Розділ 2. Чинність кримінального закону в часі

У зв’язку з викладеним, уявляється за необхідне в найближчому майбутньому скоротити коло джерел офіційного опублікування нових законів. Подібна пропозиція обговорювалася і знаходила підтримку в юридичній літературі ще в тридцяті роки ХХ століття[211] і продовжує залишатися актуальною понині. На мій погляд, нові закони мають офіційно оприлюднюватися в одній газеті чи одному журналі. Максимум таких джерел має бути два (газета і журнал), при чому вони повинні або одночасно публікувати нові закони, або, слід закріпити правило про те, що при різночасному опублікуванні перше завжди здійснюється в якомусь одному з цих джерел, наприклад – у газеті.

Проте, такі міркування на разі залишаються виключно в області de lege ferenda. З точки зору ж de lege lato в Україні друкованими засобами масової інформації, в яких можуть офіційно оприлюднюватися закони, є газети “Голос України”, “Президенський вісник” та “Урядовий кур’єр”, а також журнали “Відомості Верховної Ради України” та “Офіційний вісник України”. Офіційне оприлюднення кримінального закону в цих засобах масової інформації є першою з двох умов, за яких такий закон набуває чинності.

Другою умовою, яка необхідна для набуття законом чинності, є сплив визначеного Конституцією України чи самим законом строку після його офіційного оприлюднення. Адже очевидно, що в сам момент опублікування закону переважна більшість населення не в змозі знати його зміст і узгодити з ним свою поведінку. Саме для цього й потрібен певний проміжок часу, впродовж якого має з’явитися хоча б мінімальна можливість кожної особи отримати текст закону і ознайомитися з ним[212]. У зв’язку з цим частина 5 статті 94 Конституції України встановлює, що “закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування”. Про це ж говориться і в частині 1 статті 4 КК України, відповідно до якої “закон про кримінальну відповідальність набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування”. Таким чином, Конституцією України і КК України допускається два варіанти визначення строку, який має сплинути він офіційного оприлюднення закону до набуття ним чинності. Перший варіант – це ординарний (конституційний) порядок, коли закон набуває чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення. Другий варіант – це екстраординарний (законний) порядок, коли закон набуває чинності не через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, а з іншого моменту, визначеного цим же законом. При цьому Конституція України, встановлює, а КК України повторює, що конституційний порядок застосовується тоді, коли законом не визначено інше, тобто за відсутності законного порядку. Таке надання переваги законному порядку над конституційним спричинило визначення в Конституції України певних його рамок. Встановлюється зокрема, що при законному визначенні моменту набуття законом чинності цей момент не може бути в часі раніше за день опублікування закону.

В ординарному (конституційному) порядку закон набуває чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення. Очевидно, що днем оприлюднення закону має вважатися той день, який вказаний у вихідних даних офіційного засобу масової інформації, тобто календарне число, яким датовані відповідна газета чи журнал. При цьому існуюча в Україні множинність джерел офіційного опублікування законів призвела до того, що один і той же закон і різних виданнях публікується в різні дні. Це в свою чергу ставить питання про те, від якої саме офіційної публікації має здійснюватися вирахування строку, що має сплинути до набуття законом чинності? Підхід до розв’язання цього питання закладено в статті 6 Указу Президента України “Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності”, де встановлюється, що “якщо закон України … опублікований в будь-якій із газет, зазначених у частинах другій і третій статті 1 цього Указу, до його опублікування в “Офіційному віснику України”, “Відомостях Верховної Ради України”, він набирає чинності після опублікування в тій із вказаних газет, де його опубліковано раніше”[213]. Це правило, цілком слушне за своїм змістом, очевидно, має бути сформульоване ширше: строк, який має сплинути для набуття Законом чинності, має вираховуватися з дня його першого офіційного оприлюднення, у якому б джерелі воно не мало місце. Саме в такому виді дане правило, на мій погляд, і повинне бути закріплене у відповідному законі, який врегулює порядок офіційного опублікування законів та набуття ними чинності (природньо, за умови збереження поліджерельності офіційного оприлюднення закону).

