Розділ 2. Чинність кримінального закону в часі

Чинність і дія кримінального закону в часі


2.1. Поняття чинності кримінального закону в часі


Кримінальний закон, як і всяке інше явище об’єктивної дійсності, з необхідністю існує у часі. Інакше кажучи, його зміст і форма в їх єдності є не постійно існуючими, а визначаються певними часовими рамками. І при цьому темпоральні властивості кримінального закону самі по собі є предметом правового регулювання, при чому регулюються вони як самим кримінальним законом (статті 4, 5 КК України), так і актами конституційного законодавства України (статті 57, 58, 94 Конституції України, а також інші нормативно-правові акти). Таким чином, часові рамки існування кримінального закону отримали нормативне закріплення. У зв’язку з цим, підлягають окремому дослідженню питання появи та зникнення кримінального закону як явища об’єктивної дійсності, яке існує протягом певного часового періоду.

Визначальним моментом у такому дослідженні має бути констатація того, що час як такий не є юридичною категорією. Поряд з категорією простору він є особливим загальним співвідношенням явищ дійсності, є одним з видів діалектичного співвідношення матеріальних станів. За своєю суттю час є особливою категорією діалектики, а тому, як зазначає В.І. Свідерський, будь-яке наукове дослідження явищ, пов’язаних з часом, повинне проводитися з урахуванням цих його властивостей[169]. На думку Р.А. Аронова та В.В. Терентьєва час, як і простір, не наділені ні геологічними, ні біологічними, ні правовими чи іншими властивостями. “Всі ці властивості, – вказують вони, – притаманні відповідним системам явищ та взаємовідношенням між ними”[170]. Дотримуючись цих же відправних положень, П.М. Рабінович справедливо стверджує, що право регулює не час як такий (оскільки діалектичні категорії не підвладні правовому регулюванню), а часові (темпоральні) параметри об’єктивних явищ, функціонуючи як один із засобів, інструментів освоєння часу[171].

Таким чином, законодавством України регулюються (визначаються) лише межі (початкова та кінцева) існування кримінального закону в часі, а не сам час існування кримінального закону, як абсолютний об’єктивний його атрибут, що є формою послідовних існувань кримінального закону одномірно і односпрямовано від минулого до майбутнього[172]. Час, протягом якого існує кримінальний закон (як, втім, і будь-який інший закон), прийнято називати часом чинності кримінального закону, початковий момент цього часу – моментом (часом) набуття чинності законом, а кінцевий – моментом (часом) втрати чинності законом. Отже чинність кримінального закону – це його існування протягом певного проміжку часу, протягом якого закон “живе” – від його появи і до зникнення.

Проте, закон як такий з’являється ще до набуття ним чинності. В Конституції України документ, Прийнятий Верховною Радою України, ще не підписаний її Головою, вже називається законом (частина 1 статті 94). Таким чином, з точки зору Конституції України, законопроект стає законом з моменту голосування за нього в цілому, тобто ще задовго не лише до набуття ним чинності, а й до його опублікуванні і навіть підписання Головою Верховної Ради України та Президентом України. У зв’язку з цим, багатьма правознавцями чинність як час існування закону обмежується вказанням на певні додаткові ознаки. Так, на думку О. Плечій “чинність можна сформулювати як здатність (можливість) нормативно-правового акта здійснювати вплив на поведінку суб’єктів з визначеного моменту”[173]. М.М. Жовтобрюх пише, що “чинність звичаєвого права визначається як властивість звичаєво-правових норм діяти за певних умов і мати юридичну силу”[174].

Дійсно, в нормативно-правових актах і науковій юридичній літературі поняття “чинність закону” часто вживається в одному синонімічному ряду з поняттями “дія закону” і “сила закону”. Так, наприклад, в самому КК України в статті 4, яка має назву “Чинність (курсив мій – Ю.П.) закону про кримінальну відповідальність в часі”, встановлюється, що “злочинність і караність діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, який діяв (курсив мій – Ю.П.) на час вчинення цього діяння” (частина 2 названої статті). Очевидно, що законодавець в даному разі розглядає поняття чинності і дії кримінального закону як тотожні. Точно так же поняття чинності і дії закону часто ототожнюються і науковій літературі, при чому як в кримінально-правовій[175], так і в роботах із загальної теорії права[176]. Не рідко поняття чинності закону синонімізується і з поняттям сили закону, коли говорять, наприклад, про вступ закону в силу[177]. Очевидно такий підхід породив до життя широко вживаний у літературі термін “зворотна сила кримінального закону”. Іноді навіть говорять про “зворотну чинність закону”[178].

Очевидно, що для ототожнення понять “чинність”, “дія” і “сила” закону є певні підстави з погляду їх лінгвістичного тлумачення. Так, в академічному “Словнику української мови” слово “чинність” тлумачиться як властивість за значенням “чинний”, а останнє означає – “який діє за певних умов, має юридичну силу”[179]. У той же час “сила” в одному із своїх значень означає “чинність, дієвість”[180]. Тому використання названих термінів як синонімів в не може викликати жодних заперечень, якщо воно здійснюється в позаюридичних текстах і публікаціях.

