Вчинення електронного правочину зі споживачем

Електронний правочин у цивільному праві України

Європейський Суд розглядав справу про обов'язок компанії, яка здійснює надання послуг по прокату автомобілів, надавати інформацію про послуги, передбачену ст. 4 Директиви. В результаті розгляду справи Суд дійшов висновку, що послуги цієї компанії підпадають під вимоги ст. З Директиви 97/7 і не зобов'язані представляти усю інформацію, яка надається при укладенні дистанційних контрактів. Така позиція була мотивована тим, що договори про надання послуг прокату не пов'язані із перевезенням самого пасажиру, але укладаються з метою транспортування пасажира [7].

Споживач вправі розірвати укладений на відстані договір шляхом повідомлення продавця (виконавця) про це протягом чотирнадцяти днів з моменту підтвердження інформації або з моменту одержання товару чи першої поставки товару. Якщо підтвердження інформації не вимагається, споживач може розірвати договір протягом чотирнадцяти днів з моменту його укладення.

У разі продажу матеріальних речей їх повернення також свідчить про розірвання договору.

Якщо підтвердження інформації не відповідає вимогам, встановленим законодавством, строк, протягом якого споживач має право розірвати договір, становить дев'яносто днів з моменту одержання такої інформації або у разі продажу матеріальних речей – з моменту одержання товару або першої поставки товару. Якщо протягом цього строку підтвердження інформації було виправлене, споживач має право розірвати договір протягом чотирнадцяти днів з моменту одержання виправленого підтвердження.

Ст. 6 Директиви 97/7 передбачено, що єдиною відповідальністю, яку може нести споживач внаслідок реалізації свого права на вихід з контракту, є компенсація безпосередніх витрат на повернення товарів. Так, Європейський Суд справедливості розглядав справу, пов'язану із тим, що за німецьким законодавством не було заборони стягувати із споживача витрати на доставку продукції, у зв'язку із його відмовою від договору, тому така практика була поширена у компанії з поставки продукції. В свою чергу Суд, зважаючи на вказану Директиву, заборонив цій компанії провадити таку практику і вимагав повернення витребуваних коштів споживачам [9].

У разі, коли інше не передбачено договором, споживач не має права розірвати договір, укладений на відстані, якщо: 1) надання послуги або поставка товару електронними засобами зв'язку за згодою споживача відбулися до закінчення строку розірвання договору, про що споживачеві було повідомлено у підтвердженні інформації; 2) ціна товару або послуги залежить від котирування на фінансовому ринку, тобто поза контролем продавця; 3) договір стосується виготовлення або переробки товару на замовлення споживача, тобто якщо товар не може бути проданий іншим особам або може бути проданий лише з істотними фінансовими втратами для продавця (виконавця); 4) споживач відкрив аудіо- чи відеокасету або носій комп'ютерного забезпечення, які постачаються запечатаними; 5) договір стосується доставки періодичних видань; 6) договір стосується лотерей чи інших азартних ігор.

Якщо інше не передбачено договором, укладеним на відстані, продавець повинен передати споживачеві товар протягом прийнятного строку, але не пізніше тридцяти днів з моменту одержання згоди споживача на укладення договору. У разі неможливості виконання договору через відсутність замовленого товару продавець має негайно повідомити про це споживача, але не пізніше тридцяти днів з моменту одержання згоди споживача на укладення договору.

Продавець може використовувати стандартну умову у договорі про можливість заміни товару, в разі його відсутності, іншим товаром. Така умова вважатиметься справедливою, якщо: 1) інший товар відповідає меті використання замовленого товару; 2) має таку ж або кращу якість; 3) його ціна не перевищує ціни замовленого товару.

Про існування такої умови в договорі споживач має бути повідомлений перед укладенням договору в установленому порядку.

До договору, укладеного на відстані, застосовуються положення, передбачені ч.ч. 5–9 ст. 12 Закону України "Про захист прав споживачів".

З огляду на все більше поширення укладення договорів на відстані все частіше виникають спори із відшкодування шкоди, завданої невиконанням або ж неналежним виконанням таких договорів. Складним є доведення факту укладення договору на відстані, придбання чи замовлення товару через мережу Інтернет, коли у набувача відсутній договір купівлі-продажу в паперовій формі.

