Розділ 31 Основи конституційного право Бразилії

Коло виключних повноважень Федерального сенату (ст. 52 в редакції Конституційної поправки № 23 1999 р.) значно ширше: 14 позицій проти п'яти у Палати депутатів. Сенат 2/3 голосів приймає висновок про винність Президента, Віце-президента, міністрів і звільнює їх з посад, після чого вони підлягають суду як звичайні громадяни країни. Сенат також обирає частину Ради республіки, дає дозвіл на зовнішні фінансові операції держави, штатів, міст та муніціпій. Однак міністри, на відміну від США, не затверджуються сенатом.

Конгрес збирається на свої сесії двічі на рік у терміни, вказані в Конституції: з 15 лютого по ЗО червня та з 1 серпня по 15 грудня. Встановлені дати та терміни сесій в Конституції направлені в Бразилії проти президентського свавілля. В період сесій, як правило, палати проводять свої засідання окремо. Спільні засідання проводяться тільки в тих випадках, які обумовлені в Конституції: при відкритті сесії (Конституція не передбачає цього для надзвичайних сесій), коли приймається або змінюється регламент спільного засідання палат, при заслуховуванні послання Президента, а також при розгляді питання про вето Президента.

Надзвичайні сесії Парламенту скликаються головою Сенату у випадках, коли приймається декрет про стан захисту або про федеральне втручання, на вимогу Президента республіки, головуючих палат, більшістю членів будь-якої палати. На надзвичайних сесіях розглядаються тільки ті питання, заради яких був скликаний Національний конгрес. Конституційна поправка № 19 1998 р. заборонила в цих випадках підвищувати винагороду парламентаріям.

Національний конгрес бере активну участь у законодавчому процесі. Конгрес приймає значну кількість законів, які мають різні назви і статус. Відповідно до ст. 59 Конституції парламент розробляє і приймає такі категорії законів:

— поправки до Конституції;

— доповнюючі закони;

— звичайні (ordinarias) закони;

— делегуючі закони;

— тимчасові закони;

— законодавчі декрети;

— резолюції.

Порядок розробки, редагування, внесення змін і кодифікації законів регулюється відповідно до Конституції додатковим законом. Такий закон, який був прийнятий в 1995 p., направлений, в першу чергу, на зменшення кількості законів і увібрання одних законів іншими.

Ініціатива внесення додаткових і простих законів належить членам Конгресу, Президенту, Федеральному верховному суду, Генеральному прокурору, а також громадянам у формі народної законодавчої ініціативи. Однак з багатьох питань законопроекти вносить тільки Президент: про чисельність збройних сил, про службові та адміністративні організації, про управління федеральними територіями, про організацію прокуратури, про створення міністерств та їх повноваження. Крім того, Президент має право приймати тимчасові закони, але для цього він повинен отримати згоду Парламенту.

Бюджетні та контролюючи повноваження Парламенту. Відповідно до Конституції Парламент приймає бюджет на основі загальних правил законодавчого процесу. Президент представляє проект бюджету одразу до обох палат. Комісія Парламенту, яка вивчає проект, може вносити до нього поправки. Однак для прийняття деяких із них необхідна згода Президента. Тому право вето практично не поширюється на закон про бюджет. Якщо Парламент не прийме бюджет до початку фінансового року, в країні вводяться тимчасові акти або продовжує діяти бюджет попереднього року.

Парламент також має контрольні повноваження щодо виконавчої влади, однак ці повноваження незначні. Постійні комісії палат і самі палати мають право вимагати інформацію від міністрів, однак відповідальність міністрів перед Парламентом не передбачена. Відповідно до Конституції Парламент проводить фінансовий і нефінансовий контроль над іншими органами управління, і цей контроль ведеться з точки зору не тільки законності актів управління, а й їх ефективності. Формою контролю є парламентські слухання, які організують постійні комісії палат.

Виконавча влада належить Президенту республіки, котрому допомагають міністри (ст. 76 Конституції). Ради міністрів як особливого органу в Бразилії немає. Як і в США, міністри створюють Кабінет, який працює під головуванням Президента і є його дорадчим органом.

Президент — центральна фігура в державному механізмі, він політичний лідер країни. Відповідно до латиноамериканської концепції права він наділений дуже широкими повноваженнями, котрі cm. 84 Конституції відносить до виняткових.

Президент обирається терміном на чотири роки прямим голосуванням громадян, за мажоритарною системою, абсолютною більшістю тільки на один термін і в подальшому не може бути обраний на цей пост протягом усього життя. Разом із Президентом обирається Віце-президент, кандидатура котрого висувається тією ж партією. Обрання Віце-президента на другий термін теж неможливе. У випадках коли Президент не може виконувати свої обов'язки, його послідовно заміщують Віце-президент, головуючий Палати депутатів, Сенату, Федерального верховного суду.

Виходячи із особистих повноважень Президента, які, до речі, ширші, ніж у Президента США, він самостійно призначає міністрів, керує всією федеральною адміністрацією, підписує і друкує закони, має право вето, видає декрети і регламенти в сфері виконавчої діяльності, видає акти, які мають силу закону, керує відносинами з іноземними державами, підписує міжнародні договори (однак ратифікує їх Парламент).

Після заслуховування думок Ради республіки і Ради національної оборони Президент видає декрет про стан оборони та облоговий стан. Стан оборони вводиться, коли в країні виникає стихійне лихо, при постійній загрозі стабільності інститутам держави. У цих випадках Президент може ввести обмеження деяких конституційних прав: свободи зібрання, темниці листування тощо. Облоговий стан вводиться, коли виникають заворушення загальнодержавного характеру, при іноземній агресії, стані війни, а також у випадках, коли в умовах стану оборони ці заходи виявилися неефективними. При облоговому стані можливі більш значні обмеження конституційних прав: обшуки, арешти, реквізиції, контроль над засобами масової інформації з боку виконавчої влади, а не судових органів.