КОРОТКИЙ ПОНЯТІЙНО-ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК

Логопсихологія

Психологія — наука про закономірності розвитку і функціонування психіки як особливої форми життєдіяльності.

Психологія мовлення — галузь психології, що вивчає мовлення як вищу специфічну форму психічної діяльності людини, його види, психофізіологічні механізми, взаємозв'язок мислення, мови і мовлення, а також закономірності формування мовленнєвої функції в процесі онтогенезу.

Психотерапія — галузь практичної психології, спрямована на лікування й корекцію поведінки шляхом психічного впливу на хворого. У широкому розумінні психотерапія — це надання психологічної допомоги здоровим людям з метою подолання життєвих психологічних проблем. Основними сферами застосування є: психіатрія, особливо неврозологія, психосоматична медицина і загальномедична практика.

Психофізіологія — галузь міждисциплінарних досліджень на межі психології та нейрофізіології, спрямованих на вивчення психіки разом з її нейрофізіологічним субстратом.

Реабілітація — 1) відновлення у правах; 2) відновлення доброго імені, репутації; 3) відновлення або компенсація порушених функцій організму та працездатності хворих й інвалідів. Тобто це повернення хворого до нормального життя в межах його психофізичних можливостей. Реабілітація — комплексна, багатоетап-насистема медичних, соціально-психологічних, педагогічних заходів, спрямованих на усунення чи пом'якшення вад розвитку дітей-інвалідів і дітей з обмеженими фізичними та розумовими можливостями, інтеграцію в соціум, залучення до громадського життя і праці.

Реабілітація психічна (лат. rehabilitation — відновлення) — відновлення втрачених психічних здібностей особистості; у деяких випадках відновлення вихідного стану.

Ригідність (від лат. rigidus — жорсткий, твердий) у психології — недостатність пластичності або повна неспроможність, нездатність корегувати програму власної діяльності відповідно до вимог ситуації. Розрізняють: 1)когнітивну ригідність, що характеризується труднощами перебудови сприймання і уявлень у новій ситуації; 2) афективну, для якої властива скутість афективних, емоційних відгуків на нові об'єкти емоцій; 3) мотиваційну, яка виявляється у зв'язку з труднощами за необхідності перебудови системи мотивів в умовах, що потребують гнучкості та змін поведінки.

Риси особистості — стійкі елементарні, індивідуальні психологічні властивості людини, що характеризують її як особистість. Риси особистості можуть бути визначеннями характеру, мотивами поведінки та ін.

Розвиток — видозміни від простого до складного, від нижчого до вищого внаслідок накопичення кількісних змін, що зумовлюють якісні перетворення. У фізичному та психічному розвитку людини розрізняють онтогенез (розвиток від народження до кінця життя) і філогенез (розвиток, який відбувається під час біологічної еволюції під впливом умов життя). В онтогенетичному розвиткові вирізняють такі етапи: пренатальний (ембріонатальний) та постнатальний (немовля, переддошкільний, дошкільний і шкільний — молодший, середній, старший вік, зрілість, старість).

Розвиток дитини — підрозділ дитячої психології. Ключове слово розвиток означає, що в центрі уваги перебувають аспекти фізіології, пізнання і поведінки, що демонструють якісні й кількісні зміни в міру розвитку дитини від народження до зрілого віку.

Розгальмованість — процес, який виявляється у надмірній рухливості, метушливості, незібраності, непосидючості дитини. Психомоторна розгальмованість часто поєднується з нестійкістю уваги, відволіканням, підвищеною виснажливістю, імпульсивністю. Розгальмованість особливо характерна для дошкільного та молодшого шкільного віку, спостерігається у дітей з різними проявами інфантилізму, затримкою психомоторного розвитку, загальним психічним недорозвитком тощо.

Розум — узагальнена характеристика пізнавальних можливостей людини. У вузькому розумінні — індивідуально-психологічна характеристика розумових здібностей людини. Рівень розумового розвитку дитини є основою ефективності її навчання і виховання; водночас навчання та виховання впливають на розумовий розвиток.

Розумовий розвиток — процес удосконалення інтелектуальної сфери та пізнавальних здібностей людини.

Самоконтроль — усвідомлення й оцінювання людиною власних психічних процесів, станів, поведінки та діяльності з метою забезпечення їх відповідності до поставлених цілей, вимог, правил, зразків. За допомогою самоконтролю людина здатна попереджувати і виправляти помилкові дії, операції, реалізовувати запропонований або самостійно прийнятий план діяльності.

Самосвідомість — відносно стійка, усвідомлена система уявлень індивіда про себе, орієнтуючись на яку, він формує взаємодію з іншими людьми. Самоаналіз, самооцінка є компонентами самосвідомості, вони пов'язані переважно з пізнавальним аспектом психічної діяльності, 3 емоційним аспектом пов'язані такі складові самосвідомості, як самолюбство, скромність, почуття відповідальності, власної гідності. Вольовими компонентами є володіння собою, самоконтроль, самодисципліна.