Разом з тим, термінологія юридичної науки, а тим паче – термінологія законодавства повинна бути чіткою, однозначною і по можливості не допускати синонімії. Кожен термін, який використовується в текстах нормативно-правових актів і в наукових публікаціях повинен означати окреме поняття, яке має власний зміст, відмінний від змісту інших, хай і суміжних понять. Тому уявляється недоцільним використовувати в законодавстві і юридичній науці терміни “чинність”, “сила” і “дія” закону як синоніми, тим паче, що поняття, які вони означають різняться між собою.

Вище вже відзначалося, що сила закону визначається його місцем в ієрархії правових актів. Вона полягає в здатності закону превалювати над іншим правовим актом у разі виникнення колізії між ними. Зокрема, закон (будь-який, у тому числі й кримінальний), має вищу юридичну силу, ніж постанови Верховної Ради України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України та інших органів виконавчої влади, акти органів місцевого самоврядування. Тому у разі виникнення колізії з ними, кримінальний закон підлягає переважному застосуванню. У той же час, кримінальний закон має меншу юридичну силу, ніж Конституція України та чинні міжнародні договори, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України. Тому у разі виникнення колізії кримінального закону з цими нормативно-правовими актами, застосуванню підлягатимуть саме вони, а не закон.

У зв’язку з викладеним, силу закону, яка є його статичною характеристикою і встановлюється завжди у порівнянні з тим чи іншим правовим актом, який є одночасно чинним з ним, не можна ототожнювати з чинністю закону, яка є його динамічною характеристикою і полягає, як відзначалося вище, в об’єктивному існуванні закону протягом певного відрізку часу.

Точно так же не можна і ототожнювати чинність закону з його дією. Поняття “дія кримінального закону” та його відмінність від поняття “чинність кримінального закону” стане предметом окремого дослідження у підрозділі 3.1. цієї роботи. Тут же зазначу, що чинність закону є лише передумовою для його дії. Тільки такий закон, який набув чинності, може діяти, тобто реально впливати на суспільне відношення, визначаючи його зміст – права та обов’язки суб’єктів цього відношення. У зв’язку з цим чинність і дія закону не є тотожними поняттями і в самому кримінальному законі слід було б чітко і точно використовувати відповідну термінологію. Так, в частині 2 статті 4 КК України, в якій встановлюється загальне правило дії кримінального закону в часі, говориться про те, що “злочинність і караність діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, який діяв на час вчинення цього діяння”. Очевидно, що на момент вчинення діяння, закон щодо нього ще не діє. Проте, його злочинність і караність визначається тим кримінальним законом, який існував на момент його вчинення, тобто був чинним. У зв’язку з цим більш точним було б використання в цитованому приписі кримінального закону терміну “чинний”, в результаті чого і з урахуванням інших необхідних змін частина 2 статті 4 КК України могла б бути викладена, наприклад у такій редакції: “Злочинність діяння та кримінальна відповідальність за нього визначаються кримінальним законом, чинним на час вчинення цього діяння”. Крім того, має бути уточнена термінологія і в назвах статей 6 “Чинність закону про кримінальну відповідальність щодо злочинів, вчинених на території України”, 7 “Чинність закону про кримінальну відповідальність щодо злочинів, вчинених громадянами України або особами без громадянства за межами України” та 8 “Чинність закону про кримінальну відповідальність щодо злочинів, вчинених іноземцем або особою без громадянства за межами України” КК України. Зрозуміло, що в цих статтях йдеться не про часові рамки існування кримінального закону, а про можливість його застосування до злочинів, вчинених у певному місці (на території України чи за її межами), тобто про можливість дії кримінального закону у правовідносинах, породжених юридичним фактом, що мав місце на певній території. Саме тому у назвах статей 6, 7 та 8 КК України термін “чинність” слід замінити терміном “дія”, після чого вони з урахуванням інших необхідних змін могли б отримати, наприклад, такі назви: Стаття 6. “Дія кримінального закону щодо злочинів, вчинених на території України”; Стаття 7. “Дія кримінального закону щодо злочинів, вчинених громадянами України або особами без громадянства за межами України”; Стаття 8. “Дія кримінального закону щодо злочинів, вчинених іноземцем або особою без громадянства за межами України”.

Зрозуміло, що з огляду на викладене вище, не можна ототожнювати між собою і терміни “дія” та “сила” закону, оскільки означувані ними поняття є різними за своїм змістом. У зв’язку з цим уявляється правильним послідовне використання законодавцем і в Конституції України, і в КК України терміну “зворотна дія” закону в часі. У той же час, не можна підтримати тих криміналістів, які й після набуття чинності Конституцією України та КК України 2001 року продовжують послугуватися терміном “зворотна сила” кримінального закону[181]. Очевидно, що сила закону є різнопорядковим явищем з його дією, а тому підміняти одне іншим неприпустимо.