Отже, після першого офіційного оприлюднення має сплинути десять днів для того, щоб новий закон відповідно до Конституції України набув чинності. Конституційний суд України в абзаці 6 пункту 3 мотивувальної частини Рішення у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення частин другої і третьої статті 84 та частин другої і четвертої статті 94 Конституції України (справа щодо порядку голосування та повторного розгляду законів Верховною Радою України) дійшов висновку, що “термін "дні", якщо він вживається у … правових актах без застережень, означає лише календарні дні. Саме в такому значенні цей термін вживається і в тексті Конституції України, зокрема у статті 94”[214]. Таким чином, для того, щоб встановити момент набуття кримінальним законом чинності в конституційному порядку, слід від дати його першої офіційної публікації відлічити десять календарних днів. Однак відомо, що ні в конституційному законодавстві, ні в КК України не міститься жодних положень щодо порядку обчислення тих чи інших строків, зокрема, строків, які мають сплинути до моменту набуття законом чинності. У зв’язку з цим уявляється за можливе звернення для цього до процесуального законодавства, в якому регулюється порядок обчислення процесуальних строків, і застосування відповідних його положень за аналогією для обчислення строків, які мають сплинути до набуття законом чинності. Тим паче, що таке звернення вже мало місце в судовій практиці для встановлення моменту досягнення особою віку, з якого вона може підлягати кримінальній відповідальності. Мається на увазі те, що при проведенні узагальнення судової практики у справах про злочини неповнолітніх і втягнення їх у злочинну діяльність, Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України та Управління узагальнення судової практики та аналітичної роботи з питань застосування законодавства Верховного Суду України, підтримали сформульовану раніше в практиці Верховного Суду СРСР[215] на підставі положень кримінально-процесуального законодавства про обчислення процесуальних строків тезу про те, що “особа вважається такою, яка досягла певного віку, починаючи з наступної доби після дня народження”[216].

Відповідно до частини 3 статті 87 Цивільного процесуального кодексу України[217] (далі – ЦПК України) “коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк”. Частина 4 цієї ж статті встановлює, що “Останній день строку триває до 24 години…” Аналогічні положення містяться і в статті 89 КПК України, відповідно до частини 1 якої “при обчисленні строків не беруться до уваги той день і та година, від яких починається строк”, а частина 2 встановлює, що “при обчисленні строку добами строк закінчується о 24 годині останньої доби”. При цьому, правда, і в ЦПК України, і в КПК України міститься застереження про те, що якщо закінчення строку припадає на неробочий день, то останнім днем строку вважається наступний робочий день. Проте, уявляється, що для цілей визначення моменту набуття законом чинності таке положення не може бути застосоване. Конституційний Суд України, як відзначалося вище, слушно роз’яснює, що термін “дні” у закону означає календарні дні (будь-які: і робочі, і не робочі), якщо тільки інше спеціально не застережено. Стосовно строків, які мають сплинути від дня опублікування закону, до набуття ним чинності, на відміну від процесуальних строків, не застережено, що останній день цього строку має бути саме робочим. У зв’язку з цим, закон може набути чинності і в неробочий день, якщо в цей день закінчується встановлений Конституцією України десятиденний строк.

Таким чином, при ординарному (конституційному) порядку набуття кримінальним законом чинності, він набуває її о 24 годині останнього (десятого) дня після дня його опублікування. Іншими словами можна сказати, що він набуває чинності в 0 годин одинадцятого дня після дня його опублікування. Такий висновок, крім того, що він зумовлений застосуванням по аналогії положень процесуального законодавства про обчислення процесуальних строків, підтверджується і догматичним тлумачення частини 5 статті 95 Конституції України та частини 1 статті 4 КК України. Оскільки в них говориться, що закон набуває чинності через десять днів (точніше було б сказати – діб) з дня його офіційного оприлюднення, то очевидно, що десятий день (точніше – доба), який настане після дня оприлюднення закону, має закінчитися повністю. При цьому першим днем з дня опублікування закону є день, наступний за тим, який вказаний на офіційному друкованому засобі масової інформації, де вперше був опублікований закон.

Такий порядок встановлення моменту набуття законом чинності мав би у майбутньому отримати законодавче закріплення, наприклад, у Законі України “Про закони і законодавчу діяльність”. Тим паче, що позитивний іноземний досвід в цьому плані є. Так, наприклад, Законом Народної Республіки Болгарія від 29 березня 1973 року “Про нормативні акти” було прямо передбачено, що строк, який має сплинути до моменту набуття законом чинності, закінчується о 24 годині останнього дня[218]. Уявляється, що положення подібного змісту може міститися і в українському законодавстві.

