Розділ «ПСИХОЛОГІЯ БОЮ:»

Каталізаторами паніки виступають панікери - військовослужбовці з істеричними рисами особистості, що мають високу психосоматичну провідність, виразні рухи і гіпнотичну силу криків. Вони здатні в короткий час “інфікувати” своїми панічними настроями великі маси людей і повністю дезорганізовувати їх діяльність.

Знання природи страху, динаміки його прояву, умов виникнення і рупової паніки дозволяє командирам доцільніше планувати бойові дії, диференційовано підходити до розстановки людей і розподілу бойових завдань, прогнозувати поведінку воїнів у бою, ідійснювати експрес-програми попередження і подолання негативних психічних станів військовослужбовців.

Втома також виступає однією з причин (і одночасно показником) виникнення дистресу. Відомо, що опір організму воїна бойовим стрес-факторам, його пристосування до умов бойової обстановки супроводжується великою витратою енергетичних ресурсів, с і омленням, нервовим виснаженням.

Стомлення - це стан, що сигналізує про значне витрачання енергетичних запасів організму і необхідності їх поповнення. Стомлення суб’єктивно відчувається як втома (слабкість, безсилля, млявість, дискомфорт), що супроводжується негативними емоційними реакціями, втратою інтересу і мотивації до бойової діяльності.

Втома негативно позначається на ефективності дій військовослужбовців, призводить до порушення чутливості, уваги, пам'яті, мислення. Так, у стані втоми у людей можуть виникати різні і нюзії сприйняття об'єктів бойової обстановки, з'являється хвороблива чутливість до певних подразників, підвищується конфліктність у взаєминах з товаришами по службі тощо.

Втома виникає внаслідок сильних і тривалих фізичних навантажень; перцептивного, інтелектуального, емоційно-вольового і мотиваційного перенапруження; порушення звичного ритму життєдіяльності (якості діяльності, відпочинку, сну, харчування й ін.); збоїв у системі психічної саморегуляції та фізичного здоров’я людини тощо.

Цікава інформація

В американській армії серед 2 млн солдатів, які брали участь у Першій світовій війні, близько 159 тис. втратили боєздатність у зв’язку з різними психічними розладами. При цьому кількість загиблих становила майже 116 тис., поранених - 204 тис. осіб. Середні втрати у зв’язку з психічними розладами під час цієї війни становили 6—10 випадків на 1000 осіб.

Під час Другої світової війни до лікувальних закладів армії США потрапило до 1 млн осіб із нервово-психічними захворюваннями, у тому числі 64% з психоневрозами та 7% з психозами. Майже половина демобілізованих за станом здоров’я з армії США військовослужбовців під час Другої світової війни мала нервово-психічні захворювання.

У період бойових дій французьких військ в Алжирі в 1950- 1960-х роках було зазначено, що емоційні порушення призвели до широкого розповсюдження серед військовослужбовців психосоматичних захворювань, серед яких переважали захворювання органів травлення, що стали причиною смерті до 3% особового складу, що в 4 рази вище за смертність від подібних захворювань у мирний час.

Під час війни в Кореї невідворотні психологічні втрати американців склали 4, а у В'єтнамі - 7 випадків на кожну 1000 військовослужбовців. У період агресії Ізраїлю проти Лівану 9% ізраїльських солдатів і офіцерів втратили боєздатність через сильну психологічну нестійкість і втрату бойової активності.

У кувейтському конфлікті загальні психологічні втрати іракських,і військовослужбовців після масованих бойових ударів американської авіації протягом перших 3 діб склали: у регулярній армії — 45%, серед ополченців — 68-70%. Психологи США прогнозують, що в сучасній війні в Європі до 50% всіх втрат можуть складати психогенні.

Значна кількість російських офіцерів у період проходження служби у складі 201 дивізії, розташованої в Таджикистані, скаржилися на зниження самопочуття, порушення сну й апетиту, що часто супроводжується нав'язливими проявами фобічного характеру. Аналогічні дані були одержані і при обстеженні великої групи офіцерів мото-стрілецьких частин, що брали участь протягом місяця в бойових діях у Чечні в 1995 р. Зокрема, результати їх комплексного обстеження дозволили виявити у 81% військовослужбовців виражену астенізацію (втомленість), яка вимагала заходів психофізіологічної і фармакологічної корекції.

У 35українських військовослужбовців 5 ОМБр, що проходили службу у складі миротворчого контингенту в Республіці Ірак, діагностовано симптоми нервово-психічних порушень, які у 12-15% особового складу трансформовані у посттравматичний стресовий синдром (бойову психологічну травму)._

З метою знизити негативний вплив втоми на боєздатність скобового складу військові фахівці різних країн досліджують можливості використання медикаментозних препаратів групи •імфстамінів. Отримані результати свідчать, що наявними фармако-ікмїчними засобами можна подовжувати стан високої боєздатності иоїпа на 15-20 годин далі описаних вище меж.

Проте не компенсована відпочинком втома має властивість акумулюватися і досягати критичних рівнів.

Тривале перебування людини в обстановці дії бойових стрес-факторів може призвести до психогенних психічних розладів різної і іиібини. Найбільш частими з них у бойових умовах є неврози (неврастенія, істерія, невроз нав'язливих станів) і гострі реактивні психози (ступор, паморочні стани свідомості, реакції втечі).

У разі виникнення подібних психічних розладів воїн на певний час повністю або частково втрачає здатність до активних довільних дій. Це відбувається тому, що названі розлади часто і унроводжуються руховими порушеннями, втратою слуху, зору, істеричним відтворенням ознак променевої хвороби, ураження < >І\ реакціями ступору, втратою орієнтування у просторі, часі, иоііовій ситуації, власній особистості.

Важливими факторами, що впливають на психіку військово-■ нужбовця, є ступінь оволодіння зброєю і бойовою технікою, шгіначальний рівень професійної переваги над противником, а і.іісож повнота об'єктивного уявлення про майбутню бойову 'щільність і способи її виконання.

У бойовій обстановці головні причини психологічного стресу -мгроза життю, відповідальність за виконання завдання, недостатність і невизначеність отриманої інформації, дефіцит часу при прийнятті рішень і здійснення бойових дій, невідповідність рівня військово-професійних навичок потребам, що вимагають умови миротворчої діяльності від особистості, психологічна непідготовленість до виконання конкретного завдання, невпевненість у надійності зброї і а військової техніки, відсутність довіри до командування і фактори ізоляції (при діях у відриві від основних сил, знаходженим в іаеідці, патрулі, на блокпосту) тощо.