Вчинення електронного правочину зі споживачем

Електронний правочин у цивільному праві України

Суть продажу через телемагазини виявляється у тому, що споживач бачить товар по телевізору і може прийняти рішення про покупку, для цього він оформляє замовлення по телефону, і товар доставляється йому кур'єром або поштою. Продаж через Інтернет і відеотелефон дає споживачеві змогу побачити великий спектр товарів у той час, коли він захоче, і негайно зробити замовлення. Предметом такого продажу можуть стати не тільки товари, а й роботи або послуги (наприклад, складання гороскопів, заочне навчання). Такий продаж, коли договори укладаються сторонами на відстані (заочно) за допомогою засобів зв'язку, одержав назву дистанційний продаж [120].

На сьогодні особливо складним є питання захисту прав споживачів при укладенні договорів у соціальних мережах. Популярні соціальні мережі Facebook, Twitter та ВКонтакте вже давно перестали бути просто каналом комунікації і стали рушійними інструментами для ведення бізнесу. Найпоширенішими, наприклад, у ВКонтакте є пабліки, присвячені продажу різноманітного хенд-мейду, одягу, секонд-хенду чи наданню послугу сфері краси. Таких груп велика кількість, деякі з яких, якщо брати тільки український сегмент, мають понад 20 тисяч фанів.

Сам по собі продаж товарів з використанням соцмереж не є неправомірним, оскільки вітчизняне законодавство не містить нормативного акта, який би забороняв продаж товарів через соціальні мережі.

З огляду на систему законодавства у сфері електронної комерції в цьому випадку відбувається продаж товарів "на замовлення поза офісним чи торговим приміщенням". Такий продаж повинен бути оформлений відповідним чином. А оскільки самостійний, регулярний продаж черет соціальні мережі з метою отримання прибутку підпадає під визначення підприємницької діяльності і має здійснюватися суб'єктом підприємницької діяльності фізичною або юридичною особою, зареєстрованою у встановленому Законом України "Про реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців" порядку, то тільки після цього по суті особа, що придбаває таку продукцію, має право захищати свої права, передбачені Законом України "Про захист прав споживачів", бо відповідно до ст. І вказаного Закону продавцем є суб'єкт господарювання, який згідно з договором реалізує споживачеві товари або пропонує їх до реалізації. Тому, у випадку, коли особа, переказавши гроші продавцю, не отримала товар, вона може звернутись тільки в органи внутрішніх справ із заявою про шахрайство, якщо при цьому в неї буде збережено чек про переказ певної суми грошей для продавця.

Правове регулювання захисту прав споживачів у сфері комунікації здійснюється відповідно до Директиви 2002/22 Європейського парламенту та Ради від 7 березня 2002 року про спільні правові рамки для електронних комунікаційних мереж та послуг (Рамкова Директива) [17], а також Директиви 97/66/ЄС Європейського парламенту і Ради стосовно обробки персональних даних і захисту права на невтручання в особисте життя в телекомунікаційному секторі від 15 грудня 1997 року [18], Директиви 97/7/ЄС Європейського парламенту та Ради про захист прав споживачів у дистанційних контрактах від 20 травня 1997 року. Метою останньої Директиви є зближення законів, постанов та адміністративних положень держав-членів у сфері дистанційних контрактів, що укладаються між споживачами та постачальниками.

Поняття "дистанційний контракт", відсутнє у національному законодавстві, означає будь-який контракт, предметом якого є товари чи послуги, укладений між постачальником та споживачем відповідно до організованої дистанційної комерції чи схеми постачання послуг, якою займається постачальник, який з метою контракту вдається до виняткового використання одного чи більше засобів дистанційного зв'язку. При цьому поняття "споживач" означає будь-яку фізичну особу, яка в контрактах, що регулюються цією Директивою, діє не з метою своєї комерційної чи професійної діяльності, а поняття "постачальник" означає будь-яку фізичну чи юридичну особу, яка в контрактах, що регулюються цією Директивою, діє в цілях своєї комерційної чи професійної діяльності. Під засобами дистанційного зв'язку розуміють будь-які засоби, що можуть бути використані з метою укладення контракту між постачальником та споживачем за умови їх одночасної фізичної відсутності. Список засобів, які регулюються цією Директивою, міститься в Додатку 1. Оператор засобів зв'язку означає будь-яку державну чи приватну фізичну чи юридичну особу, комерційна чи професійна діяльність якої передбачає надання постачальникові доступу до одного чи більше засобів дистанційного зв'язку.

