• o власники лісів або уповноважені ними особи;
• o підприємства, установи, організації, громадяни України, іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи.
Наведемо приклад локального нормативного акта, який дозволяє надання лісової ділянки в довгострокове тимчасове користування. Так, Миколаївська обласна державна адміністрація видала розпорядження "Про надання лісової ділянки в довгострокове тимчасове користування ПП "ААС"", відповідно до ст.ст. 2, 13, 21 ЗУ "Про місцеві державні адміністрації", ст.ст. 18, 31, 67, 68 і 74 ЛК України, розглянувши матеріали щодо надання приватному підприємству "ААС" у довгострокове тимчасове користування лісової ділянки для рекреаційних цілей з метою надання пляжних послуг. Враховуючи погодження постійного користувача, територіального органу центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства, приватному підприємству "ААС" було надано лісову ділянку площею 8,75 га у довгострокове тимчасове користування лісовою ділянкою за рахунок земель лісового фонду, що знаходяться в постійному користуванні ДІЇ "Очаківське лісомисливське господарство" в урочищі "Коблеве" кв. 35 вид. 23, кв. 36 вид. 17, кв. 37 вид. 13, кв. 38 вид. 23, кв. 39 вид. 18 Березанського лісництва, для рекреаційних цілей з метою надання пляжних послуг строком на 49 років.
Постійні лісокористувачі мають право: самостійно господарювати в лісах; виключне право на заготівлю деревини; право власності на заготовлену ними продукцію та доходи від її реалізації; право на відшкодування збитків у випадках, передбачених законодавством; право здійснювати відповідно до законодавства будівництво доріг, спорудження житлових будинків, виробничих та інших будівель і споруд, необхідних для ведення лісового господарства.
Тимчасові лісокористувачі на умовах довгострокового користування мають право: здійснювати господарську діяльність у лісах з дотриманням умов договору; за погодженням із власниками лісів, постійними лісокористувачами в установленому порядку зводити тимчасові будівлі і споруди, необхідні для ведення господарської діяльності; отримувати продукцію і доходи від її реалізації.
Чинним на сьогодні ЛК України, а саме ст. 19, передбачено, що постійні лісокористувачі зобов'язані: забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їхніх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку; дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснювати використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їхньої охорони, захисту та відтворення; вести первинний облік лісів; дотримуватися встановленого законодавством режиму використання земель; забезпечувати охорону типових та унікальних природних комплексів та об'єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, рослинних угруповань, сприяти формуванню екологічної мережі відповідно до природоохоронного законодавства; забезпечувати безперешкодний доступ до об'єктів електромереж, інших інженерних споруд, які проходять через лісову ділянку, для їхнього обслуговування.
Тимчасові ж лісокористувачі згідно зі ст. 20 вказаного кодексу повинні: приступати до використання лісів у строки, встановлені договором; виконувати встановлені обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом та договором; дотримуватися встановленого законодавством режиму використання земель; вести роботи способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для охорони, захисту і відтворення типових та унікальних природних комплексів та об'єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу; сприяти формуванню екологічної мережі; своєчасно вносити плату за використання лісових ресурсів; не порушувати прав інших лісокористувачів.
Особливий перелік прав мають також тимчасові лісокористувачі на умовах короткострокового користування. Вони мають право: здійснювати використання лісових ресурсів з додержанням вимог спеціального дозволу; за погодженням із власниками лісів, постійними лісокористувачами у встановленому порядку споруджувати тимчасові будівлі та споруди, необхідні для зберігання і первинної обробки заготовленої продукції; власності на заготовлену ними в результаті використання лісових ресурсів продукцію та доходи від її реалізації; на відшкодування збитків у випадках, передбачених законодавством. Разом з тим вони зобов'язані: здійснювати використання лісових ресурсів за встановленими правилами і нормами; вести роботи способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для охорони, захисту та відтворення лісів, охорони типових та унікальних природних комплексів та об'єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу; своєчасно вносити плату за використання лісових ресурсів; не порушувати прав інших лісокористувачів.
Лісове законодавство може також передбачати й інші права та обов'язки щодо постійних та тимчасових лісокористувачів на умовах довгострокового та короткострокового користування.
Підставами припинення права постійного користування лісами є: припинення права користування земельною лісовою ділянкою у випадках і порядку, встановлених законом; використання лісових ресурсів способами, які завдають шкоду навколишньому природному середовищу, не забезпечують збереження оздоровчих, захисних та інших корисних властивостей лісів, негативно впливають на їхній стан і відтворення; використання лісової ділянки не за цільовим призначенням.
