РЕЙСНЕР М. А. (1868-1928 pp.). Російський вчений, в тому числі і соціальний психолог. Закінчив Варшавський університет у 1893-1896 pp. викладав у Київському університеті. Потім два роки стажувався і працював в Гейдельберзькому університеті. Захистив дисертацію у О.Л.Блока - сина відомого поета. З 1989 р. екстраординарний професор Томського університету. В1902 р. поїхав у Париж і читав лекції у Вищій школі соціальних наук. З 1907 р. живе у Петербурзі і працює приват доцентом університету, професором Вищих жіночих курсів і юридичного інституту: з 1916 року професор Петроградського університету.
Деякі з його праць: "Проблеми соціальної психології" ( 1928 p.).
"Проблеми психології і теорія історичного матеріалізму" (1925 p.). Закликав переробити величезний фрейдівський матеріал і продовжити його початкову лінію монізму та матеріалізму, очистити дорогоцінні зерна від ідеологічної оболонки (луски).
ВИРУБОВ М. А. (1869-1918 pp.). Російський психоаналітик, психіатр і невролог. Народився в м. Орел, де закінчив гімназію. Закінчив Московський університет (1889 р. доктор медицини). В 1900 році стажувався в Західній Європі у Є.Крепеліна та Є.Менделя.
Здійснював експерименти з синтезу психоаналізу і гіпнозу і використання при психоаналітичній теорії символів та традицій російського православ'я. Написав низку наукових статей і монографій: " До питання про генезис та лікування неврозів тривоги комбінування гіпно-аналітичним методом" (1910 p.); "До психоаналізу ненависті" (1911р.); "До психопатології повсякденного життя" (1913 p.);" До патології асоціацій" (1914 p.).
ЛАПШИН І. І. (1870-1952 pp.). Російський психолог, філософ, учень та послідовник Введенського.
Основні праці: "Закони мислення і форми пізнання"(1906 p.); "Проблема чужого "Я" (1910р.); "Художня творчість"(1922 p.); "Феноменологія" (1937 p.).
В 1906 році захистив докторську дисертацію ("Закони мислення та форми пізнання"). Закінчив Петербурзький університет; з 1913 року - екстраординарний професор цього ж університету. В 1922 році висланий з Росії. Був професором Празького університету.
Вчений стверджує, що пізнання йде через поступове вироблення у свідомому понятті апостеріорним шляхом апріорних форм, які притаманні людській свідомості споконвічно, але розкриваються їй не відразу. В ході пізнання будуть відкриватися поняття вже задані самою структурою свідомості (важливо їх "побачити"). Таким чином, закони мислення знаходяться віртуально "у тісному зв'язку з матеріалом чуттєвого пізнання". Звідси визначення Лапшиним своєї позиції як "віртуального апріоризму". Для вченого стає проблема реальності "чужого "Я". Будучи іманентною нашій свідомості, вона завжди і за межами її, що заперечує вихідні принципи Лапшина, - "чуже" "Я" є лише гіпотонічною конструкцією: ми постійно переживаємо ілюзію безпосередньої даності "чужого "Я", в основі якої - схильність до "естетичного перевтілення". Трансцендентне "чуже "Я" замінюється іманентним уявленням про плюралізм свідомості.
УХТОМСЬКИЙ О. О. (1875-1942 pp.). Російський фізіолог і психолог, творець вчення про домінанту.
ЄРМАКОВ Д. І. (1875-1942 pp.). Російський вчений. Медичну освіту одержав в Московському університеті. Займався психоаналізом, співпрацював із В.П. Сербським та М.Є.Осиповим. В 1923 році вчений очолив Державний психоаналітичний інститут і дуже плідно працював. З 1921 р. по 1926 р. ним були написані основні праці:" Психоаналізі художня творчість"; "Психоаналіз і педагогіка", "Гіпнотизм", "Нариси з аналізу творчості М.В.Гоголя"; "Етюди з психології творчості О.С.Пушкіна", "Творчість Ф. М. Достоєвського"," Обмеженість і виразність в картині", "Психоаналіз дитячої душі". Крім медицини і психології Єрмаков був ще й прекрасним художником. Головним напрямком вченого були дослідження літератури і мистецтва з позиції психоаналізу.