Таким чином, викладене вище дозволяє дійти висновку, що чинність кримінального закону – це його темпоральна (часова) характеристика, яка полягає в об’єктивному існуванні кримінального закону як такого протягом певного часу, коли він має юридичну силу, тобто знаходиться на певному місці в ієрархії правових актів – від моменту набуття чинності і до моменту її втрати. Тому, для того, щоб встановити час чинності кримінального закону саме й слід визначити початковий та кінцевий моменти його існування: момент “народження” (“появи”) закону, тобто набуття ним чинності, та момент його “смерті” (“зникнення”), тобто втрати ним чинності.

При цьому слід мати на увазі, що в поява та зникнення кримінального закону так би мовити в чистому виді, тобто набуття чинності кримінальним законом, який повністю є новим, і одночасно втрата чинності всім попереднім кримінальним законом, є достатньо рідкісним явищем. Воно має місце тільки під час повного реформування кримінального закону, коли на зміну одному Кримінальному кодексу приходить інший. Саме в таких випадках можна говорити про те, що з’явився (набув чинності) один кримінальний закон і зник (втратив чинність) інший. Однак такі події достатньо рідко мають місце.

В переважній же більшості інших випадків, коли до КК вносяться зміни чи доповнення, говорити про набуття чи втрату чинності новим кримінальним законом можна лише з певною мірою умовності. Вище вже відзначалося, що закони про внесення змін або доповнень до КК України самостійного юридичного значення не мають, оскільки з моменту набуття ними чинності вони стають частиною форми і змісту самого КК. Тому такий закон, набувши чинності, власне і перестає бути окремим законом. У зв’язку з викладеним, більш точно у даному випадку було б говорити про набуття чинності новою редакцією КК (з урахуванням змін та доповнень, внесених до нього) і втрату чинності попередньою редакцією. Проте, оскільки Конституція України та КК України регулюють порядок набуття чинності саме законом, а не новою його редакцією, а зміни та доповнення до КК України, хоч і не є окремими кримінальними законами, тим не менше вносяться саме законами, надалі автор буде користуватися термінами “набуття чинності” і “втрата чинності” кримінальним законом, а не певною його редакцією, усвідомлюючи при цьому зазначені вище особливості даних законів, які роблять використання таких термінів до певної міри умовним.

2.2. Набуття чинності кримінальним законом

Кримінальний закон починає своє існування з моменту набуття ним чинності[182], яке в правознавчій літературі називається завершальною стадією законодавчого процесу[183], що відбувається поза Парламентом і здійснюється Президентом України[184]. Відповідно до частини 2 статті 94 КК України, Президент України, отримавши від Голови Верховної Ради України прийнятий Парламентом закон, “протягом п'ятнадцяти днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його…”. Відповідно до частини 5 цієї ж статті “закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування”. Останній припис фактично повторений законодавцем у частині 1 статті 4 КК України стосовно порядку набуття чинності кримінальними законами. В ній встановлюється, що “Закон про кримінальну відповідальність набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування”.

Таким чином, відповідно до положень Конституції України та КК України, для того, щоб кримінальний закон набув чинності, повинна мати місце сукупність двох обставин. По-перше, такий закон повинен бути офіційно оприлюднений, по-друге, з моменту офіційного оприлюднення повинен сплинути певний строк, визначений Конституцією України або самим законом. Тільки за дотримання цих двох умов закон набуде чинності. І навпаки, у разі відсутності (порушення, не дотримання) хоча б однієї з них, прийнятий Верховною Радою України закон не можна вважати чинним. Сказане зумовлює необхідність окремого дослідження кожної з двох обов’язкових умов набуття чинності кримінальним законом.

Отже, першою такою умовою є офіційне оприлюднення прийнятого Верховною Радою України закону, яке, відповідно до Конституції України, здійснюється Президентом України. Необхідність дотримання цієї умови набуття законами чинності є визначним досягненням розвинутих демократій. У сучасному розумінні вона з’явилася у період формування ліберально-демократичної парадигми права, яка протистояла середньовічним юридичним канонам, що допускали застосування невідомих суспільству законів[185]. Її обстоювали і аргументували у своїх трудах визначні мислителі ще XVІІІ-XІX століть. Зокрема Г.В.Ф. Гегель писав: “право торкається свободи – найбільш достойного і найбільш священного в людині, і вона сама, оскільки воно для неї обов’язкове, повинна знати його”[186]. Отже, робив він висновок, “зобов’язання кожного відносно закону містить у собі … необхідність того, щоб закони були доведені до загального відома”[187]. З огляду на те, що кримінальні закони встановлюють можливість найбільш сурового обмеження прав людини, а в сфері кримінального права протиріччя інтересів особи та держави набуває найбільшої гостроти, визначні юристи-гуманісти минулого часто спеціально акцентували на обов’язковості оприлюднення саме кримінальних законів. Так, на необхідність визначення злочинів та покарань лише відомими населенню законами неодноразово вказував Ш.Л. Монтеск’є[188], а Є. Бентам прямо називав недійсним покарання, призначене хоча й на підставі закону, але такого, що належним чином не доведений до відома осіб, щодо яких він повинен діяти[189].

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Чинність і дія кримінального закону в часі» автора Пономаренко Ю.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 2. Чинність кримінального закону в часі“ на сторінці 1. Приємного читання.