Розвиток психології в зарубіжних країнах

Історія психології

Говорячи про людину, вчений виділяє почуття, розсуд і розум як пізнавальні здібності суб'єкта, які мають різні цілі та сфери своєї реалізації. Висока оцінка чуттєвого пізнання вченого детермінована соціокультурним вектором підсиленого інтересу до дослідно-емпіричного природознавства, однак Кузанський ніякою мірою не може розглядатися як представник загальної культурної тенденції: його глибоко оригінальна концепція чуттєвого пізнання грунтується на ідеї апріорного попередження результату пізнання, яка заснована на творчій силі уяви. Почуття, однак, має обмеження з боку своєї афективної артикульованості та визначеності в часі, а також змістовно. Почуття не може сприймати речі як надчасові й особливі - духовні. Чуттєве визнання підкорене розсуду як стримуючому пристрасті та упорядковуючому дані чуттєвому досвіду. В розсуді немає нічого, що не існувало б у відчуттях. Розсуд сам по собі має на меті формування "імен", які викарбовують результати його абстрагуючої діяльності. Людська природа мислить повнотою загальних та окремих досконалостей. Виступаючи центральною ланкою природи та центром її духовних сил, людина як пізнаючий суб'єкт характеризується з позицій фундаментального гносеологічного оптимізму: людський Розум здатний в когнітивній процедурі реконструювати світ.

ВІВЕС X. Л. (1492-1540 pp.). Народився у Валенсії, помер у Брюгге. Іспанський філософ, гуманіст і педагог. Професор університетів Лувера й Оксфорда, автор близько 60 наукових робіт.

Виступаючи проти схоластики і вбачаючи основу пізнання в безпосередньому спостереженні та експерименті, Вівес багато в чому випередив дослідний метод Ф.Бекона. Він запропонував нові шляхи в психології (наукова робота "Про душу і життя") і педагогіці, вважаючи головним питання не наявність душі, а її прояви. Вчений також докладно розглянув питання про асоціацію ідей і природу пам'яті.

Вівес дуже вплинув на погляди і переконання Я. А. Комен-ського, а також на педагогічну теорію Лойоли.

ШАРРОН П. (1541-1603 р.н.). Народився і помер у Парижі. Французький філософ-скептик. За Шароном, розум людини - головна пізнавальна сила. Торкаючись ролі відчуттів, Шарон відкривав і тезу про їх непогрішність, і тезу про їх хибність, вважаючи, що хоча вони повідомляють лише про зовнішню форму речей, але дуже і дуже корисні при першому знайомстві з речами. Розум здатний через посередництво почуттів пізнавати всі речі, що з'являються перед ним, і судити про них. Однак у розумі від природи закладені "насіння всіх знань", він може їх розвивати навіть без сприяння органів почуттів. Сумнів не є підсумок пізнання, а його вихідний пункт; він спонукає, не заспокоюючись на досягнутому, продовжувати дослідження для того, щоб люди зуміли знати більше і краще.

ГРАСІАН-Н-МОРАЛЕС (1601-1658 pp.). Іспанський мислитель, єзуїт. Вперше висунув теорію дотепності, суть якої, на думку вченого, складається з витонченого сполучення в гармонійному співставленні двох-трьох далеких понять, пов'язаних єдиним актом розуму. Розум без дотепності, без дотепних думок - це сонце без світла, без променів. Сфера дотепності виявляється в такому контексті ширше слова, охоплює будь-які види винахідливості розуму. Вбачаючи в "натурі" (все, дане людині від народження) та " культурі" (те, чому научається людина, формуючи себе як особистість) два сяючих стрижня, на яких красуються всі достоїнства, Грасіан робить акцент на другому началі, на самотворенні людей. В особистості він цінує новаторство, самоволодіння, проникливість, витончений і піднесений смак, дар інтуїтивного рішення. Мудрець навертає людину до вибору вірного ходу. Важливо не піддаватися першому враженню. Діяти не за норовом, а за здравомисленням. Розсудливість -передусім.

