Розділ «СВЯТЕ ПИСЬМО»

1 Був чоловік, що жив у Вавилоні, на ім’я Йоаким. 2 Він узяв собі жінку, на ймення Сусанна, дочку Хілкії; була ж вона вельми вродлива й богобоязна, 3 бо батьки її були справедливі й виховали свою дочку за законом Мойсеєвим. 4 Був же Йоаким дуже багатий і мав сад біля свого дому. Юдеї приходили до нього, бо він був найвидатнішим з усіх. 5 Того року були призначені суддями двоє старих з народу, про яких Господь сказав: «Несправедливість вийшла з Вавилону, від старих суддів, які вважали себе провідниками народу.» 6 Вони приходили часто до дому Йоакима, і всі ті, що мали судові справи, вдавались до них. 7 Опівдні, як народ розходився, Сусанна входила в сад свого чоловіка й прогулювалася собі по ньому. 8 Двоє старих побачили, як вона щодня входила й прогулювалась, і запалали вони пристрастю до неї. 9 Розум у них пішов обертом, а очі завернулись так, що вони не бачили більш неба й забули про справедливі присуди. 10 Обидва вони запалали любов’ю до неї, але не говорили один одному про муку свою, 11 бо стидалися признатись у своїм бажанні мати її. 12 Щодня вони пильно стежили за нею, щоб побачити її. 13 Раз якось і каже один одному: «Ходімо додому, час обідати.» І вийшли й розійшлися, 14 але, повернувшися, знову прийшли на те саме місце. Спитали один одного про причину й признались у своїй пристрасті, а тоді разом умовились про час, коли б їм застати Сусанну саму. 15 Якже вони очікували слушного дня, сталось, що вона, як то звичайно робила й раніше, ввійшла лише з двома дівчатками й хотіла скупатися в саду, бо було гаряче. 16 А не було там нікого, крім двох старих, що, сховавшись, наглядали за нею. 17 Вона сказала дівчаткам: «Принесіть мені олії й пахощів, та замкніть ворота до саду, щоб я могла скупатись.» 18 Ті зробили, як вона звеліла: замкнули ворота до саду й вийшли бічними дверима, щоб принести, що їм було наказано; про старих же, що сховались, вони не знали. 19 Як же дівчатка вийшли, обидва старі встали, підбігли до неї 20 і сказали: «Ворота до саду замкнені, ніхто нас не бачить; ми палаємо пристрастю до тебе, тож пристань на наше бажання й стань нашою, – 21 а як ні, ми посвідчимо на тебе, що з тобою був хлопець, і тому, мовляв, ти й вислала геть від себе дівчаток.» 22 Зідхнула Сусанна й мовила: «Скрутно мені звідусіль: бо як зроблю це – смерть мені, а як не зроблю – не втекти мені з рук ваших; 23 але волію, не зробивши цього, потрапити у ваші руки, ніж согрішити перед Богом.» 24 І скрикнула Сусанна сильним голосом, але обидва старі й собі закричали наперекір їй.

