Розділ «ПСИХОЛОГІЯ БОЮ:»

Ці і подібні їм вправи не вимагають спеціальних знань, але навчитися їх необхідно. Для цього досить декілька занять. Ефективність вище перелічених прийомів пропорційна регулярності і тій упевненості, з якою ви їх виконуєте.

Особливо небезпечною реакцією військовослужбовців на бойові стрес-чинники є групова паніка, що розповсюджується і наростає у процесі взаємного зараження, така, що супроводжується втратою здатності до раціональної оцінки обстановки, мобілізації внутрішніх резервів, доцільної спільної діяльності.

Бойова обстановка створює благодатний ґрунт для розвитку панічних настроїв. Цьому сприяють раптові, несподівані дії противника, його могутні вогневі удари, надмірна втома, перс напруження військовослужбовців, розповсюдження деморалізуючих чуток, настроїв за відсутності офіційної інформації тощо.

Серед комплексу дій на воїнів, що випробовують паніку, виділяють: мобілізуючи, відволікаючі і спонукаючи. їх можна застосовувати як до групи, так і до окремого воїна. Часто між цими діями важко провести чітку грань, тому перерахуємо основні їх різновиди.

Заходи, направлені на окрему особу, - залучення уваги, постановка завдань, активація етичної мотивації, усвідомлення відповідальності, чітко виражена вимога, показ прикладу дій. Солдата, що випробовує страх, необхідно відвернути від джерела страху, показати перспективу успіху, швидко поставити конкретне завдання, виявити вимогливу зацікавленість, забезпечити підтримку товаришів, спонукати до активної діяльності. Досягається все це увагою командира, контролем, вимогою, закликом, прикладом.

Серед заходів, обернених на групу, виділяють: дію керівника, що привертає увагу, активізацію сержантського складу і неформальних лідерів, пожвавлення групової згуртованості, збудження загальної позитивної емоції, постановку загального посильного завдання, спонуку до сумісних дій. Тут застосовуються такі засоби, як заклик, команда командира, гасло, приклад, целевказівка, підбадьорюючі слова підтримки, звернення до групи.

У вкрай небезпечних ситуація бою, коли паніка серед особового складу розростається, її припиненню може служити негайний початок бойових дій резервними або сусідніми підрозділами на очах солдатів, охоплених панікою. У війнах минулого такий прийом займав одне з провідних місць. Військові психологи стверджують, що коли людина в критичні хвилини чує вигуки оточуючих про свою поведінку, це може подавити в ній спалах жаху і запобігти паніці.

Одним із засобів припинення страху і паніки може служити несподівана поява Бойового Прапора частини перед очима військовослужбовців, охоплених панікою. Позитивний результат досягається, як правило, тоді, коли військовослужбовці зберегли достатній рівень боєздатності, згуртованості і мають певний бойовий досвід.

Боротьбі з панікою може допомогти і трансляція Державного гімну або відомого маршу, пісні, що зачіпає національно-психологічні відчуття воїнів.

Установка в місцях вірогідної втечі різного роду попереджувальних знаків (у денний час), різних покажчиків типу “Обережно, міни!”, імітаційних мінно-вибухових смуг тощо. Все це робиться заздалегідь, з урахуванням соціально-психологічних особливостей конкретного підрозділу, його підготовленості, бойового досвіду.

Організаційно-управлінські прийоми боротьби з панікою:

- ізоляція ініціаторів панічних настроїв. Особистий приклад командира - холоднокровність, мужня поведінка. Локалізація розповсюдження чуток про паніку на сусідні підрозділи;

- з військовослужбовцями необхідно провести бесіду, в ході якої довести, що командування на місці, контролює обстановку, а військова частина зберігає боєздатність;

- ознайомити воїнів з обстановкою на їх ділянці фронту, розповісти про майбутнє бойове завдання, призвати у майбутньому діяти холоднокровяіше;

- особливого значення набуває вироблення впевненості в тому, що ворог зазнає великих втрат на всіх напрямках;

- важливо також, щоб ці заходи супроводжувалися поповненням новими військовослужбовцями з більш стійких частин.

У перші хвилини і години після паніки військовослужбовці переживають почуття гіркоти, провини, сорому. У цих умовах рекомендується:

- надання обнадійливої інформації;

- акцентування уваги на прикладах стійкості і мужності н попередніх боях;

- організація прослуховування інформаційних матеріалів з ділянок фронту;