Із чотирнадцяти законів, якими за станом на 1 червня 2004 року вносилися зміни до КК України 2001 року, жоден не набував чинності в ординарному (конституційному) порядку. Останнім із законів, якими вносилися зміни до КК України 1960 року, і який набув чинності в ординарному порядку, був Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України "Про внесення змін і доповнень до Кодексу про шлюб та сім'ю України"[219]. Він був опублікований у “Голосі України” 17 квітня, в “Урядовому кур'єрі” 18 квітня, в “Офіційному віснику України” 30 квітня, а у “Відомостях Верховної Ради України” 16 вересня 1998 року. Отже, рахуючи від першої офіційної публікації, цей закон набув чинності о 24 годині 00 хвилин 27 квітня (або в 0 годин 00 хвилин 28 квітня) 1998 року. Саме в цей момент закінчився десятий день після першого офіційного оприлюднення цього закону.

Значно більш поширеним є екстраординарний (законний) порядок, набуття кримінальним законом чинності, коли такий закон набуває її не через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, а з іншого моменту, ним же і визначеного. Саме в такому порядку набували чинності не тільки всі закони про внесення змін до КК України 2001 року (за станом на 1 січня 2004 року), а й більшість законів про внесення змін до КК України 1960 року, прийнятих в останні роки його чинності. При цьому практика законодавствування свідчить про те, що при екстраординарному порядку набуття законом чинності визначення моменту, з якого він є чинним, може здійснюватися чотирма способами. По-перше, законодавець може встановити інший, більш тривалий, ніж при ординарному порядку, строк, який має сплинути від дня офіційного оприлюднення закону до дня набуття ним чинності. В принципі, можливе встановлення і строку, меншого за десять днів, проте стосовно набуття чинності кримінальним законом український законодавець ніколи не користувався таким способом. По-друге, законодавець може визначити конкретний день (календарну дату), з якого закон набуде чинності. По-третє, законодавець може пов’язати набуття чинності кримінальним законом з певною подією, яка, на його думку, неминуче має настати у майбутньому. Нарешті, по-четверте, законодавець може встановити, що закон набуває чинності з дня його опублікування. Таким чином, екстраординарний (законний) спосіб набуття кримінальним законом чинності може мати чотири названих різновиди.

Отже, першим його різновидом є визначення більш тривалого, ніж десять днів, строку, який має сплинути від дня офіційного оприлюднення закону до дня набуття ним чинності. У такий спосіб набував чинності, наприклад, Закон України “Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування”[220], яким КК України був доповнений статтею 2031. Відповідно до частини 1 статті 10 названого Закону він набув чинності через шістдесят календарних днів з дня опублікування. Офіційно ж опублікований він був В “Урядовому кур'єрі” 20 лютого, в “Офіційному віснику України” 1 березня, в “Голосі України” 2 березня, а у “Відомостях Верховної Ради України” 26 квітня 2002 року. Таким чином, рахуючи від дня його першого офіційного оприлюднення, шістдесятий день закінчився о 24 годині 00 хвилин 21 квітня 2002 року. З цього моменту (інакше кажучи – з 0 годин 00 хвилин 22 квітня) даний закон і набув чинності.

Не можна виключати й того, що в певних випадках при встановленні більш тривалого, ніж при ординарному способі, строку, який має сплинути від дня офіційного оприлюднення кримінального закону до набуття ним чинності, законодавець визначить цей строк не в днях, а в місяцях. І хоча таких випадків при набутті чинності кримінальним законом ще не було, практиці законодавствування вони відомі. Наприклад, через три місяці з дня опублікування набув чинності Закон України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”[221]. На мій погляд, для обчислення строків, визначених законодавцем не в днях, а в місяцях, також можна користуватися за аналогією відповідними положеннями ЦПК України та КПК України про обчислення процесуальних строків, визначених у місяцях. Відповідно до частини 2 статті 87 ЦПК України та частин 2 і 3 статті 89 КПК України строк, який обчислюється місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Якщо закінчення строку, який обчислюється місяцями, припадає на той місяць, який не має відповідного числа, то строк закінчується в останній день цього місяця. Таким чином, якщо в певному випадку законодавець визначить строк, який має сплинути від дня офіційного оприлюднення кримінального закону до дня набуття ним чинності, у місяцях, то такий закон набуде чинності о 24 годині 00 хвилин того дня місяця, в якому сплине визначений ним строк, і який матиме таке ж число, як і день, у який це закон був опублікований. Наприклад, якщо закон був опублікований, скажімо, 15 січня з вказівкою, що він набуває чинності через місяць з дні його опублікування, то фактично він набуде чинності о 24 годині 00 хвилин 15 лютого (або в 0 годин 00 хвилин 16 лютого) того ж року. Але якщо б цей же закон був опублікований, наприклад, 30 січня, то він набув би чинності о 24 годині 00 хвилин 28 лютого (а у високосному році – 29 лютого), оскільки даний місяць відповідного (тридцятого) числа не має.