25 Один побіг, щоб відчинити ворота до саду. 26 Як же почули ті, що були в домі, крик, кинулися через бічні двері побачити, що сталось. 27 І як старі розповіли по-своєму про справу, слуги засоромились вельми, бо про Сусанну ніколи чогось такого не говорилось. 28 Наступного дня, коли народ зібравсь у її чоловіка Йоакима, прийшли й обидва старі, сповнені злочинного наміру проти Сусанни – видати її на смерть, 29. то й сказали перед народом: «Пошліть за Сусанною, дочкою Хілкії, жінкою Йоакима.» Ті послали. 30 І прийшла вона сама, її батьки, її діти й усі її родичі. 31 Сусанна ж була вельми вродлива й гарна з лиця. 32 І оті беззаконні звеліли зняти намітку з неї, бо вона була покрита, – щоб насититись її красою. 33 Домашні її й усі, що її бачили, плакали. 34 А обидва старі встали серед народу й поклали свої руки їй на голову. 35 Вона ж, плачучи, глянула догори на небо, бо її серце звірилось на Господа. 36 Старі промовили: «Тоді, як ми самі ходили собі по саду, ввійшла ота з двома дівчатками й зачинивши ворота до саду, відпустила дівчаток. 37 Аж тут прийшов до неї хлопець, що був сховався, та й злігся з нею. 38 Ми ж, сидівши в закутку в садку, як побачили злочин, побігли до них, 39 то й побачили, що вони були разом, та не могли його схопити, бо він був дужчий від нас, отож, відчинивши ворота, вискочив; 40 цю ж ми схопили й спитали, хто такий той хлопець. 41 Та вона не схотіла нам сказати. Це ми свідчимо.» Зібрані повірили їм – як старшим у народі і як суддям – і засудили її на смерть. 42 Тоді Сусанна скрикнула сильним голосом і сказала: «О вічний Боже, знавче скритих речей, який відаєш усе раніш, ніж воно стане! 43 Ти знаєш, що на мене зроблено ложне свідоцтво, і ось я мушу вмерти, хоч я й не вчинила нічого з того, що оці мені злісно закидають.» 44 І почув Господь її голос, 45 і як ведено її на смерть, Бог збудив святий дух молодого хлопця на ім’я Даниїл, 46 і цей скричав сильним голосом: «Я невинний у крові цієї!» 47 Тоді увесь народ обернувсь до нього й сказав: «Що то за слово, що ти промовив?» 48 Він же, ставши посеред них, заговорив: «То ви такі дурні, сини Ізраїля? Не розсудивши й не розібравши ясно справи, засудили ви дочку Ізраїля! 49 Поверніться назад до суду, бо оці зробили на неї неправдиве свідоцтво.» 50 Увесь народ повернувся чимдуж, і старі сказали до нього: «Сідай отут посеред нас і повідай нам, бо Бог дав тобі право старости.» 51 Даниїл до них і каже: «Розлучіть їх одного від одного далеко, я їх розсліджу.» 52 Як же вони були розлучені один від одного, він покликав одного з них і мовив до нього: «О застарілий у злі! Ось упали гріхи, що ти був накоїв, 53 судивши суди несправедливі, засуджувавши невинних і відпускавши винних, тоді як Господь наказав: Невинного й справедливого не смієш убивати. 54 Отож, якщо ти бачив оцю, скажи, під яким деревом ти їх обох бачив укупі?» Той відповів: «Під ялиною.» 55 А Даниїл сказав: «Добре збрехав, на свою ж голову, бо ангел Божий уже взяв від Бога наказ розтяти тебе надвоє.» 56 Відпустив він цього й звелів привести другого та й сказав до нього: «З сімени Ханаана, а не Юди! Краса звела тебе, і пристрасть, перевернула твоє серце! 57 Так ви чинили з дочками Ізраїля, й ті, налякані, вам піддавались, але дочка Юди не знесла вашого беззаконня. 58 Скажи мені, отже, під яким деревом ти захопив їх разом.» Той відповів: «Під дубом.» 59 Даниїл промовив до нього: «Добре збрехав і ти на твою голову, бо ангел Божий з мечем у руці вже чекає, щоб розпанахати тебе надвоє, аби вигубити вас.» 60 І скричали усі збори сильним голосом й благословили Бога, що спасає тих, які надіються на нього. 61 А далі встали на обох старих, бо Даниїл власними ж їхніми губами довів, що вони дали ложне свідоцтво, і з ними зроблено так, як вони заслугували за свій злий намір супроти ближнього, – 62 вчинено з ними за законом Мойсея й убито їх, і того дня була врятована кров невинна.

63 Хілкія ж і його жінка хвалили Бога за свою дочку Сусанну разом з Йоакимом, її чоловіком і з усіма родичами, бо у ній не знайшлося нічого ганебного. 64 А Даниїл від того дня й надалі став великим перед народом.