ПАСКАЛЬ Б. (1623-1662 pp.). Французький мислитель. Його життєвий шлях був дуже драматичним. В числі його творів (не враховуючи, що він був засновником теорії ймовірності): "Про мистецтво переконувати" (1657 p.); "Думки" (1669 p.).

Перший рід пізнання здійснюється розумом (що доводить); другий - серцем (що відчуває). Обмеженість розуму виходить з онтологічного статусу в світі. Всі здібності і якості людини визначаються тим, що вона займає серединне положення між двох безкінечностей (у великому і малому). Розум не може забезпечити людині сталість та впевненість, бо нічого не може "укріпити кінцево між двома безкінечностями". Осмислення нездатності людини - в силу кінцевості та неоднорідності її природи - приводить вченого до відмови від "самовпевнених досліджень "на користь" "безмовного споглядання". Людина лише тростинка, слабкіше з творінь природи, але " тростина мисляча". Велич людини і заключається в тому. Що вона усвідомлює свою нищість. Відхилені науки виявляються не тільки безсильні в своїх намаганнях пізнання світу, але заважають людині зрозуміти її власне місце у світі, задуматися, "що таке бути людиною". Обов'язок людини в тому, щоби зосередити мислення на собі самій, своєму Творці і своєму кінці, однак замість цього людина надає перевагу розвагам, "полегшене мислення" та "полегшене - безтурботне існування". Розвага - це "тяжка особливість" людського існування, яка корениться "в народженні, смертності та мізерності людини", відволікає її від почуття та жалю свого буття, не дає задумуватись про свою долю. Жахливе протиріччя людської природи робить людину "неосяжним чудотворцем". Вона виявляться парадоксом для самої себе. Ми прагнемо в собі лише невпевненості, ми шукаємо щастя, а знаходимо лише горе і смерть. Людина, яка усвідомила трагічне положення, може знайти вихід тільки в релігії. При цьому розум (розмірковування) грає лише другорядну роль: вона тільки доходить до віри, але не приводить до неї. По відношенню до віри розум усвідомлює, що є речі, які перевищують її розуміння. У своєму прагнення визначити суть людської природи Паскаль показав себе не тільки тонким психологом і моралістом, але й синтетичним вченим.

ГЕЙЛІНКС А. (1624-1669 pp.). Народився в Антверпені, помер у Лейдені. Нідерландський філософ-ідеаліст. Різко критикує схоластичний арістотелізм. Філософія Гейлінкса складалася під впливом Р.Декарта. Як один з головних представників оказіонізму він довів неможливість взаємовпливу душі і тіла, уподібнюючи їх двом годинникам, хід яких споконвічно погоджений Богом. Те, що представляється тілесною причиною думки вольового акта, у дійсності, за вченням оказіонізму, є не більш ніж "привід" для щирої "діючої" причини, якою може бути тільки Бог.

Взаємодію душі і тіла оказіонізм оголошував результатом безупинного "чуда" - прямого втручання божества в кожнім випадку: божа воля чи божий промисел.

ДЖЕФФЕРСОН Т. (1743-1826 pp.). Народився в Албенарлі, помер у Монтиселло. Американський просвітник, філософ, соціолог, державний діяч і соціальний психолог. Як соціальний мислитель сформувався в період американської буржуазної революції XVIII ст.

Історичний процес представлявся Джефферсону у вигляді протиборства уродженого морального першоджерела і людського егоїзму, що закріплюється в соціальних і державних формах, гіршими з яких він вважав монархію і тиранію. Однак, на відміну від французьких просвітників, Джефферсон заперечував строгий соціальний детермінізм і, слідом за Юмом, думав, що великі історичні події іноді виникають зі збігу непередбачених обставин, закономірний зв'язок яких непізнаний.

***

Формування психологічної науки в "життєвих шарах", знання історії психології допомагає зрозуміти її зв'язок із соціальною обстановкою, вплив тих чи інших умов на людей, їхню психіку.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія психології» автора Жуков С.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розвиток психології в зарубіжних країнах“ на сторінці 2. Приємного читання.