Ефраїм оточив мене брехнею, дім Ізраїля – обманом. А Юда ще й вередливий супроти Бога й супроти святого, який – вірний. 2 Ефраїм пасе вітер; за східнім вітром женеться, всякденно множить брехню й насильство; укладають союз з Ашшуром, несуть олію в Єгипет. 3 Та й з Юдою в Господа розправа: і він покарає Якова згідно з його путями, згідно з його ділами він йому відплатить. 4 В утробі за п’яту взяв брата свого, своєю силою боровся з Богом. 5 Боровся з ангелом – і подужав; плакав – і прохав у нього ласки; зустрів його в Бетелі і говорив там з ним. 6 Але Господь, Бог сил небесних, Господь – ім’я його. 7 Тож повернись до Бога твого, пильнуй любов та правду і чекай на Бога твого постійно. 8 Мов Ханаан тримає у своїй руці вагу неправдиву, він любить утискати. 9 Ефраїм мовив: «Таки розбагатів я! Здобув собі достатків! У всіх моїх трудах не знайдуть у мені кривди, що гріхом було б.» 10 Я – Господь, Бог твій, з Єгипетського краю, – я знов оселю тебе в наметах, як у дні призначеного свята. 11 Я мовляв до пророків, помножив я видіння, через пророків промовляв я у притчах. 12 Гілеад – то сама несправедливість, вони – чиста марнота. Биків жертвують у Гілгалі; їхні жертовники будуть, мов каміння купи на бороздах у полі. 13 Яків утік в арамське поле, Ізраїль служив за жінку, за жінку стеріг вівці. 14 Через пророка вивів Господь Ізраїля з Єгипту, через пророка він ним піклувався. 15 Тяжко доводив Ефраїм до гніву; за те ж і кров його впаде на нього, і Господь його поверне йому назад його зневагу.

13. Невдячний Ефраїм буде покараний

1 Як говорив, було, Ефраїм – усі тремтіли: він був в Ізраїлі поважний. Та він через Ваала провинився й загинув. 2 І нині вони грішать дедалі більше й більше. Вони собі зробили литих бовванів із свого срібла, згідно із своїм розумом – ідолів: усе робота ремісницька! І примовляють: «Жертвуйте їм! Люди, телят цілуйте!» 3 За те ж і будуть вони, неначе мряка вранці, немов роса, яка зникає вдосвіта, немов полова, що вітер її з току звіває; мов дим з вікна. 4 Однак, я – Господь, Бог твій, із Єгипетського краю. Іншого, крім мене, Бога ти не знаєш, і опріч мене, – Спасителя немає. 5 Я знав тебе в пустині, в краю великої посухи. 6 Коли ж їх нагодовано й вони стали ситі, наситилися, – серце їхнє загорділо, тому мене й забули. 7 Тому то я для них став левом; мов леопард, чигатиму при дорозі. 8 Немов ведмедиця, що забрано в неї ведмежат, я на них накинусь; я роздеру їхнього серця оболону й там пожеру їх, мов левиця; звір дикий буде їх на шматки розривати. 9 Знищу тебе, Ізраїлю, – хто прийде тобі з допомогою? 10 Де ж він, твій цар, щоб тебе рятувати по всіх твоїх містах? Де твої судді, що про них говорив єси: «Дай мені царя і князів»? 11 Я дав тобі царя у моїм гніві, і забрав геть у моїм обуренні. 12 Несправедливість Ефраїма, зв’язана у вузол, гріх його схований ретельно. 13 Прийдуть на нього муки породіллі, та він – син нерозумний: вже час би й народитись, та він не покидає материнського лона. 14 І я б та визволяв їх з руки Шеолу? Я б їх рятував від смерти? Де твої рани, смерте? Де бич твій, о Шеоле? Жалю не буде в мене. 15 Хоч Ефраїм посеред очерету процвітає, та прийде східній вітер; Господній вітер здійметься з пустині й висушить його джерела, висушить його криниці; ограбує скарб усього дорогоцінного посуду.