14. Бел і дракон

1 Цар Астіях був похований коло своїх батьків, і його царство забрав до себе Кир персянин. 2 А Даниїл був довірений царя і поважаний більш від усіх його друзів. 3 А був тоді у вавилонян бовван, на ім’я Бел; на нього щодня витрачали 12 артивів питльованої муки, 40 овець і 6 метрет вина. 4 Цар також ушановував його й ходив щодня йому поклонятись; Даниїл же поклонявся своєму Богові. 5 Раз якось цар сказав йому: «Чому ти не поклоняєшся Белові?» А він на те: «Бо я не вшановую рукотворених бовванів, лише живого Бога, який сотворив небо й землю і який має владу над усяким тілом.» 6 Цар сказав йому: «Чи ж тобі не здається, що Бел – живий бог? Або чи ти не бачиш, скільки він їсть і п’є щодня?» 7 Даниїл сказав, усміхаючись: «Не обманюй самого себе, царю! Він бо всередині – глина, а зовні бронза, й він ще ніколи не їв і не пив.» 8 Тоді цар, розгніваний, покликав своїх жерців і сказав їм: «Як не скажете мені, хто поїдає ці харчі, то помрете; а як докажете, що Бел їх поїдає, то помре Даниїл, бо він зневажив Бела.» 9 Даниїл же промовив до царя: «Нехай буде зроблено за твоїм словом.» Жерців же Бела було 70, крім жінок та дітей. 10 От і прибув цар з Даниїлом у дім Бела. 11 Сказали жерці Бела: «Ось ми вийдемо геть; ти ж, царю, поклади страву, замішай і постав вино, замкни двері й запечатай їх твоєю печаттю. І коли, прийшовши вранці, знайдеш, що не все спожив Бел, ми помремо, а як ні, то Даниїл, що оббрехав нас.» 12 Їм же й байдуже, бо вони зробили були під столом потайний вхід, через який завжди входили й поїдали все. 13 Коли вони вийшли, цар поклав страву для Бела. 14 Даниїл же наказав своїм слугам принести попелу й розсіяти по всьому храмі в присутності одного тільки царя. Вийшли вони, зачинили двері, запечатали їх царською печаттю й пішли собі. 15 Уночі прийшли, як звичайно, жерці з жінками та дітьми й усе поїли й повипивали. 16 Рано-вранці встав цар, і Даниїл з ним. 17 Цар сказав: «Чи цілі печатки Даниїле?» Той відповів: «Цілі, царю.» 18 Як тільки відчинили двері, цар глянув на стіл і скрикнув сильним голосом: «Великий ти, о Беле, і нема в тобі ніякого обману!» 19 Даниїл засміявся й затримав царя, щоб не входив досередини, мовивши: «Глянь на підлогу й розпізнай, чиї це сліди.» 20 Цар сказав: «Я бачу сліди чоловіків, жінок і дітей.» 21 І розгнівавшись, цар звелів схопити жерців з жінками й дітьми. Йому показано й таємні двері, через які ті входили й поїдали, що було на столі. 22 Тоді цар звелів їх повбивати й видати Бела Даниїлові, а цей зруйнував його та його храм. 23 Був також там дракон великий, і вавилоняни його почитали. 24 Цар сказав до Даниїла: «А вже про цього ти не можеш сказати, що він – не живий бог. Тож поклонись йому.» 25 Даниїл відповів: «Господеві, Богові моєму, поклонюся, бо він – живий Бог. Ти ж, царю, дай мені дозвіл, і я уб’ю дракона без меча й без палиці.» 26 Цар сказав: «Даю тобі.» 27 Тоді Даниїл узяв смоли, ситі й волосу, зварив усе те разом, зробив з нього корж і кинув драконові в пащеку. Дракон того наївся і розсівся. І сказав Даниїл: «Бачите, що ви вшановуєте!» 28 Як же почули про це вавилоняни, обурились вельми й зібрались на царя, говоривши: «Цар став юдеєм; він знищив Бела, убив дракона і вимордував жерців.» 29. Потім прийшли до царя й сказали: «Видай нам Даниїла, а як ні, то вб’ємо тебе й дім твій.» 30 Побачив цар, що йому погрожують вельми, і був примушений видати їм Даниїла. 31 Вони вкинули його в яму для левів, і він перебув там шість день. 32 Було ж у ямі сім левів, яким давали щодня два трупи й дві вівці, але тоді їх не дали їм, щоб вони пожерли Даниїла. 33 А був у Юдеї пророк Авакум; він наварив юшки, накришив у миску хліба й пустився в поле, несучи те женцям. 34 Ангел Господній і сказав до Авакума: «Занеси сніданок, що при тобі, у Вавилон Даниїлові, що в ямі для левів.» 35 Авакум сказав: «Господи, я ніколи не бачив Вавилону і ями для левів не знаю.» 36 Тоді ангел Господній схопив його за чуба, переніс за волосся його голови і поклав його зверху над ямою – одним подувом свого подиху. 37 І закричав Авакум: «Даниїле, Даниїле! Візьми сніданок, що послав тобі Бог!» 38 А Даниїл: «Ти згадав про мене, Боже, й не покинув тих, що тебе люблять.» 39 Устав Даниїл і їв, а ангел Божий зараз же повернув Авакума назад на його місце.