Право тимчасового користування лісами припиняється в разі: добровільної відмови від використання лісових ресурсів; закінчення строку, на який було надане право використання лісових ресурсів; припинення діяльності лісокористувачів, яким було надане право використання лісових ресурсів; порушення правил і норм, умов спеціальних дозволів на використання лісових ресурсів; використання лісових ресурсів способами, які негативно впливають на стан і відтворення лісів, призводять до погіршення навколишнього природного середовища; порушення встановлених строків справляння збору за використання лісових ресурсів; використання лісової ділянки не за цільовим призначенням; невідшкодування в установленому порядку збитків, заподіяних лісовому господарству внаслідок порушень лісового законодавства, і невиконання вимог щодо усунення виявлених недоліків.
Припинення права використання лісових ресурсів здійснюється в установленому порядку шляхом анулювання лісорубного квитка або лісового квитка тими органами, які їх видали. Законом можуть бути передбачені й інші випадки припинення права використання лісових ресурсів.
Окремим новітнім правовим інститутом лісового права України є лісові сервітути. Це право на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною лісовою ділянкою.
Сервітути (від латинського слова Servitutes) - речові права на чужу річ, що забезпечують повне або часткове користування річчю та нероздільно пов'язані з визначеною земельною ділянкою або з окремою особою. За часів Давнього Риму було закріплено окремий лісовий сервітут (servitus silvae caeduae) - право брати дрова (ліс) у чужому лісі. Сутність сервітуту полягає в тому, що хтось чогось зазнає або (чогось) не робить.
На правах сервітутів у підданську добу в Україні селяни користувалися спільно з поміщиками лісами, пасовищами, лугами та іншими вжитками. Земельна реформа 1848 р. на українських землях в Австро-Угорщині, що скасувала підданство, не врегулювала справи власності на ліси і пасовища (селянам передавано лише орну землю), і дідичі обстоювали далі своє виключне на них право та вимагали від селян за користування ними оплату грошима або відробітками, що спричиняло суперечки сільських громад з панськими дворами, а часто - й селянські бунти. Тому вже з 05.07.1853 р. цісарський патент запровадив викуп і регуляцію сервітутів. Ліквідація сервітутів (її проводили спеціальні комісії) тягнулася до 1890 р. (інколи й довше). Селянські сервітути в Галичині викуплено частково грошима (за 1 238 742 флоринів), частково - так званими еквівалентами, тобто селянам (зазвичай сільським громадам) відступлено у власність 94 060 га лісу і 67 018 га пасовищ (у всій Галичині). У процесах з дідичами із зголошених громадянами 30 733 сервітутових справ сервітутові комісії 11 205 відкинули, в інших випадках визначили громадам мізерні відшкодування або малі ділянки лісу чи пасовищ, що далеко не заступало попередніх користей. У деяких околицях, зокрема Ігірських, була проведена регуляція дальшого сервітутового користування - на просторі 942 584 га лісів і 2354 га пасовищ. Так само було налагоджено справу сервітутів на Буковині й Закарпатті. За угорським законом 1853 р. селяни могли викуповувати сервітути.
На українських землях у Російській імперії після скасування кріпацтва у 1861 р. сервітутові землі (головним чином пасовища і сіножаті) залишено у спільному користуванні селян і поміщиків, але указом Сенату 1886 р. вирішено ці землі повністю ввести до поміщицького землеволодіння, що давало поміщикам значну користь із селянських відробітків та оплат за користування ними.
Сервітут являє собою один із видів речових прав на чуже майно (ст. 395 ЦК України). Право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки (ст. 401 ЦК України), інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).
ЗК України у ст. 98 розкриває зміст права сучасного земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими (це положення застосовується також і для лісової ділянки). Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.
Наступна стаття ЗК України передбачає види права земельного сервітуту. Власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів: право проходу та проїзду на велосипеді; право проїзду наявним шляхом на транспортному засобі; право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій; право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку та інші земельні сервітути.
Положення ЦК та ЗК України застосовуються до лісових сервітутів у частині, що не суперечить вимогам ЛК України.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Екологічне право України. Особлива частина» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Право користування лісами, лісові сервітути“ на сторінці 2. Приємного читання.
