Розділ 20 Основи конституційного право. Федеративної Республіки Німеччина

Конституційне право зарубіжних країн

Від 1983 до 1990 років у Бундестагу була представлена партія «Зелених». Вона була заснована на рівні федерації у 1979 p., а з бігом часу ввійшла до кількох земельних парламентів. Партія, яку спочатку об'єднувала супротивників атомної енергії і групи протесту з пацифістськими тенденціями, виникла із радикального Руху за охорону навколишнього середовища. Під час виборів до Бундестагу у 1990 р. Зелені не набрали потрібних п'яти відсотків голосів. Проте об'єднаний з ними за списком «Союз '90» спромігся ввійти до Бундестагу. Це угруповання походить від руху за громадянські права, який у 1989-90 роках разом з іншими партіями і рухами досяг змін у колишній НДР. Партії «Союз '90» і «Зелені» 14 травня 1993 р. об'єдналися в одну партію «Союз '90/Зелені», яку 1994 р. було обрано до Бундестагу.

ПДС, як вже зазначалося, є наступницею колишньої державної партії НДР — Соціалістичної Єдиної Партії Німеччини (СЄПН). В об'єднаній Німеччині вона не змогла стати великою політичною силою. ПДС увійшла у 1990 р. до німецького Бундестагу, так само як і об'єднана за списком група «Союз '90/Зелені», лише з причини спеціального регулювання для партій у нових федеральних землях — роздільне застосування п'ятивідсоткового обмеження у нових і старих землях. Під час виборів до Бундестагу в 1994 р. ПДС увійшла до Бундестагу на основі чотирьох прямих мандатів, здобутих у Берліні.

П'ятивідсоткове обмеження. Із тих 36 партій, що брали участь у перших виборах до Бундестагу у 1949 р., в обраному 1990 р. парламенті залишилося лише чотири. Ця концентрація пояснюється, передусім, запровадженим у 1953 р. і загостреним у 1957 р. застереженням щодо обмеження. Відповідно до нього у парламент проходять тільки ті партії, які отримають щонайменше п'ять відсотків дійсних голосів виборців або три прямих мандати. Федеральний конституційний суд визнав це застереження. Метою цього регулювання було уникнення розщеплення політичного ландшафту після досвіду з Веймарською республікою і створення здатної до врядування більшості.

Щодо представництва національних меншин п'ятивідсоткове обмеження не застережується. Так, наприклад, Південно-Шлезвізька спілка виборців, що репрезентує датську меншість, має одного депутата в ландтагу Шлезвігу-Гольштейна, хоча він набрав менше п'яти відсотків голосів.

Дуже відрізняється від виборів до Бундестагу та ландтагу картина комунальних виборів на рівні районів і общин. Тут важливу роль часто відіграють так звані «ратушні партії» у вигляді виборчих товариств.

Вибори і референдум. Населення Німеччини обирає нижню палату парламенту — Бундестаг, законодавчі органи влади земель — ландтаги, а також місцеві органи влади: крейстаги в районах, представництва в громадах (у містах обираються збори місцевих уповноважених або рада міста).

Виборче право ФРН має широке коло джерел, до яких належать: основний закон ФРН, конституції земель, державно-правові закони, акти виконавчої влади, рішення судів. У них містяться положення, які стосуються організації та порядку проведення виборів, способів голосування. Основний закон ФРН закріплює лише загальні принципи виборчого права (ст. 38), зазначаючи, що вибори повинні проводитись на підставі загального, прямого, вільного і рівного виборчого права, а також таємного голосування. Його детальну регламентацію Конституція відносить до ведення федерального законодавства.

Попередніх виборів не буває. Кандидати на вибори висуваються партіями. Система виборів до Бундестагу є «персоналізованим правом пропорційних виборів». Кожний виборець має два голоси. Першим голосом він обирає кандидата свого виборчого округу, а саме, за відносним мажоритарним виборчим правом: хто одержить більшість голосів, той є обраний (перші голоси). Другим голосом він вирішує долю депутатів, які потрапляють до Бундестагу через так звані земельні списки партій (другі голоси). Голоси із окремих виборчих округів і за земельними списками підраховуються таким чином, що Бундестаг складається майже в такому самому співвідношенні, яке є в розподілі за окремими партіями. Якщо якась партія отримала у виборчих округах більше прямих мандатів, ніж їй належало б за її часткою голосів, то вона має право залишити собі ці «переважуючи мандати». У таких випадках Бундестаг має більше ніж 656 передбачених законом членів, тому у Бундестагу зараз 672 депутати. Завдяки земельним спискам виборче право має на меті бачити представленими у парламенті всі партії відповідно до відданих за них голосів. З другого боку, прямі вибори у виборчих округах дають громадянам можливість віддати перевагу певним політикам. Як правило, населення виявляє до виборів великий інтерес. У виборах до Бундестагу 1994 р. взяли участь 79,1 відсотка виборців. Під час виборів до ландтагів і комунальних виборів кількість учасників коливається, але здебільшого становить приблизно 70 відсотків.