40 Сьомого дня прийшов цар плакати за Даниїлом; прийшов він до ями й заглянув до неї, – аж ось Даниїл сидить. 41 Скрикнув цар сильним голосом і промовив: «Великий ти, Господи, Боже Даниїла, і немає другого, крім тебе.» 42 І витягнув його, а тих, що хотіли його погубити, звелів вкинути в яму, й вони вмить перед ним були пожерті. 43 Тоді цар сказав: «Нехай усі мешканці землі тремтять перед Богом Даниїла, бо він Спаситель, він творить знаки й чудеса на землі, він урятував Даниїла з ями для левів.»

Пророк Осія

1. Блудниця та діти Осії від неї – символи Ізраїля

1 Слово Господнє, що було до Осії, сина Беері, за часів Уззії, Йотама, Ахаза та Єзекії, царів юдейських, і за часів Єровоама, сина Йоаса, царя ізраїльського. 2 Коли Господь почав говорити через Осію, він сказав до нього: «Іди, візьми собі за жінку блудницю й дітей блудних, бо край, покинувши Господа, тільки й знає, що блудувати.» 3 Пішов він і взяв Гомер, дочку Дівлаїма. Завагітніла вона й породила йому сина. 4 Господь сказав до нього: «Назви його Єзреел, бо ще трохи, й я відомщу кров Єзреела на домі Єгу та покладу край царству дому Ізраїля. 5 Того дня я зламаю лук Ізраїля в Єзреел-долині.» 6 Завагітніла вона знову й породила дочку. І він сказав до нього: «Назви її: Непомилувана, бо я не буду більше милувати дому Ізраїля; я ніяк не прощу їм. 7 А над домом Юди я змилуюся і спасу їх Господом, Богом їхнім. Я не спасу їх ні луком, ні мечем, ні війною, ні кіньми, ні їздцями.» 8 Відлучила вона Непомилувану й завагітніла та породила сина. 9 І він сказав: «Назви його: Не-Мій-Народ, бо ви – не мій народ, а я – не ваш.»

2. Проблиски надії

1 «Та все ж таки синів Ізраїлевих буде числом стільки, як піску морського, що його не можна ні зміряти, ані злічити. І замість до них казати: Ви – не народ мій, – до них казатимуть: Діти Бога живого. 2 Сини Юди й сини Ізраїля зберуться докупи і настановлять над собою одного головою, і вийдуть з краю, великий бо буде день Єзреела. 3 Скажіть вашим братам: Народ мій, – а вашим сестрам: Помилувана. 4 Оскаржте вашу матір, оскаржте, бо вона мені не жінка, і я не чоловік їй. Нехай вона усуне з лиця у себе блуд свій, і свої перелюбства з-поміж грудей у себе, 5 а то я роздягну її догола, зроблю її такою як була в день, коли народилась, зроблю її, немов пустиню, зроблю її, неначе суху землю, я спрагою її заморю. 6 Дітей її не буду милувати, бо то блудницькі діти, 7 бо мати їх блудувала. Та, що їх зачала, соромом себе покрила, бо говорила: Піду я за коханцями моїми, що мені дають хліб і воду, вовну й льон, олію й напої. 8 Ось чому я її дорогу глодами загороджу й вимурую мур проти неї, так що вона своїх стежок не знайде. 9 Вона гонитиметься за коханцями своїми, але не дожене їх, шукатиме, та не знайде їх. І тоді скаже: Піду, повернусь до мого першого чоловіка, бо тоді мені ліпше було, ніж нині. 10 Вона не визнала, що то я давав їй хліб, молоде вино й свіжу олію, що я обсипав її золотом та сріблом, з яких вона собі ваалів наробила. 11 Тому я заберу назад у свій час хліб мій, і моє молоде вино в свою пору; я вирву геть вовну й льон мій, якими вона свою голизну прикривала. 12 Тепер відкрию її сором перед очима в її коханців, і ніхто її не врятує з руки моєї. 13 Край покладу я всім її утіхам, її святам, її новомісяччям, її суботам – усім її врочистостям. 14 Я спустошу виноградні лози й смоківниці в неї, що про них вона казала: Це мої подарунки, що мені були дали мої коханці. Я оберну їх на ліс; звір польовий буде їх жерти. 15 Я її покараю за дні ваалів, коли вона їм кадила та, оздобившися кульчиками й намистами, за коханцями ходила. Мене ж – вона забула! – слово Господнє. 16 Ось чому я її заманю і заведу її у пустиню, і буду їй до серця промовляти. 17 Я дам їй виноградники ізвідти й Ахор-долину, як надії двері. І вона відповість там так, як за днів своєї молодости та як вона виходила з Єгипетського краю. 18 І станеться: того часу, – слово Господнє, – вона буде звати мене: Мій чоловіче! – вона не буде більше мене звати: Мій Ваале! 19 Я викину із уст у неї імена ваалів, їхні ймення не будуть згадуватись більше. 20 І я вчиню для них умову з диким звірем, з птаством небесним і з тим, що по землі плазує. Лук, меч, війну – я з землі знищу і дам лежати їм безпечно. 21 Я заручу тебе собі навіки, я заручу тебе собі в справедливості й у праві, в ласкавості й у любові. 22 Я заручу тебе собі в вірності, й ти Господа спізнаєш. 23 Того часу я відповім, – слово Господнє, – небу, а воно відповість землі. 24 Земля відповість збіжжю, мустові й олії; вони ж відкажуть Єзреелові. 25 Я його засію для мене у краю, помилую я Непомилувану і скажу Не-Мій-Народові: Ти – народ мій, а він скаже: Ти – Бог мій.»