14. Ізраїль повертається до Господа

1 Самарія понесе кару за свою провину, бо збунтувалась проти Бога свого. Вони поляжуть від меча; малечу їхню роздавлять, вагітних їхніх порозтинають. 2 Повернись, Ізраїлю, до Господа, Бога твого, бо ти спотикнувся об твою беззаконність. 3 Візьміть слова з собою й поверніться до Господа. Скажіть йому: «Прости всю беззаконність! Прийми те, що добре, і ми принесемо плід уст наших. 4 Ашшур нас не врятує; на коні ми не будемо сідати; діла рук наших не називатимемо більше нашими богами; бо в тобі сиротина знайде милосердя!» 5 Я вилікую їхню зраду; я полюбив їх доброхітно, бо гнів мій від них відвернувся. 6 Я буду для Ізраїля росою; він зацвіте, немов лілея, і, мов Ливан, пустить коріння. 7 Його паростки далеко розростуться, краса його буде, немов маслини, а його запах – мов Ливану. 8 Ті, що сидять під його тінню, знов будуть пшеницю плекати; вони будуть цвісти, неначе лоза виноградна; запах його буде, немов вино ливанське. 9 Ефраїм скаже: «І що мені ще до ідолів?» Я відповідаю і дивлюсь на нього. Я, наче кипарис зелений, від мене буде плід твій. 10 Хто мудрий, нехай це зрозуміє! Розумний нехай це знає! Бо путі Господні праві, й праведники ходять ними, а грішники на них спотикнуться.

Пророк Йоіл

1. Сарана 1-12; заклик до покути 13-20

1 Слово Господнє, що було до Йоіла, сина Петуїла. 2 Слухайте це, ви, старші, вважайте, всі мешканці краю! Чи бувало таке за ваших днів або за днів батьків ваших? 3 Перекажіть це дітям вашим, а діти ваші – своїм дітям, а їхні діти – дальшому родові. 4 Те, що лишила гусінь, сарана пожерла; а що лишила сарана, черва пожерла; що ж лишила черва, хробаки пожерли. 5 Прокиньтесь, п’яниці, і плачте! Голосіть, ви всі, винопивці, за вином солодким, бо його віднято від уст ваших. 6 Бо наступив народ на край мій, такий сильний, що його безліч! Зуби у нього – зуби левині, ікла у нього – як у левиці. 7 Спустошив він мій виноградник, мою смоківницю обломив; він облупив її геть і кинув, – лиш галузки її біліють. 8 Ридай, як дівчина, одягнена в вереття, по нареченому свого юнацтва. 9 Зникли з дому Господнього офіри й ливні жертви; тужать священики, служителі Господні. 10 Поля спустошені, земля сумує, бо витоптано збіжжя, муст висох, і свіжа олія знемагає. 11 Сумуйте, хлібороби, виноградарі, ридайте по пшениці та по ячмені: пропали жнива в полі! 12 І виноградна лоза висхла, смоківниця зів’яла; дерево гранатове та й пальма, і яблуня – всі дерева у полі повсихали. Ба й радість, соромом побита, зникла з-посеред синів людських. 13 Надягніте, о священики, вереття і плачте! Слуги жертовника, ридайте! Ідіть, ночуйте у вереттях, слуги Бога мого, бо в домі Бога вашого не стало ні офіри, ні дивних жертв. 14 Призначте піст, скличте святкові збори; зберіте старших, усіх мешканців краю у дім Господа, Бога вашого, і взивайте до Господа: 15 «О, що за день!» Бо близько день Господній; він, немов руїна, від Всемогутнього надійде. 16 Хіба не зникла пожива у нас перед очима, ба, з дому Бога нашого веселощі й радість? 17 Зерно зотліло під скибами своїми; засіки зруйновані, розвалені стодоли, бо зів’яло збіжжя. 18 Ой, як реве скотина! Стада волів, стривожені, блукають, бо не мають паші. Навіть отари з ніг валяться! 19 До тебе, Господи, взиваю; бо вогонь пожер у степу пасовиська, спалило полум’я всі дерева у полі. 20 Навіть звірі у полі тебе прагнуть, бо потоки вод повисихали, й вогонь пожер у степу пасовиська.

