Розділ ІХ. Злочини проти порядку несення військової служби на полі бою, в районі бойових дій та в інших надзвичайних ситуаціях

Склад злочину в діях командира корабля буде у випадках, коли він встановив неминучість загибелі корабля, покинув його борт та при цьому не виконав повністю або частково покладені на нього обов’язки, які повинен був і мав об’єктивну можливість виконати. Якщо ж командир, наприклад, не евакуював певну частину військового майна з гинучого корабля лише тому, що об’єктивно не мав на це часу, йому не можна ставити в провину невиконання до кінця своїх обов’язків, і склад розглядуваного злочину в його поведінці буде відсутній.

Об’єктивна сторона цього злочину з боку осіб із складу команди судна (друга форма) має свої особливості. Протиправне діяння полягає у тому, що особи зі складу команди військового корабля залишають борт гинучого судна без належного розпорядження командира. Порядок евакуації людей, майна, встановлення послідовності щодо вжиття заходів, необхідних для врятування корабля та, нарешті, прийняття рішення про його затоплення встановлюється командиром з урахуванням небезпеки, що виникла. Розпорядження щодо дій особового складу при аварії віддаються командиром корабля або командирами бойових частин та підрозділів. Залишення корабля з порушенням встановленого командиром порядку або без відповідного розпорядження утворюють склад злочину, що розглядається.

Вчинення цього злочину в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці слід розглядати як обтяжуючу відповідальність обставину, що утворює кваліфікуючий склад злочину, передбачений ч. 2 ст. 428 КК.

Із суб’єктивної сторони вчинення даного злочину командиром корабля може бути як умисним, так і необережним. При умисній формі вини особа усвідомлює, що не виконала до кінця покладених на неї обов’язків та залишає судно; при необережній — суб’єкт злочину фактично не виконує до кінця покладених на нього обов’язків, хоча повинен був і міг у даній конкретній обстановці їх виконати. Залишення без дозволу гинучого корабля членами команди характеризується тільки умисною формою вини.

Суб’єктом злочину є командир військового корабля (перша форма злочину); будь-яка особа, що належить до особового складу команди корабля (друга форма злочину).

Інші військовослужбовці, які знаходяться на кораблі та не належать до особового складу команди, кримінальної відповідальності за ст. 428 КК не несуть. У разі їх непокори наказам командира корабля вчинене за наявності відповідних ознак може утворювати склад іншого злочину (ст. 402 КК), оскільки у разі аварії судна всі військовослужбовці повинні підкорятися командиру корабля.

§ 4. Самовільне залишення поля бою або відмова діяти зброєю

Стаття 429. Самовільне залишення поля бою або відмова діяти зброєю

Самовільне залишення поля бою під час бою або відмова під час бою діяти зброєю —

караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

Військові статути та військова присяга покладають на військовослужбовця обов’язок захищати Україну, дотримуватися дисципліни під час несення служби, а у разі битви із супротивником — виконувати поставлене бойове завдання. Суспільна небезпечність самовільного залишення поля бою та відмови діяти зброєю під час збройного конфлікту є очевидною — послаблюється боєздатність Збройних Сил, порушується організація бойових дій, вноситься паніка у військові лави.

Об’єктивна сторона цього злочину полягає у двох законодавчо визначених формах: 1) самовільному залишенні поля бою; 2) відмові під час бою діяти зброєю.

Самовільне залишення поля бою — це залишення військовослужбовцем без дозволу командира простору, в межах якого він повинен вести бойові дії під час безпосереднього збройного зіткнення із супротивником або тоді, коли є безпосередня загроза нападу супротивника, або перед початком атаки свого підрозділу. Тривалість залишення поля бою на кваліфікацію злочину не впливає.

Відмова під час бою діяти зброєю виявляється у відкритій заяві військовослужбовця про небажання діяти зброєю в бою або у фактичному незастосуванні зброї в бою (наприклад, припинення вогню по неприятелю) за наявної можливості та необхідності її застосувати, хоча відкрито військовослужбовець може й не заявити про таке своє небажання.

Обов’язковою ознакою складу даного злочину є місце його вчинення — поле бою. Під полем бою розуміється будь-який простір — наземний, повітряний або водний, де відбувається зіткнення із супротивником. Залишення місця служби поза межами обставин ведення бою з неприятелем виключає відповідальність за цією статтею та може за наявності необхідних ознак утворювати склад іншого військового злочину (статті 407, 408 КК та ін.).

Злочин, передбачений ст. 429 КК, вважається закінченим з моменту залишення поля бою під час бою або з моменту заяви про відмову діяти зброєю (фактичного припинення її застосування).

Умисне пошкодження зброї чи інших засобів ведення бою з метою уникнути участі в бою слід кваліфікувати за сукупністю злочинів (за статтями 411 та 429 КК).

Із суб’єктивної сторони цей злочин характеризується тільки прямим умислом. Мотиви його вчинення (боягузтво, малодушність, панікерство тощо) значення для кваліфікації не мають. Разом з тим вчинення передбачених даною статтею дій з метою сприяння ворогу, послаблення Збройних Сил України утворює державну зраду (ст. 111 КК).

Суб’єктом злочину є будь-який військовослужбовець.

§ 5. Добровільна здача в полон