Другим різновидом екстраординарного способу визначення моменту набуття законом чинності є визначення законодавцем конкретного дня (календарної дати), з якого закон набуде чинності. У такий спосіб був визначений момент набуття чинності самого КК України 2001 року, в пункті 1 розділу І Прикінцевих і перехідних положень якого було встановлено, що “Цей Кодекс набирає чинності з 1 вересня 2001 р.”. Цей же спосіб був використаний і при визначенні моменту набуття чинності Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України "Про Державну прикордонну службу України"[222], яким були внесені зміни до частини 2 статті 401 КК України. Відповідно до пункту 1 Прикінцевих положень згаданий Закон набув чинності з 1 серпня 2003 року. Таке законодавче формулювання, при якому чітко встановлюється календарна дата, з якої закон має набути чинності, тягне постановку питання про те, з якого ж моменту вказаної доби закон є чинним?

Традиційно вважається, що в таких випадках закон набуває чинності з початку вказаної в ньому дати. Тобто КК України 2001 року набув чинності в 0 годин 00 хвилин 1 вересня 2001 року, а Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України "Про Державну прикордонну службу України" – в 0 годин 00 хвилин 1 серпня 2003 року. Проте, жодних аргументів на користь такого висновку ні в науковій літературі, ні в судовій практиці знайти неможливо. На мій погляд, аргументом на користь наведеного висновку може бути, принаймні, наступне.

Законодавець, встановлюючи конкретну календарну дату, з якої закон має набути чинності, виражає свою волю на те, щоб вже у цей день закон був чинним. Такий висновок витікає з догматичного тлумачення словосполучення “набуває чинності з…”, яке, на мою думку, слід розуміти так, що в якусь мить цього дня закон вже має бути чинним. Постає питання лише про те, в яку мить в рамках вказаної доби він набуде чинності: в першу, в останню чи в якусь іншу? Оскільки законодавець пов’язує набуття чинності законом з настанням певної події в часі – настанням доби, що має визначену календарну дату, то, очевидно, закон і повинен набувати чинності з моменту настання цієї події, тобто з початку відповідної доби. Крім того, закони, яким надається чинність з певної календарної дати, офіційно оприлюднюються задовго до цієї дати, що теж не дає підстав для заперечень проти того, щоб вони набували чинності з початком вказаної доби, тобто в першу її мить.

При цьому, визначаючи календарну дату, з початком якої закон набуде чинності, законодавець, відповідно до вимог частини 5 статті 94 Конституції України не має права встановлювати цю дату раніше дня офіційного опублікування закону. Проте, намагання надати законові чинності з дня, що передував дню його офіційного опублікування, є на сьогоднішній час, на жаль, непоодинокими. Так, наприклад, пунктом 1 розділу VІІ “Прикінцеві положення” Сімейного кодексу України[223] (далі – СК України), прийнятого Верховною Радою України 10 січня 2002 року, було передбачено, що названий Кодекс набуває чинності 1 січня 2003 року. 26 грудня 2002 року був прийнятий Закон України “Про внесення змін до Сімейного кодексу України”[224], яким момент набуття чинності СК України був перенесений на момент набуття чинності Цивільним кодексом України 2003 року (далі – ЦК України), тобто – на 1 січня 2004 року. Пунктом 2 цього Закону передбачалося, що він набуває чинності з 1 січня 2003 року. Проте, названий закон був опублікований в офіційних засобах масової інформації пізніше: в “Урядовому кур'єрі” 11 січня, в “Голосі України” 14 січня, в ”Офіційному віснику України” 24 січня, а у “Відомостях Верховної Ради України” – 14 лютого 2003 року. Отже склалася ситуація, при якій визначений законодавцем момент набуття законом чинності мав місце до його офіційного опублікування, що заборонено Конституцією України. Таким чином, пункт 2 згаданого Закону став прямо суперечити частині 5 статті 94 Конституції України. У зв’язку з цим він не міг застосовуватися. В юридичній періодиці з’явилися публікації, в яких стверджувалося, що СК України, набувши чинності 1 січня, був чинним 10 днів (З.В. Ромовська[225]) чи “менше двох тижнів” (О.В. Лавринович[226]), тобто, очевидно, до моменту набуття чинності Законом України від 26 грудня 2002 року. На мій погляд, така позиція, будучи слушною у частині того, що цей Закон не міг набути чинності раніше дня його опублікування, разом з тим не є послідовною в частині визначення моменту, з якого цей закон набув-таки чинності.

