Розділ «ПСИХОЛОГІЯ БОЮ:»

Способи бойових дій сильної сторони в локальному воєнному конфлікті часто визначаються метою - захопити й утримувати територію, важливі у військовому відношенні об’єкти. Наприклад, в Афганістані зона відповідальності радянської дивізії складала до 200 000 км2, полку — 70 000-100 000 км2. Сил і засобів, необхідних для контролю над такою територією, явно не вистачало.

Цікава інформація

Учасники бойових дій в Афганістані, Чечні й інших “гарячих точках іозначають, що в 49% випадків при виконанні конкретних завдань доводилося діяти не у складі штатних підрозділів, а у спеціально ■творених бойових, штурмових та інших групах. Організаційно-штатна труктура полків і дивізій Сухопутних військ була переобтяжена бойовою технікою, застосувати яку в повному обсязі не дозволяли специфічні природно-географічні умови. Бойові нормативи, закріплені у відповідних документах, не “працювали ”. Прагнення військ вступити у відкриту вирішальну битву з противником, останнім не приймалося. Тактика дій противника була розрахована на виснаження ворога, деморалізацію і дезорганізацію дій особового складу ворожих військ. Рухомі загони бойовиків завдавали блискавичних ударів по комунікаціях, тилових частинах, колонах на марші, досягаючи, перш за все, психологічного ■фекту. Все це багато в чому позбавляло регулярні частини радянської і російської армії природної переваги в силі, що, у свою чергу, негативно позначалося на морально-психологічному стані військовослужбовців. У деяких з них складалося спотворене уявлення про чисельність і бойові можливості противника. Створювалося враження про його повсюдність і фантастичну тактичну майстерність._

Аналогічна ситуація спостерігалась і в більшості інших воєнних конфліктів. Яскравим підтвердженням цьому служить оцінка бойових дій ізраїльської армії в ході воєнного конфлікту в

Лівані (1982 р.), дана американськими фахівцями: “...Місцевість сприяла обороні, а війська виявилися не готові воювати в міських і гірських умовах. Бойові дії показали, що мало уваги приділялося навчанню піхоти самостійним діям у пішому строю протягом тривалого часу... Недієвими виявилися тактичні прийоми, що передбачають випереджаючу дію танків. Основну частину складності просування вперед у гірських і міських умовах вимушені були узяти на себе дрібні піхотні підрозділи... У ряді випадків виявилися неефективними традиційні способи управління підрозділами в бою”.

Вивчення бойового досвіду військ показує, що невпевненість у власних силах закономірно наростає у військовослужбовців також у зв'язку з тим, що наявні в їх розпорядженні зброя, бойова техніка і спеціальні засоби часто виявляються малоефективними в умовах локального воєнного конфлікту. Багаторічна підготовка військ розвинутих держав до рішучої битви із рівним за силою противником призвела до істотного відхилення параметрів зброї від тих значень, які дозволяють ефективно застосовувати її в локальних конфліктах.

На прикладі бойових дій у Панамі, Могадішо (Сомалі), Сараєві (Боснія і Герцеговина), Кабулі (Афганістан), Грозному (Чечня), Багдаді (Ірак), Слов’янськ (Україна) тощо можна припустити, що вирішальні битви майбутніх воєнних конфліктів відбуватимуться в містах. Бій у місті має виражені тактичні і психологічні особливості. Військовослужбовці, діючи в колонах, постійно натрапляють на підбиту противником бойову техніку, на трупи своїх товаришів по службі, бойовиків і мирних жителів, спостерігають картину руйнувань. У міських умовах регулярні сили втрачають свою перевагу в чисельності, мобільності, вогневій потужності і володінні високотехнологічною зброєю. Тут істотно зростає роль нетрадиційної зброї (пляшки із запалювальною сумішшю, саморобні мінно-вибухові пристрої тощо) і морально застарілого озброєння (наприклад, РПГ-7).

У результаті для того, щоб “порівнятися” із противником у можливостях зброї, сильна сторона часто знижує рівень своєї технологічності. Невідповідність бойової техніки характеру вирішуваних військами завдань негативно впливає не тільки на ефективність їхніх дій, але й значною мірою на стан морального духу.