Так, у справі за позовом Особи І до Товариства з обмеженою відповідальністю "Р.Т.", третя особа – Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "П.Банк", про захист прав споживачів Ленінський районний суд м. Севастополя установив, що 19 грудня 2009 року позивач здійснив оплату на рахунок відповідача за акційний телевізор вартістю 6740 грн, який він бажав придбати в інтернет-магазині "С.Магазин". Зазначений телевізор позивачу не доставили [ПО].

Задовольняючи позов, суд правильно виходив із того, що договір про придбання товару був укладений на відстані через засоби дистанційного зв'язку, а саме через інформаційну мережу, Інтернет, що не суперечить вимогам п.п. 8, 10 ст. 1 Закону України "Про захист прав споживачів". На підтвердження позовних вимог споживач надав суду квитанцію про оплату.

Згідно зі ст. 65 ЦПК України речовими доказами є предмети матеріального світу, що містять інформацію про обставини, які мають значення для справи. Речовими доказами є також магнітні, електронні та інші носії інформації, що містять аудіовізуальну інформацію про обставини, що мають значення для справи.

У справі за позовом Особи 2 до Телемагазину "Х.м." про захист прав споживачів як доказ судом досліджувалась копія Інтернет-сайту магазину "Х.м." (справа Тетіївського районного суду Київської області) [110].

Статтею 188 ЦПК України встановлено порядок дослідження звуко- та відеозапису, проте процесуальним законодавством не врегульовано порядок дослідження інформації, що міститься в комп'ютерній мережі.

Правильною, на нашу думку, є практика судів, які проводять дослідження Інтернет-сайту за правилами ст. 188 ЦПК України.

З огляду на те, що у прямих продажах присутній, як правило, елемент несподіванки, психологічного впливу продавця або виконавця (представника продавця або виконавця) на споживача, споживач часто не в змозі порівняти якість і ціну пропозиції з іншими пропозиціями, і, отже, існує небезпека обмеження прав споживача, необхідно передбачити в законі право споживачів на відмову від таких договорів. Крім того, у країнах – членах Європейського співтовариства застосовується зазначене право, що передбачене не тільки в Директиві 85/577/ЕЕС про договори, укладені поза місцями звичайного ведення торгівлі, а й у національному законодавстві.

На думку О.Ю. Черняк, до Переліку товарів, робіт і послуг, які не можуть бути реалізовані шляхом укладення договорів поза місцями звичайного ведення торгівлі, мають увійти, приміром, продовольчі товари, лікарські препарати, роботи з будівництва нерухомого майна, послуги із страхування [263, с. 138]. Для створення зазначеного Переліку можна скористатися Директивою 85/577/ЕЕС [ 12], що виключає зі сфери свого застосування: договори про будівництво, продаж або оренду нерухомого майна або договори, що стосуються інших прав на нерухоме майно; договори страхування; договори купівлі-продажу цінних паперів; договори на постачання товарів харчування і напоїв або інші договори, призначені для поточного споживання домашніх господарств; договори на постачання товарів (послуг) за каталогом, якщо в споживача є можливість прочитати каталог під час відсутності представника продавця, так що зустріч споживача і представника продавця є фактично продовженням іншої трансакції, а також якщо каталог і договір повною мірою інформують споживача про його право повернути товар протягом семи днів після одержання або іншим способом розірвати договір протягом цього періоду без будь-яких додаткових зобов'язань за винятком забезпечення збереження товару.

Для створення Переліку товарів, робіт (послуг), що не можуть бути реалізовані шляхом укладення дистанційних договорів, можна скористатися Директивою 97/7 ЄС [19], що передбачає такі договори, до яких не застосовуються положення Директиви. До таких віднесено договори: про надання фінансових послуг, укладених через торговельні автомати; укладених через телефоніста дзвінком міської телефонної мережі; що стосуються нерухомості, за винятком договорів оренди. Крім того, основні заходи для захисту споживачів, викладені в зазначеній Директиві, не застосовуються до постачань харчових товарів, напоїв або інших товарів повсякденного попиту, здійснюваних регулярними постачальниками; а також до послуг, пов'язаних із розміщенням у готелях, наданням транспорту, організацією банкетів і розваг, якщо виконавець зобов'язаний зробити такі послуги в чітко визначений час [67].

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Електронний правочин у цивільному праві України» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Вчинення електронного правочину зі споживачем“ на сторінці 2. Приємного читання.