Пленум Верховного Суду України у підпункті 2 абзацу 3 пункту 2 постанови “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” дає судам наступне роз’яснення: “суд безпосередньо застосовує Конституцію у разі … коли закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй”[227]. Виходячи з цього, в ситуації, яка склалася з набранням чинності Законом України “Про внесення змін до Сімейного кодексу України”, мала безпосередньо застосовуватися частина 5 статті 94 Конституції України, відповідно до якої “закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення” оскільки інший момент набуття ним чинності, що визначений самим цим Законом, суперечить Конституції України, а тому є юридично нікчемним. Таким чином, Закон України “Про внесення змін до Сімейного кодексу України” набув чинності через 10 днів з дня його першого офіційного оприлюднення, тобто з 0 годин 22 січня 2002 року, а не з дня його опублікування, як вважають З.В. Ромовська та О.В. Лавринович, які, до того ж, розходяться у визначенні моменту набуття цим законом чинності.

Аналогічна ситуація склалася і при проведенні у 2001 році так званої “малої судової реформи”. З пакету законів, що були прийняті Верховною Радою України у зв'язку із закінченням дії “Перехідних положень” Конституції України, у двох передбачалося набуття ними чинності раніше дня їх опублікування, а саме – з 29 червня 2001 року. Перший – це Закон України “Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України”[228], який був офіційно опублікований у “Голосі України” 5 липня, в “Офіційному віснику України” 6 липня, в “Урядовому кур'єрі” 10 липня, а у “Відомостях Верховної Ради України” 31 серпня 2001 року. Другий – це Закон України “Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України”[229], який був офіційно опублікований в “Голосі України”, “Офіційному віснику України” та “Урядовому кур’єрі” в той же день, що й Закон України “Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України”, а у “Відомостях Верховної Ради України” – 28 вересня 2001 року. Очевидно, що і в цьому випадку, у зв’язку з порушенням конституційної заборони про надання законам чинності раніше дня їх опублікування, має використовуватися загальний (ординарний) передбачений Конституцією України порядок визначення моменту, з якого вони набудуть чинності. Ці закони за Конституцією України набули чинності лише з 0 годин 16 липня 2001 року.

І хоча стосовно кримінального закону ще не було намагань надати йому чинності раніше дня його опублікування, тенденція до порушення частини 5 статті 94 Конституції України не може не насторожувати. Тому, якщо в певному випадку матиме місце визначення дати набуття кримінальним законом чинності раніше дня його опублікування, таке визначення, оскільки воно прямо суперечить Конституції України, не підлягатиме застосуванню і закон набуватиме чинності в ординарному (конституційному) порядку.

Третім різновидом екстраординарного (законного) порядку набрання кримінальним законом чинності є встановлення того, що він набуває чинності з певною подією, яка, на думку законодавця, має неминуче настати у майбутньому. Такою подією, до якої “прив’язується” час набуття чинності кримінальним законом, є, як правило, набуття чинності іншим законом. Так, наприклад, Законами України “Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України”[230] та “Про внесення змін до деяких законів України з питань запобігання використанню банків та інших фінансових установ з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом”[231] передбачалося, що вони набувають чинності одночасно з набранням чинності Законом України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом". Інакше кажучи, момент набрання чинності останнім законом був визначений законодавцем як момент набрання чинності і законами, які вносили зміни до КК України. Оскільки Закон України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" набув чинності о 24 годині 00 хвилин 10 червня 2003 року (через шість місяців з дня його першого офіційного оприлюднення у “Голосі України” 10 грудня 2002 року), то з вказаного ж моменту набули чинності і названі закони про внесення змін до КК України.