Розділ «ПСИХОЛОГІЯ БОЮ:»

Разом з тим один із психологів, що найбільш глибоко вивчав психологічні особливості оборонного бою, російський військовий психолог В.М. Полянський, відзначав, що в обороні у воїнів може виникати така позитивна реакція, як “ілюзія закриття”.

Він пише: ‘Всі місцеві предмети, тобто села, ліси, будови, пагорби тощо, притягують до себе воїна, як магніт залізо... Смертельна небезпека породжує ілюзію закриття, тобто прагнення до тих закритих місць, які приховують від поглядів противника, але не вкривають від ураження вогнем”. Така ілюзія сприяє в бою збереженню духовних сил воїна. Будучи укритим від поглядів противника, він відчуває себе достатньою мірою укритим від пострілів.

Усе це, на думку Полянського, сприяє попередженню розвитку негативних переживань у воїнів і підвищенню їх боєздатності.

У поведінковому відношенні оборонні бойові дії характеризуються деяким зниженням керованості, військової дисципліни військовослужбовців, згуртованості військових підрозділів.

Вклинення противника, розчленовування тих, хто обороняється, на частини призводить до втрати зв’язку з підрозділами, зростанню ізольованості окремих груп воїнів, до появи “синдрому оточеного”. Як підкреслював російський військовий психолог К.І. Дружинін ще на початку XX ст., “психіка бійців, за сучасних умов тривалості і завзятості бою, може витерпіти яку завгодно потрібну від неї напругу, але тільки доти, поки є надія на перемогу, і армія стоїть лицем до супротивника”.

При відступі може розвиватися відчуття провини перед цивільним населенням. Російський військовий психолог А.У. Полторацький, один із перших і небагатьох психологів, що дослідили психологічні особливості відступу, відзначав: “Відступ завжди

жорстоко підриває дух частин, що дуже поспішно відходять, тим більше “тікають” з нікчемними втратами”. Відступ, що навіть здійснюється за наказом, украй пригноблююче позначається на сусідах. “Сусіди не здогадуватимуться, за наказом це робиться чи ні, і такий відступ (відступ перебіганнями) завжди матиме вигляд втечі...”.

Аналізуючи психологічні наслідки відступу, К.І. Дружинін зазначав, що сам факт віддачі “раптового наказу про відступ, тобто оголошення ще не переможеним військам про їх поразку, надзвичайно неправильний і показує повне нерозуміння психології бійця”, “наслідком буде їх негайна деморалізація”.

Досвід бойових дій, у тому числі і в зоні проведення А і ітитерористичної операції на Сході України, свідчить про те, що психічні стани і поведінка воїнів в обороні певного мірою визначаються якістю інженерного ооладнання позицій, забезпечення воїнів боєприпасами, засобами індивідуального захисту, їжею, своєчасним наданням відпочинку, недопущенням неробства, пияцтва, безладдя, розповсюдженням негативних настроїв.

Важливе значення для формування стійкості, завзятості, витривалості в обороні відіграє глибоке розяснення цілей, завдань підрозділів і кожного воїна, груповий аналіз попередніх бойових цій, організація бойової і психологічної підготовки воїнів з урахуванням досвіду попередніх боїв.

Особлива увага командирів звертається на подолання таких негативних явищ, як “танкобоязнь”, літакобоязнь тощо.

Через відсутність безпосереднього вогневого зіткнення з противником з’являється відчуття самовпевненості. В умовах мінної війни це може призвести до невиправданих втрат. З метою їх зниження командирові потрібно враховувати ряд обставин: деякі військовослужбовці можуть порушувати дисципліну, відхилятися під маршрутів руху тощо. Недобре, коли військовослужбовці, які відчули бойовий успіх, бравують сміливістю, йдуть на невиправданий ризик.

Досвід свідчить про те, що найкращим вирішенням завдань оборонного бою є організація і проведення наступу на противника. Однак наступ є дуже складним видом бойових дій і тому потребує ретельної і всебічної підготовки. Необхідність ретельної, глибокої, розміркованої роботи щодо організації наступу обумовлена сукупністю відповідних чинників морально-психологічного плану. Психологічні особливості наступальних бойових дій обумовлюються специфікою їх цілей, вживаних способів і засобів збройної боротьби.

