Розділ «Тема 3. Короткий огляд історії та сучасного стану дитячої психології»

Вибудовуючи марксистські основи вікової психології, один з провідних радянських психологів першої чверті ХХ ст. Лев Семенович

Виготський (1896-1934 рр.) розробив культурно-історичну концепцію розвитку вищих психічних функцій. Згідно цієї концепції, розвиток дитини здійснюється через інтеріоризацію способів дій, існуючих у її найближчому оточенні. Вважаючи помилковим погляд про те, що зріла особа представлена вже в матеріальній структурі людського організму в зародковому стані, а в колективі вона знаходить свою реалізацію, Виготський стверджує, що вищі психічні функції (мовлення, теоретичне мислення, довільна увага, словесно-логічна пам'ять, уява, воля) ніяк не представлені в матеріальній структурі організму, а є результатом розвитку органічно представлених нижчих психічних структур людини в умовах суспільства: "процес культурного розвитку треба розуміти як зміну основної початкової структури і виникнення на її основі нових структур, що характеризуються новим співвідношенням частин" [29, с.115].

Вищі психічні функції виникають у процесі навчання і виховання в людському суспільстві й відсутні в тваринному світі. Всі ці психічні функції забезпечують здійснення свідомої людської діяльності.

Розвиток людини відбувається в процесі засвоєння засобів діяльності (зовнішніх і внутрішніх) шляхом навчання. Тому навчання має центральне місце в житті людини, визначаючи її психічний розвиток.

Важливими поняттями культурно-історичної концепції розвитку за Л.С.Виготським - є рівень актуального розвитку та зона найближчого розвитку.

Рівень актуального розвитку - це ті способи діяльності, якими дитина володіє самостійно, без допомоги дорослого (самостійно читає, пише, розв'язує задачі, відповідає на тестові запитання).

Зона найближчого розвитку - це ті способи діяльності, якими дитина не володіє самостійно, але може їх виконати при допомозі дорослого. Розвиваюче навчання повинно орієнтуватися на зону найближчого розвитку.

Ідеї Л. С. Виготського знайшли продовження в працях його численних послідовників (Л. І. Божович, П. Я. Гальперіна, В. В. Давидова, Г. С. Костюка, О. М. Леонтьєва, С. Д. Максименка, Д. Б. Елько-ніна та ін.).

Сергій Леонідович Рубінштейн (1889-1960 рр.) став родоначальником ще однієї наукової школи психології. Вчений зосередив свої зусилля на розробці методології психологічної науки, зокрема важливого для вікової та педагогічної психології принципу єдності свідомості й діяльності. Діяльність зумовлює формування психіки, яка, у свою чергу, є умовою виконання діяльності.

Олексій Миколайович Леонтьєв (1903-1979 рр.) здійснив грун-товний внесок у різноманітні галузі психології. Були здійснені дослідження розвитку психіки як в онтогенезі (розробка теорії провідної діяльності, дослідження процесу формування психіки в провідній діяльності), так і у філогенезі (фундаментальна праця "Проблеми розвитку психіки" [76]).

Лідія Іллівна Божович (1908-1981 рр.) присвятила основні дослідження розкриттю процесу формування особистості [14]. Було зроблено важливі висновки про те, що формування особистості відбувається не автоматично, а шляхом змін її внутрішнього світу. Внутрішня позиція особистості опосередковує всі виховні впливи.

Петро Якович Гальперін (1902-1988 рр.) та Ніна Федорівна Тали-зіна (нар. 1923 р.) розробили теорію поетапного формування розумових дій.

Данило Борисович Ельконін (1904-1984 рр.) досліджував проблеми ігрової діяльності [165], вікової періодизації психічного розвитку [164].

Василь Васильович Давидов (1930-1998 рр.) розробив теорію роз-вивального навчання, яку втілював у практику [37].

Дослідження в галузі вікової та педагогічної психології, проведені радянськими вченими, створили основу сучасного розвитку цих наукових галузей в Україні.

ВИСНОВКИ про дитячу психологію у Радянському Союзі:

- розвиток дитячої психології на основі ідеології марксизму-ле-нінізму розпочався розробкою Л. С. Виготським культурно-історичної концепції розвитку вищих психічних функцій;

- за Л. С. Виготським, навчання посідає центральне місце в житті людини, визначаючи її психічний розвиток.

- ідеї Л. С. Виготського знайшли продовження в працях радянських психологів Л. І. Божович, П. Я. Гальперіна, В. В. Давидова, Г. С. Костюка, О. М. Леонтьєва, С. Д. Максименка, Д. Б. Ельконіна та ін.

3. Дитяча психологія в Україні