ОСИПОВ М. Є. (1877 -1934 pp.). Російський психоаналітик та психіатр. Вчився в університетах Цюриха, Базеля, Берна, Бонна. В 1903 р. - доктор медицини.
В 1907 р. познайомився з ідеями Фрейда. Віддаючи належне великим відкриттям і досягненням психоаналітичного вчення, разом з тим вважав, що деякі його компоненти (наприклад, теорія сексуальності) є лише гіпотезами, які потребують подальшої розробки і обґрунтування. В 1920 р. емігрував: Стамбул, Белград, Будапешт, Прага. В 1923-1931 pp. викладав у Празькому університеті.
Автор багатьох статей. Деякі з його книг: "Навіювання та його межі" (1911 p.); "Про психоаналіз" (1910 p.); "Про нав'язливу посмішку" (1912 p.).
Вчений розвинув та модифікував деякі ідеї та концепції Фрейда. Здійснив перегляд психоаналітичних уявлень про любов і висунув ідею про первинність кохання як основного фактора космічного життя і абсолютної цінності, яка проявляється в різноманітних формах, і вторинності кохання як фізіологічного потягу і статевої пристрасті. Стверджував що надмірна зосередженість особистості на самій собі провокує і тягне за собою невропатологічні стани, а різні моральні фактори (і вади) походять з джерел психічних розладів.
ГУРДЖИЄВ Г.І. (1877-1949 рр). Російський мислитель. Народився у Вірменії в греко-вірменській сім'ї. Ще в юності у Гуржиєва з'явився інтерес до аномальних явищ. В пошуках "істинного знання" відвідав багато країн Центральної Азії і Африки.
В кінці 1913 року створив перші навчальні групи Інституту Гармонійного розвитку людини. З 1917 до 1924 року жив і працював у Тифлісі, Константинополі, Франції. В 1922 році в замку Фонтенбло створює (відкриває) незвичайний науково-дослідний інститут (пізніше їх називали "лісові філософи").
Написав фундаментальну працю "Все і уся" (1300 сторінок). Наукова творчість Гурджиєва, за його власними словами, була покликана допомагати вирішенню трьох основних проблем: безжалісно і безкомпромісно зруйнувати сторіччями творені в свідомості і почуттях людини вірування і погляди на все існуюче; ознайомити читача з матеріалом, необхідним для нової свідомої творчості, показавши її міцність та доброякісність; сприяти становленню у свідомості і почуттях читача справжнього, а не фантастичного, сприйняття не того ілюзорного світу, який він сприймає, а світу реальності. Згідно з його вченням, люди землі являють собою нещасних істот, чий буттєвий розум внаслідок багатьох причин постійно вироджувався і в теперішній час є дуже-дуже дивним і вкрай незвичайним.
Доктрина мислителя класифікувалася на Заході як "російський містицизм". Вона включає в себе елементи йоги, тантризму, дзен, буддизму, суфізму.
В основі розуміння Космосу у Гурджиєва лежить глобальний принцип єдності мікро та макрорівнів. Все у світі матеріальне та знаходиться в русі, характеризуючись лише різними ступенями. Всесвіт у Гуржиєва акцентовано як єдиний: градація матеріальності абсолютного і створених ним через "промінь творення" світів - різна; за ступенем від Абсолютного число законів, яким підкоряється матеріальність, зростає; люди існують в темному, несприятливому куті Всесвіту, де панують не "найлегші вібрації Абсолютного", а "сторонні тяжкі резонанси". Душа людини також матеріальна, вона складається з дуже тонкої субстанції та просягається нею протягом життя. Космос у Гурджиєва принципово децентрований, людина знаходиться під постійним впливом різних змістових полів, що утруднює вибір власного шляху та має на меті постійні зусилля. Звичайні мотиви більшості людей зводяться до формули: "Господи, зроби так, щоби двічі по два не було чотири". За схемою, розвиток "проміння-творіння" в решті решт переходить у власну протилежність, бо він існує за "законом октави": в інтервалах "мі - фа" та "сі - до" складових (на відміну від усіх інших) лише один півтон, здійснюється постійне і всезростаюче відхилення проміння від започаткованого напрямку. Людські починання тому протікають непередбачуваним чином і зазвичай закінчується фіналом, протилежним вихідним цілям.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія психології» автора Жуков С.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розвиток радянської (російської) психології“ на сторінці 2. Приємного читання.