2. Страшний день Господній 1-17; Бог помилує Ізраїля знову 18-27

1 Затрубіте в ріг на Сіоні, вдарте на моїй святій горі на тривогу! Нехай тремтять усі мешканці краю, бо надходить день Господній, бо він близько! 2 День темряви й пітьми, день хмари й густої мряки. Немов зірниця, розкидається по горах народ численний, сильний, якого не бувало споконвіку і після нього більш не буде аж до років найдальших родів 3 Поперед нього вогонь пожирає, а позад нього полум’я палить. Край мов райський сад, поперед нього, а позад нього – пустиня гола. Ніщо не може утекти від нього! 4 З виду він, наче коні, мов рисаки, – так вони женуться. 5 Скачуть по верхів’ях гір із гуком, немов від колісниць, і з трісканням, неначе полум’я вогню палкого, що стерню пожирає, немов потужне військо, вишикуване до бою. 6 Побачать його – і тремтять народи, у всіх обличчя бліднуть. 7 Вони кидаються, немов лицарі, лізуть на мури, мов вояки. Кожен своїм путтям прямує, ніхто з своєї стежки не звертає. 8 Не штовхає один одного, кожен своїм шляхом простує. Вони кидаються крізь стріли, й це їм не шкодить. 9 На місто нападають, біжать на мури, вдираються у доми, влізають через вікна, мов злодії. 10 Земля трясеться перед ними, тремтить небо. Затьмарюються сонце й місяць, світло зір гасне. 11 Господь гримить перед своїм військом, бо його табір превеликий; бо сильний той, хто виконує його волю, бо великий день Господній і страшний вельми. Хто може його витримати? 12 Але ще й тепер, – слово Господнє, – поверніться до мене усім вашим серцем, у пості, в плачі й у жалі. 13 Роздеріть серце ваше, а не одежу вашу, і поверніться до Господа» Бога вашого, бо він благий і милосердний, довготерпеливий і многомилостивий, – і уболіває над нещастям. 14 Хто зна, чи не пожаліє він знову і не залишить по собі благословення, офіри й ливні жертви Господеві, Богові вашому? 15 Трубіть у ріг на Сіоні, призначте піст, скличте святкові збори! 16 Зберіть народ, скличте громаду! Старих згромадьте, зберіть дітей і немовлят при грудях! Хай вийде молодий з покою свого, і молода – з комори. 17 Хай між притвором і між жертовником плачуть священики, слуги Господні, і нехай кажуть: «Пожалій, Господи, народ твій! Не видавай твою спадщину на наругу, щоб не глумилися над нею погани. Чому мали б між народами говорити: Де Бог їхній?» 18 Тоді Господь почав ревнувати за свій край і пощадив народ свій. 19 І відповів Господь і сказав своєму народові: «Ось я пошлю вам хліб, вино й олію, і ви насититеся ними. Я вас не видам більш поганам на наругу. 20 Північного – я відверну від вас далеко, і прожену його в землю суху та спустошену: крило його переднє до східнього моря, а заднє – до західнього моря. І здійметься від нього сморід, і сопух піде від нього вгору, бо величався вельми.» 21 Не бійся, краю! Радуйся й веселися, бо Господь учинив велике! 22 Не бійтеся, тварини в полі, бо пасовиська у степу зазеленіли знову, бо дерево приносить плід свій, смоківниця й виноград дають урожай свій. 23 Сини Сіону, радуйтеся й веселіться Господом, Богом вашим, бо він дає вам раннього дощу по правді; він посилає дощ вам, дощ ранній і дощ пізній, як і перше. 24 Токи будуть пшениці повні, а тискарні будуть переливатись вином та олією. 25 Я поверну вам ті роки, які пожерла сарана, черва, хробаки та гусіль, – моє велике військо, що я на вас наслав був. 26 Ви їстимете досхочу, донаситу, і славитимете ім’я Господа, Бога вашого, що так учинив дивно з вами. Народ мій не зазнає сорому ніколи. 27 Ви зрозумієте, що я посеред Ізраїля і що я – Господь, Бог ваш, і іншого немає. Народ мій не зазнає сорому повіки.