Дефект-центризм — підхід до випробуваного (клієнта) як до носія певного симптому або синдрому, що протиставляється ціннісному й цілісному підходу до особистості, системи її стосунків.
Дизартрія — порушення мовленнєвої діяльності, зумовлене недостатністю інервації мовленнєвого апарату.
Дизонтогенез у широкому розумінні — індивідуальний розвиток, що не збігається з умовно прийнятою нормою; психічний дизонтогенез — порушення розвитку психіки загалом та її окремих складових зокрема, а також стійке порушення співвідношення темпів і термінів розвитку окремих психічних сфер і різних компонентів усередині них.
Дислалія — порушення звуковимови за нормального слуху та збереженої інервації мовленнєвого апарату.
Дисоціація — порушення взаємозв'язку психічних процесів.
Дисфорія — настрій, що характеризується роздратованістю, озлобленістю, похмурістю, підвищеною чутливістю до дій оточення зі схильністю до спалахів агресії, Дисфорія притаманна при органічних захворюваннях головного мозку, епілепсії, деяких формах психопатій.
Дисфункція — порушення функцій будь-якого органа або системи, переважно якісного характеру.
Диференціальна психофізіологія — напрям у психології, що полягає у дослідженні індивідуальних психофізіологічних відмінностей між людьми. Цей термін увів В.Д. Небилідин (1963). У диференціальній психофізіології використовують два методичні підходи: зіставлення фізіологічних і психологічних параметрів, отриманих у незалежних експериментах, і вивчення змін фізіологічних функцій під час реалізації тієї чи іншої діяльності.
Діагностика (від грец. diagnostikos — здатний розпізнавати) — 1) розділ медицини, в якому вивчається сутність, методи, послідовні ступені розпізнавання хвороби; 2) процес розпізнавання хвороби й оцінювання індивідуальних біологічних і соціальних відмінностей суб'єкта, що полягає в цілеспрямованому медичному обстеженні, трактуванні отриманих результатів та їх узагальненні у вигляді діагнозу.
Діагностика психічного розвитку — визначення індивідуально-психологічних особливостей особистості з метою оцінювання їх стану і прогнозування подальшого розвитку.
Діяльність, за визначенням А.Н. Леонтьєва, на психологічному рівні — це одиниця життя, опосередкована психічним відображенням, функція якого полягає в тому, що воно орієнтує суб'єкта в предметному світі. Тобто діяльність — це не реакція й не сукупність реакцій, а система, що має структуру, внутрішні перетворення, розвиток.
Діяльність провідна — діяльність, здійснення якої визначає виникнення і формування основних психологічних новоутворень людини на певному етапі розвитку її" особистості.
Егоцентризм (від грец. ego — я) — специфічна орієнтація духовного світу людини на саму себе, власне "Я". Це зосередження уваги на своїх переживаннях, думках, потягах у зв'язку з обмеженою здатністю об'єктивно сприймати і розуміти стани інших людей. Егоцентризм слід відрізняти від егоїзму (егоїст чітко усвідомлює прагнення та переживання інших, але навмисно нехтує ними). Егоцентризм властивий людям із певними психічними захворюваннями (шизофренія, психопатія, істерія), є характерним симптомом РДА (раннього дитячого аутизму).
Екзогенний — зовнішнього походження, той, що зумовлений зовнішніми причинами (біологічними та соціальними).
Експеримент — метод наукового дослідження, за якого припускається створення деяких штучних (експериментальних) умов, спрямований на виявлення при-чинно-наслідкових залежностей між досліджуваними перемінними.
Емоційна лабільність (емотивність) — легка зміна настрою, короткочасність і нестійкість переживань. Чим меншого віку дитина, тим вищою буде її емоційна лабільність. Для дорослої людини висока емоційна лабільність є ознакою інфантильності.
Емоційна ригідність ("в'язкість") — схильність тривалий час зосереджувати увагу на певних переживаннях, особливо неприємних, негативних. Зміна ситуації зазвичай не сприяє відповідній зміні настрою і переживань. При емоційній ригідності легко виникає злопам'ятність і мстивість. Така ригідність, як правило, поєднується з ригідністю у діяльності.
Емпатія (від грец. етраіііеіа — співпереживання) — здатність проникати в емоційний стан іншої людини. Розрізняють емпатію емоційну, що ґрунтується на сприйнятті емоційного стану іншої людини; когнітивну, основу якої становить інтелектуальний компонент; предикативну, спрямовану на передбачення дій іншої особи за певних обставин. Співпереживання — окрема форма емпатії. Суттєве погіршення здатності до емпатії може бути ознакою невротизації (яка прогресує) особистості.
Ендогенний — внутрішнього походження, той, що зумовлений внутрішніми причинами.
Етіологія (від грец. attia — причина, logos — вчення) — учення про причини й умови виникнення хвороби, недуги, патологічного стану.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Логопсихологія» автора Конопляста С.Ю. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „КОРОТКИЙ ПОНЯТІЙНО-ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК“ на сторінці 3. Приємного читання.