Військові психологи давно досліджують характер впливу на бойову активність воїнів фізичних і психологічних втрат. Російський генерал М.М. Головін увів навіть спеціальний термін “межа моральної пружності військ”, під яким розумів їх здатність продовжувати бойові дії, незважаючи на втрати. За його даними, V війнах кінця XVIII - XIX століть середня межа моральної пружності військ оцінювалася в 25% кривавих втрат, після чого нони втрачали здатність до опору.

Американські фахівці у 1980-ті роки вивчали залежність поразки військ від рівня їх втрат на матеріалі 80 операцій і битв Другої світової війни, а також арабо-ізраїльських війн. Вони дійшли висновку, що війська зазнають поразки (припиняють активні бойові дії) при втраті в середньому 60% свого складу (10% у наступі, 80% в обороні).

Інтенсивність бойових дій також є важливим чинником поведінки воїнів у бою. Встановлено, що бойові дії високої інтенсивності сприяють швидкому наростанню стомлення військовослужбовців і загальному зростанню психотравматизації приблизно у 1,2 раза у порівнянні з діями низької інтенсивності.

Порушення ритмів життєдіяльності здійснює несприятливий вплив на бойову діяльність особового складу. Мається на увазі річка або часта зміна звичного ритму чергування активної діяльності,

< пу, харчування, кліматичних умов, а також екстремальні погодні умови (сильний мороз, високогір'я тощо).

Еколого-ергономічні чинники відображають специфіку впливу ювнішніх (природно-географічних, погодно-кліматичних, технічних) обставин і режиму бойової діяльності (тривалість, режим, частота ііткнень із противником, ергономічність бойової техніки, ступінь ізольованості від головних сил тощо) на психологічний стан проіиборчих сторін. Вони обумовлюють ступінь задіяності психіки військовослужбовця у процесі виконання бойових завдань. Знайомі умови і звична діяльність, добре засвоєні способи бойової поведінки дозволяють воїнам діяти на полі бою з переважним використанням підсвідомості (автоматизмів, навичок, закріплених у підсвідомості моделей), із мінімальним залученням свідомості й емоцій. І навпаки, незнайомі обставини і незасвоєні прийоми бойової діяльності обумовлюють необхідність постійного включення

< відомості, виникнення негативних емоційних переживань, що інижує ефективність дій військовослужбовця.

Німецький дослідник Е. Дінтер виявив своєрідну закономірність, яка засвідчує, що процес адаптації до бойових дій ірнває приблизно 15-25 діб, по закінченні яких військово-гнужбовець досягає піку морально-психологічних можливостей. Після 30-40 діб безперервного перебування у безпосередньому зіткненні із противником, за даними дослідника, настає їх швидкий спад, пов'язаний із виснаженням духовних і фізичних сил. Виходячи з цього, Е. Дінтер вважає, що перебування воїнів на передовій не повинне перевищувати 40 діб.

Американський військовий психолог Р.А. Габріель довів, що якщо після 45 діб безперервного перебування на полі бою військовослужбовці не будуть відправлені в тил, то за своїми психофізіологічними можливостями вони виявляться небоєздатними. Аналогічної точки зору дотримуються американські психіатри Р. Свонк і У. Маршан. На їх думку, у 98% військовослужбовців, що безперервно беруть участь у бойових діях протягом 35 діб, виникають ті або інші психічні розлади. Визнаючи таку тимчасову траєкторію динаміки психологічних можливостей людей закономірною, військові керівники багатьох армій світу регулюють час перебування військовослужбовців безпосередньо в зоні бойових дій.

Несприятливий вплив на бойову діяльність особового складу здійснює також порушення ритмів життєдіяльності (звичного чергування активної діяльності, сну, відпочинку, харчування тощо), часта зміна кліматичних умов, погані погодні умови тощо.

Суттєвий вплив на бойову активність воїнів здійснює якість сну. Залежність працездатності особового складу від тривалості сну досліджувалася американськими фахівцями (табл. 1).

Таблиця І