Самостійність — узагальнена характеристика особистості, що виявляється у критичності, ініціативності, адекватній самооцінці та почутті особистої відповідальності за діяльність і поведінку.

Свідомість — вища, притаманна лише людині, форма відображення дійсності, її об'єктивних сталих властивостей, що відіграє регулятивну роль стосовно поведінки. У психічному аспекті свідомість є процесом усвідомлення людиною навколишнього світу і себе, власних процесу пізнання та діяльності.

Сензитивний період — етап найінтенсивнішого розвитку певних психічних функцій, оптимальний для засвоєння відповідних видів діяльності. У дефектології вивчаються оптимальні терміни педагогічного впливу з метою досягнення найефективнішого корекційного ефекту. Для корекції порушеного розвитку переддошкільний і дошкільний вік є найбільш сеизитивними.

Сенсорний (від лат. sensus — почуття, відчуття) — чуттєвий, пов'язаний із відображенням дійсності за допомогою відчуттів і сприймань.

Сигнальні системи — способи регуляції поведінки живих істот у навколишньому середовищі, властивості якого сприймаються головним мозком у вигляді сигналів, що сприймаються органами чуття як відчуття кольору, звуку, запаху тощо (перша сигнальна система), або подаються у знаковій системі — мова, звуки музики, малюнки, схеми, виразні рухи тощо (друга сигнальна система). Це поняття І.П. Павлов (1938), який запровадив його, характеризував так: "Тварини до появи сімейства homo sapiens взаємодіяли з навколишнім світом тільки за допомогою безпосередніх вражень від різноманітних його агентів, що діяли на різні рецептори тварин і передавали імпульси у відповідні клітини центральної нервової системи. Ці враження були єдиними сигналами від зовнішніх об'єктів. У людини з'явилися, розвинулися і надзвичайно удосконалилися сигнали другого ступеня, сигнали цих первинних сигналів — у вигляді вимовлених, почутих і побачених слів. Нові сигнали використовувалися на позначення всього, що люди безпосередньо сприймали як із зовнішнього, так і з внутрішнього світів, їх вживали не тільки під час спілкування, а й наодинці з собою".

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Логопсихологія» автора Конопляста С.Ю. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „КОРОТКИЙ ПОНЯТІЙНО-ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК“ на сторінці 8. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП

  • Розділ 1. ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ І ТЕРМІНОЛОГІЯ

  • Закономірності нормального психічного розвитку і патології

  • Сутність феномену порушеного розвитку

  • Структура ушкодженого розвитку

  • Розділ 2. ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ ЛОГОПСИХОЛОГІЇ

  • Концептуальні основи логопсихології

  • Основні принципи логопсихології

  • Принцип розвитку

  • Зв'язок логопсихології з іншими науками

  • Розділ 3. ІСТОРІЯ ВИВЧЕННЯ І СУЧАСНИЙ СТАН ПРОБЛЕМИ ПОРУШЕНЬ МОВЛЕННЄВОГО РОЗВИТКУ У ДІТЕЙ

  • Систематика порушень мовленнєвого розвитку

  • Основні форми і види мовленнєвих порушень

  • Сучасні класифікації мовленнєвих порушень

  • Порушення структурно-есмантичпого (внутрішнього) оформлення висловлювання

  • Психолого-педагогічна класифікація порушень мовлення

  • Розділ 4. ОСОБЛИВОСТІ ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДІТЕЙ З ПОРУШЕННЯМ МОВЛЕННЯ

  • Пам'ять

  • Мислення

  • Особливості розвитку мовлення і мислення у дітей з вадами мовлення

  • Розділ 5. ОСОБИСТІСТЬ І ДІЯЛЬНІСТЬ ДИТИНИ З ВАДАМИ МОВЛЕННЯ

  • Вольова дія

  • Особистість дошкільника з порушенням мовлення

  • Ігрова діяльність дошкільника з порушенням мовлення

  • Розділ 6. ПСИХОЛОГІЧНЕ ВИВЧЕННЯ ДІТЕЙ З ПОРУШЕННЯМИ МОВЛЕННЯ

  • Методи психолого-педагогічної діагностики, що використовуються в логопсихології

  • Анкетування. Інтерв'ювання

  • Вивчення історії розвитку дитини — психологічний анамнез

  • Вимоги до методів психолого-педагогічної діагностики розвитку осіб з вадами мовлення

  • Вимоги до спеціаліста-непсихолога

  • Розділ 7. ОСОБЛИВОСТІ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ ДІТЯМ ІЗ ПОРУШЕННЯМ МОВЛЕННЯ

  • Історія розвитку психологічної допомоги дітям із порушеннями в розвитку

  • Основні принципи психологічної корекції

  • Прийоми і методи психокорекційної роботи

  • Психологічний супровід

  • Основні напрями психологічної допомоги дітям із проблемами у розвитку

  • КОРОТКИЙ ПОНЯТІЙНО-ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК
  • СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