Розділ 24 Основи конституційного права Швейцарії

Конституція особливо нічого не говорить про партійну систему і статус політичних партій. Є усього лише одна ст. 137, у якій дана функціональна характеристика політичних партій, «політичні партії сприяють формуванню суспільної думки і народної волі», однак у політичному житті країни вони грають важливу роль. У Швейцарії традиційно існує багатопартійна система. Найвпливовішими є: Вільна демократична партія, що сформувалася ще на початку XIX ст., виступає за зміцнення федеративних відносин у державі, особистої й економічної свободи; Християнсько-демократична партія, утворена на початку XX ст., обстоює ідеї соціально орієнтованої ринкової економіки, об'єднує в основному католиків; Швейцарська народна партія висловлює інтереси середніх верств селянства і ремісників; Соціал-демократична партія Швейцарії, виникла наприкінці XIX ст. як марксистська партія, що висловлює інтереси робітничого класу, згодом відмовилася від властивого марксизму радикалізму і є нині лівореформаторською партією. Серед інших політичних партій можна назвати Ліберально-демократичний союз, що має вплив у окремих кантонах (Во, Женева, Невшатель і Базель) і виступає за захист особистої свободи, приватної власності і федералізму. З 1935 р. існує Ліга незалежних, що виступає на захист споживача, проти державного сектора в економіці й односторонньої політики союзів підприємців. Після Другої світової війни на базі боротьби проти припливу іноземної робочої сили з'явилася низка політичних угруповань (наприклад, партія Швейцарські демократи). Екстремістський характер має колишня Революційна марксистська ліга, що називає себе нині Соціалістичною робочою партією і не має представництва у Швейцарському парламенті. Нарешті, слід відзначити дві екологічні партії — Зелену партію Швейцарії і Вільний список, що мають разом у Федеральних зборах 6 % місць, а також Автомобільну партію, що виступає проти регулювання дорожнього руху, що зростає, і має 3 % парламентських мандатів.

Помітну роль у політичному житті країни грають соціально-професійні об'єднання — профспілки, союзи підприємців, і роботодавців та ін., що тісно співробітничають із політичними партіями і надають їм фінансову підтримку.

§ 4.Вибори і референдум

Спеціальної глави про виборчу систему в Конституції Швейцарії не міститься. Основні принципи її, а також порядок проведення виборів закріплені в статтях стосовно правового статусу громадян і у відділі 5 — «Федеральні органи влади». У відповідності зі ст. 136 Конституції при федеральних виборах і голосуваннях «усі швейцарці і швейцарки» мають однакові політичні права й обов'язки. Право голосу належить тим із них, хто досяг 18 років і за федеральним правом не позбавлений активного цивільного права. Членом національної ради може бути обраний будь-який виборець.

Виборчі права в кантонах і комунах регулюються кантональним виборчим правом.

Федеральне законодавство передбачає позбавлення політичних, а отже, виборчих, прав на термін від двох до десяти років за вчинення злочину, що спричинило покарання у виді позбавлення волі. Кантони позбавляють виборчих прав душевнохворих, позбавлених волі на термін більше року. Ценз осілості на федеральному рівні не передбачений. Якщо у виборця немає постійного місця проживання, він повинен зареєструватися за 10 днів до дня голосування, представивши документи про народження. На кантональному і комунальному рівні ценз осілості зазвичай складає три місяці (ст. 39). «Швейцарці і швейцарки, що знаходяться за кордоном», можуть брати участь у голосуваннях на федеральному рівні. Допускається голосування поштою.

У Швейцарії діє змішана виборча система. Національна рада (нижня палата парламенту) обирається — за пропорційною системою, а Рад кантонів (верхня палата) — за мажоритарною системою в два тури.

Вибори кантональних парламентів (великих рад) проводяться за пропорційною системою, а у напівкантонах діє мажоритарна виборча система.

Швейцарському конституційному праву притаманний інститут невизнання імперативного мандата, що знайшов закріплення в ст. 161 — «заборона імперативного мандата».

Іншим інститутом безпосередньої демократії у Швейцарії (крім виборів) є референдум. У середині XX ст. й особливо після Другої світової війни цей інститут здобув у країні велику популярність. Діюча Конституція містить спеціальну главу «Ініціатива і референдум» (розділ 4, глава 2), норми якої закріпили утримання і процедуру проведення референдуму. Відповідно до Конституції референдуми підрозділяються на обов'язкові (ст. 140) і факультативні (ст. 141).

Обов'язковий референдум означає, що відповідне питання життя країни може бути вирішене тільки шляхом проведення референдуму. Коло таких питань зазначене у Конституції (ст. 140). Це: перегляд Конституції; приєднання до організацій колективної безпеки або до національних співтовариств; оголошення терміновими федеральних законів, що позбавлені конституційної основи, і тривалість дії яких перевищує один рік.

Ці закони повинні бути передані на голосування протягом одного року з часу їхнього прийняття Федеральними зборами.

Обов'язковість підтвердження референдумом також вимагає народної ініціативи (100 тис. «громадян і громадянок»), що ведуть до повного перегляду Конституції; принцип повного перегляду Конституції у випадку розбіжностей між палатами парламенту. Рішення на загальнообов'язковому референдумі схвалюються більшістю народу і більшістю кантонів. Результат народного голосування в кантоні вважається за голос кантону, а у напівкантоні — півголоса. Такі рішення є загальнообов'язковими, не потребують ніякого схвалення або утвердження.

Факультативний федеральний референдум може проводитися з питань прийняття, схвалення або зміни федеральних законів або постанов, а також схвалення міжнародних договорів (ст. 141), що мають невизначену тривалість дії, не можуть бути денонсовані. Факультативний референдум проводиться у формі голосування народу федерації. Рішення, приймається більшістю народів і має рекомендаційний характер.

На кантональному рівні референдум поширений ще більш, ніж на федеральному.

Для референдумів, як і для виборів, характерний досить високий рівень абсентеїзма.

§ 5. Вищі органи державної влади

Федеральні збори (парламент Швейцарії). Правове положення Федеральних зборів, їх структура і порядок формування визначені у главі 2 розділу 5 Конституції. Відповідно до ст. 148 Федеральні збори мають вищу владу в Конфедерації за умови дотримання прав народу і кантонів. Федеральні збори складаються з двох палат — Національна рада (нижня палата) і Рад кантонів (верхня палата).

Національна Рада включає 200 депутатів, що обираються терміном до чотирьох років шляхом загальних, прямих виборів за пропорційною виборчою системою. Виборчими округами є кантони. Виборчі округи створюються пропорційно чисельності населення кантону, але за умови, що кожний кантон має право, щонайменше, на одне місце в палаті (ст. 149). Депутатом Національної ради може бути обраний будь-який громадянин, що володіє активним виборчим правом.

Рад кантонів включає 46 депутатів від кантонів. Конституція (ст. 150) містить перелік кантонів і напівкантонів, що відповідно до їхнього населення обирають кожний по одному або по два депутати. Правила обрання депутатів до Ради кантонів установлюються самими кантонами. Вибори є прямими і проводяться за мажоритарною виборчою системою абсолютної більшості в два тури. Конституція не визначає терміни повноважень верхньої палати, але за загальним правилом депутати до Ради кантонів обираються на чотири роки.