Вітчизняна воєнна наука визначає, що наступ може вестися на противника, що обороняється, на наступаючого (контрнаступ) противника і такого, що відходить (переслідування), з положення безпосереднього зіткнення з ним і з ходу. Досвід показує, для досягнення поставлених цілей наступ повинен здійснюватися у високому темпі, безупинно, вдень і вночі, за будь-якої погоди, з иовною напругою сил, при тісній взаємодії частин і підрозділів родів військ і спеціальних військ. Це багато в чому визначає особливості мотивації, психічних станів, бойової активності і взаємодії військовослужбовців.

Наступ, як свідчать багато відомих воєначальників, - це вид бойових дій, якому надають перевагу військовослужбовці. Психологічно це пояснюється тим, що він асоціюється з бойовою і духовною перевагою, переважаючою волею сторони, що почала наступ. Це переконання існує з давніх часів. Солдатська мудрість сформулювала великий закон війни: “Краща оборона - це наступ”, позначивши тим самим найбільш психологічно прийнятний вид бойових дій. Наступ здійснює особливо благ отворний мобілізуючий і активізуючий вплив на військовослужбовців, коли він здійснюється після низки боїв, що не мали успіху. У цьому випадку, як показує досвід Великої Вітчизняної війни та Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей, він пов'язаний із надіями на перелом у бойових діях, із можливістю захопити ініціативу, значно наблизити перемогу над ворогом.

На когнітивному (пізнавальному) рівні перехід до наступу асоціюється у воїнів з тим, що військові керівники “вгорі” ретельно прорахували, оцінили, зважили, виявили слабкі місця у бойовому стані противника, зробили висновки з минулих невдач, створили сильну армію, правильно вибрали час і місце наступу, що, безумовно, забезпечить успіх бою.

У наступі виявляється психологічна закономірність емоційних проявів, що відображає динаміку психічних станів воїнів, викликаючи бойове збудження, азарт, душевний підйом. Це пригнічує в людині страх, вагання, загострені реакції на пригноблюючі чинники бойової обстановки, мобілізує всі можливості воїнів, їх волю, підсилює відчуття ненависті до ворога. Велика кількість тих завдань, що стоять перед воїнами щодо підготовки бойової техніки, зброї, спорядження до бою, на якийсь час відволікає їх від психотравмуючих переживань.

Наступальні бойові дії накладають свій відбиток на поведінкову активність воїнів. Енергія, динаміка наступального руху сприяють розвитку масового героїзму, творчої бойової ініціативи воїнів. Цьому значною мірою сприяють процеси психічного зараження і наслідування. Вони лежать в основі відомої психологічної закономірності: на тлі загальних бойових успіхів, масового бойового ентузіазму навіть нерішучі люди виявляють активність і самостійність. За деякими даними, навіть рани, одержані під час наступу, заживають швидше, ніж ті, що отримані в обороні.

Учасники бойових дій завжди зазначали те, що перехід до наступу супроводжується помітним посиленням і активізацією соціально-психологічних зв'язків між військовослужбовцями, об'єднанням військових підрозділів, підвищенням їх “керованості”, дисципліни. Відносини колективізму, взаємодопомоги, взаємовиручки психологічно ніби “втягують” воїнів до прийняття рішення щодо складних і небезпечних завдань, з меншими психологічними витратами, створюючи для цього додаткову мотивацію.

Цікава інформація

Досвід війн та інших збройних конфліктів свідчить про те, що воїни віддають перевагу наступу ще і тому, що тут більшою мірою можна використовувати психологічний ефект раптовості, що є, за деякими даними, причиною перемоги в 65% боїв і операцій. Одночасно з цим у наступі істотно знижується психологічна вага бойових втрат. Результати досліджень військових фахівців показують, що в середньому атакуючі війська притіняють наступ лише тоді, коли їх втрати удвічі перевищують втрати тих, хто обороняється, тоді як ті, хто обороняється, зазнають поразки, якщо їх втрати складають лише 25% від втрат тих, хто наступає.____