3. Викуп невірної жінки – символ Божого милосердя супроти Ізраїля

1 Господь сказав до мене: «Іди ще, полюби жінку, яку любить її друг, перелюбку, так само, як Господь любить синів Ізраїля, хоч вони й звертаються до інших богів і люблять печива виноградні.» 2 І я купив собі її за п’ятнадцять срібняків та за хомер ячменю й пів хомера ячменю, 3 і сказав їй: «Довгий час сидітимеш мені самотньою, не блудуючи, і не належатимеш ніякому чоловікові; таким же й я буду до тебе.» 4 Бо довгий час сини Ізраїля сидітимуть самотніми, без царя й без князя, без жертви й без пам’ятника, без ефоду й без терафів. 5 Потім сини Ізраїля повернуться й шукатимуть Господа, Бога свого, й Давида, царя свого; і, тремтівши, прийдуть до Господа й до його доброти – наприкінці днів.

4. Загальне зіпсуття

1 Слухайте слово Господнє, діти Ізраїля, бо в Господа суд із мешканцями краю: нема бо правди, ані милосердя, ні знання Бога в краю. 2 Невірні клятьби, брехні, душогубства, крадіж та перелюби! Прорвано перепони, кров ллється без упину! 3 Ось чому край сумує, і кожний, хто живе в ньому, зневажає разом із звірем у полі й птахом у небі, ба й риба в морі гине. 4 А все ж таки нехай ніхто не докоряє, ніхто нехай не ганить; до тебе бо, священику, у мене справа! 5 Тому спотикатимешся удень, і пророк теж спотикнеться уночі з тобою. І матір твою я погублю. 6 Народ мій гине через брак знання. Тому, що ти відкинув знання, – то й я тебе відкину від мого священства; забув ти про закон Бога твого, – то й я твоїх синів забуду. 7 Що більш їх множилося, то більш вони грішили проти мене; я славу їхню переміню на ганьбу. 8 Вони живуть з гріхів мого народу, душа їхня до його беззаконности змагає. 9 Та що буде з народом, те й із священиком: я його покараю за його поведінку, я йому відплачу за його вчинки. 10 І вони їстимуть, але не будуть ситі; блудуватимуть, але не будуть розростатись, бо занедбали на Господа вважати. 11 Блуд, вино й муст розум відбирають. 12 Народ мій у свого дерева шукає ради, і палиця його майбутнє його звіщає, бо дух блудництва зводить їх з дороги; блудуючи, вони від свого Бога відступили. 13 На вершинах гір вони приносять жертви та по пагорбах палять кадило, під дубом, під тополею та теребинтом, бо тінь їхня мила. Тому ваші дочки блудують і ваші невістки перелюб творять. 14 Я не скараю дочок ваших, коли будуть блудувати, ані невісток ваших, як будуть перелюб творити, бо вони ж самі з блудницями набік відходять, приносять жертви з розпусницями при святинях; а народ без тями гине. 15 Коли вже ти, Ізраїлю, блудуєш, то нехай би вже не провинювавсь хоч Юда! Ой, не ходіте у Гілгал і не здіймайтесь у Бет-Авен, та не кляніться: Як жив Господь! 16 Ізраїль бо впертий, як телиця вперта; хіба Господь може пасти їх, як ягня, по лугах розлогих? 17 Ефраїм злигався з бовванами, – лиши його. 18 Коли мине їх пияцтво, вони беруться до блудництва; князі його кохаються в безчесті. 19 їх схопив вітер у свої крила, вони стидатимуться своїх жертовників.