Споживач має отримувати письмове підтвердження чи підтвердження за допомогою будь-якого іншого надійного способу, доступного йому, інформації протягом належного періоду часу під час виконання контракту і найпізніше – на час доставки, якщо залучені товари не для доставки третім сторонам у випадку, якщо інформація до того не була надана споживачеві до укладення контракту в письмовій формі або іншим надійним способом, йому доступним [70, с. 231]. У будь-якому випадку має бути надана така інформація: письмова інформація про умови та процедури реалізації права виходу із контракту, фактична адреса місцезнаходження підприємства постачальника, до якого споживач може подавати будь-які свої скарги; інформація про обслуговування на дому працівниками підприємства та про існуючі гарантії; умови анулювання контракту, якщо в ньому не вказаний особливий термін дії або термін його дії перевищує один рік.

Важливе значення для регулювання прав споживачів має також Директива №97/66/ЄС Європейського парламенту і Ради стосовно обробки персональних даних і захисту права на невтручання в особисте життя в телекомунікаційному секторі від 15 грудня 1997 року. Директива передбачає гармонізацію положень держав-членів, необхідну для забезпечення однакового рівня захисту основних прав і свобод, зокрема в тому, що стосується права на невтручання в особисте життя при обробці персональних даних в телекомунікаційному секторі, та для забезпечення вільного переміщення таких даних, а також телекомунікаційного обладнання і послуг у Співтоваристві. Положення цієї Директиви уточнюють та доповнюють Директиву 95/46/ ЄС для цілей, вказаних у параграфі 1. Крім того, вони передбачають захист законних інтересів абонентів – юридичних осіб. Ця Директива не застосовується до діяльності, що виходить за межі права Співтовариства, такої, як та, що передбачена в Розділах V і VI Договору про Європейський Союз, і в жодному разі до діяльності, що стосується громадського порядку, оборони, державної безпеки (включаючи економічний добробут держави, коли діяльність стосується питань безпеки держави), а також діяльності держави в сфері кримінального права.

Відповідно до положень вказаної Директиви "абонент" означає будь-яку фізичну чи юридичну особу, яка є стороною в контракті з постачальником загальнодоступних телекомунікаційних послуг стосовно надання таких послуг; "користувач" означає будь-яку фізичну особу, яка користується загальнодоступною телекомунікаційною послугою для особистих чи ділових цілей, при цьому передплата цієї послуги не є обов'язковою; "телекомунікаційна мережа загального користування" означає системи передавання і, у відповідних випадках, комутаційне обладнання та інші ресурси, що надають можливість передавати сигнали між визначеними кінцевими пунктами за допомогою телеграфу, радіо, оптичних чи інших електромагнітних засобів, які використовуються, повністю чи частково, для надання загальнодоступних телекомунікаційних послуг; "телекомунікаційна послуга" означає послугу, надання якої повністю чи частково полягає в передачі та маршрутизації сигналів у телекомунікаційних мережах, за винятком радіо- та телевізійного мовлення.

Персональні дані, що містяться в друкованих чи електронних телефонних довідниках абонентів, які є загальнодоступними чи надаються через довідкову службу, повинні обмежуватися тим, що необхідно для визначення певного абонента, якщо тільки абонент не надав своєї недвозначної згоди на публікацію додаткових персональних даних. Абонент має право на безкоштовне вилучення його даних з друкованого чи електронного телефонного довідника на його прохання, на вказівку, що його особисті дані не можуть використовуватися для цілей прямого маркетингу, часткове вилучення його адреси та невключения ознак, що свідчили б про його стать, якщо це можливо за допомогою лінгвістичних засобів. Держави-члени можуть дозволяти операторам вимагати оплати від абонентів, які бажають, щоб деталі, які їх стосуються, не включалися в довідник, за умови, що відповідна сума не слугувала перешкодою для здійснення цього права і що, враховуючи вимоги якості, які висуваються до загальнодоступного довідника з огляду на загальне обслуговування, вона не перевищувала дійсних витрат, яких зазнає оператор у разі адаптації і коригування списку абонентів, які не підлягають включенню в загальнодоступний довідник.