5. Погроза карою: Бог відступиться від Ізраїля

1 Слухайте це, о священики! Вважай, доме Ізраїля! Прихили вухо, доме царський, бо вам суд належить! Бо ви були пасткою у Міцпі і сіткою розіп’ятою на Таворі. 2 Відступники погрузли глибоко у вбивствах, та я провчу їх усіх. 3 Знаю я Ефраїма, та й Ізраїль не схований від мене. Тепер бо ти, Ефраїме, блудуєш, – сплюгавлений Ізраїль. 4 Учинки їх не дозволяють їм повернутися до свого Бога, бо дух блудництва в них усередині, і вони Господа не знають. 5 Але Ізраїля гординя буде свідчити проти нього. Ізраїль та Ефраїм спотикнуться об свою провину, і Юда теж спотикнеться з ними. 6 Вони йдуть з вівцями своїми та волами Господа шукати, але вони його не знайдуть: він від них ухилився! 7 Вони зламали віру Господеві, бо чужих дітей сплодили: тепер же новий місяць пожере їх і поля їхні. 8 Трубіть у ріг у Гівеа, у сурму в Рамі; вдарте на сполох у Бет-Авені – позаду тебе, Веніямине! 9 Ефраїм стане пусткою в день кари; я сповіщаю над колінами Ізраїля річ певну. 10 Князі юдейські скидаються на тих, які пересувають межі. Я виллю на них, немов воду, гнів мій. 11 Пригноблений Ефраїм, судом побитий, бо уподобав собі за марнотами ходити. 12 Тому буду для Ефраїма міллю і порохном для дому Юди. 13 Коли ж Ефраїм побачив свою неміч і Юда – свою рану, пішов Ефраїм до Ашшура, а Юда до великого царя звернувся; та він вас вилікувати не здолає, ні вигоїти рану вашу. 14 Бо я буду, мов лев, для Ефраїма, немов левеня – для дому Юди. Я, я розірву й геть піду; я вхоплю, і ніхто не буде рятувати. 15 Піду, повернусь на моє місце, аж доки ті не визнають вини своєї і не стануть обличчя мого шукати. У своїй біді шукатимуть мене ретельно.

6. Ізраїль навертається до Бога, але нещиро

1 Ходіть, до Господа повернімся: бо він розірвав, він і загоїть; він ударив, він і рани перев’яже. 2 Через два дні він оживить нас, на третій день на ноги нас поставить, і будемо перед ним жити. 3 І спізнаваймо, намагаймось Господа спізнати; його прибуття певне, як зірниця, як дощ, він до нас прийде; немов весняний дощ, який зрошує землю. 4 Що мені діяти з тобою, Ефраїме? Що мені діяти з тобою, Юдо? Таж любов ваша, немов уранці мряка, мов та роса, що притьмом геть приходить. 5 Тому я їх навчав через пророків, грозив їм уст моїх словами, і суд мій виходить, наче світло. 6 Бо я бажаю милости, а не жертви; і знання Бога – над всепалення. 7 Вони ж, як люди, союз порушили і зрадили мене там. 8 Гілеад – місто злочинців, вкрите слідами крови. 9 Неначе зграя розбишак, що на людей чигає, отак священиків ватага вбиває на шляху сихемськім. Вони мерзоти чинять! 10 В домі Ізраїля бачив я страшні речі: там блуд в Ефраїма, опоганивсь Ізраїль. 11 Та й тобі, Юдо, призначене жниво, як я відкличу полон народу мого.

7. Зіпсуття провідних верств Ізраїля