Чинне національне законодавство передбачає певні гарантії захисту прав користувачів телекомунікацій. Закон України "Про захист прав споживачів" містить загальні норми, що застосовуються до відносин між постачальниками послуг і їх споживачами. Закон України "Про телекомунікації" [214] регулює окремі питання діяльності операторів, постачальників телекомунікацій.

Відповідно до ст. 32 Закону України "Про телекомунікації" під час замовлення та/або отримання телекомунікаційних послуг споживачі наділені цілим арсеналом прав, що пов'язані з якістю надання таких послуг, вибором кількості та виду телекомунікаційних послуг тощо. За особистим зверненням споживача з урахуванням технічної можливості обладнання телекомунікаційної мережі нарахована до оплати сума за надані послуги повинна бути розшифрована тільки за той розрахунковий період, до якого споживач має претензії, із зазначенням номера абонента, якого викликав споживач, виду послуги, часу початку і закінчення кожного сеансу зв'язку, обсягу наданих послуг, суми коштів до сплати за кожний сеанс зв'язку. Телекомунікаційні послуги, які надаються знеособлено (анонімно), розшифровці не підлягають; інші права, визначені законодавством України та договором про надання телекомунікаційних послуг.

Споживачі телекомунікаційних послуг зобов'язані дотримуватися Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених Кабінетом Міністрів України [201].

Оператори, провайдери телекомунікаційних послуг повинні забезпечувати і нести відповідальність за збереження відомостей щодо споживача, отриманих при укладенні договору наданих телекомунікаційних послуг, у тому числі отримання послуг, їх тривалості, змісту, маршрутів передавання тощо. Призначені для оприлюднення телефонні довідники, у тому числі електронні версії та бази даних інформаційно-довідкових служб, можуть містити інформацію про прізвище, ім'я, по батькові, найменування, адресу та номер телефону абонента в разі, якщо в договорі про надання телекомунікаційних послуг міститься згода споживача на опублікування такої інформації. Під час автоматизованої обробки інформації про абонентів оператор телекомунікацій забезпечує її захист відповідно до закону. Споживач має право на безоплатне вилучення відомостей про нього повністю або частково з електронних версій баз даних інформаційно-довідкових служб. Інформація про споживача та про телекомунікаційні послуги, що він отримав, може надаватись у випадках і в порядку, визначених законом. В інших випадках зазначена інформація може поширюватися лише за наявності письмової згоди споживача.

Оператор, провайдер телекомунікацій, який припиняє діяльність з надання телекомунікаційних послуг, зобов'язаний попередити споживачів не пізніше ніж за три місяці до припинення надання телекомунікаційних послуг. У разі анулювання чи визнання недійсною ліцензії, вилучення номерного та/або радіочастотного ресурсу внаслідок порушення оператором, провайдером телекомунікацій законодавства такий оператор, провайдер зобов'язаний відшкодувати абоненту витрати, пов'язані з припиненням надання телекомунікаційних послуг, у встановленому законом порядку.

Проаналізувавши національне законодавство, яке регламентує захист прав споживачів у сфері комунікацій, ми дійшли висновку, що незважаючи на те, що на сьогоднішній день торгівля з використанням Інтернету є досить поширеною, відповідність національного законодавства правовим актам ЄС є низькою, а в деяких випадках національне законодавство не відповідає і не враховує положень acquis communitare ЄС. Зокрема, нормами матеріального права національного законодавства не враховано право споживача на укладання будь-якого дистанційного контракту, на забезпечення інформацією про істотні умови дистанційного контракту. Національним законодавством не передбачено, що споживач має отримувати письмове підтвердження чи підтвердження за допомогою будь-якого іншого надійного способу, доступного йому, інформації про суттєві вимоги дистанційного контракту.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Електронний правочин у цивільному праві України» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Вчинення електронного правочину зі споживачем“ на сторінці 3. Приємного читання.