Члени і фінанси. За станом на 1994 р. партії, що представлені у Бундестагу, мали таку кількість членів: СДН — 851 тис, ХДС -690 тис, ХСС -177 тис. ВДП — 94 тис, ПДС — 123 тис, Союз '90/ Зелені — 43 тис. Усі партії збирають внески від своїх членів. Але таким чином вони можуть лише частково покрити свої фінансові потреби. Не вистачає також і пожертвувань, які дають партіям їх симпатики. Крім того, це містить у собі небезпеку, що надто великі жертводавці можуть мати вплив на волевиявлення партії. Тому згідно з законом про фінансування партій, що набув чинності 1 січня 1994 p., партії під час виборів до Бундестагу, Європейського парламенту та ландтагів одержують від держави за кількість дійсних голосів до п'яти мільйонів — 1,30 марки за голос. За кожний подальший голос надається одна марка. Крім того, виплачуються п'ятдесят пфенігів за кожну марку, яку окрема партія одержує від членських внесків або пожертвувань. Ці суми не повинні перевищувати річні доходи партії. Дотації для всіх партій разом не можуть перевищувати 230 мільйонів марок.


§ 3. Основи державного ладу


П'ять принципів визначають державний лад Основного закону: Німеччина є республікою і демократією, федеративною державою, правовою державою й соціальною державою.

Республіканська державна форма знаходить свій конституційний вираз передусім у назві «Федеративна Республіка Німеччина». Зовнішньо вона виявляється у тому, що главою держави є призначений шляхом виборів федеральний президент. Основною демократичною державною формою є принцип народного суверенітету. Конституція наголошує, що вся державна влада виходить від народу. При цьому Основній закон висловився за посередню, представницьку демократію. Це означає: державна влада має визнаватися і схвалюватися народом, але вона, за винятком виборів, не виконується безпосередньо через рішення народу. Це доручається «спеціальним органам» законодавства виконавчої влади і судочинства. Сам народ виконує належну йому державну владу переважно у виборах парламенту, що періодично повторюються. Такі форми безпосередньої демократії, як референдум або народна ініціатива, Основний закон, на відміну від деяких конституції земель передбачає лише у винятковому випадку, а саме, тільки тоді, коли мова йде про поділ території Федеративної Республіки. Основний закон висловився за концепцію «спірної демократії». Це походить із досвіду Веймарської республіки, що була похована радикальними антиконституційними партіями. Основною думкою спірної демократії є те, що вільна гра політичних сил мусить припинитися там, де демократія має бути усунена засобами демократії. Тому Основний закон відкриває можливість через Федеральний конституційний суд заборонити такі партії, що хочуть заподіяти шкоду демократичному ладові або усунути його.

Конституційне надання переваги федеральній державі означає, що не лише федерації, а і 16 окремим федеральним землям надається ранг держав. Вони мають власну, обмежену на певні царини, верховну владу, яку вони виконують власним законодавством, виконавчою владою і судочинством. Після розподілу державних завдань і компетенцій між федерацією і землями центр ваги законодавства всупереч конституційно-правовому задуму падає дійсно на центральну державу, федерацію, в той час, як до компетенції земель належить передусім урядування, тобто виконання законів. Цей розподіл завдань є суттєвим елементом системи Основного закону щодо поділу влади і її балансу.

Ядром принципу правової держави, як це здійснюється в Основному законі, є поділ влади. Функції державної влади долучаються незалежним один від одного органам законодавства, виконавчої влади і судочинства. Значення розподілу компетенцій полягає у стримуванні державної влади шляхом взаємного контролю обмежень. Таким чином, він служить захисту свободи окремої особи. Другим суттєвим принципом правової держави є непорушна чинність закону для всіх державних дій. Цей принцип закономірності управління передбачає, що виконавча влада не може порушувати діюче право, надто конституцію і закони (перевага закону); крім того, втручання у сферу прав і свобод окремої особи вимагає формальної підстави закону (застереження закону). Усі дії державної влади можуть перевірятися незалежними суддями щодо їх відповідності праву, якщо потерпілий їх оскаржує.

Принцип соціальної держави є сучасним доповненням традиційного мислення щодо правової держави. Він зобов'язує державу знаходити соціально незабезпечених і постійно дбати про соціальну справедливість. Численні закони і вироки судів наповнили цей принцип життям. Соціальна держава виявляється у соціальному страхуванні з його пенсіями за віком та у разі інвалідності, виплатами у разі хвороби та безробіття, у соціальній допомозі малозабезпеченим, у допомозі на утримання житла, у виплатах для сімей з дітьми, таких, як гроші на дітей, у праві на захист праці й права на робочий час тощо. Щодо конкретного формулювання принципів економічного ладу Основний закон не робить виразних зобов'язань: він залишається економічно нейтральним. Але свобода законодавця щодо розробки засад економічного ладу обмежується вимогами правової держави, а крім того, основними правами на власність і правом на спадщину, а також основним правом свободи вибору професії.

Зміни Основного закону. Основний закон може бути зміненим лише за згодою двох третин членів Бундестагу (парламенту) і двох третин голосів Бундесрату (палата земель). Оскільки одна партія або коаліція партій надзвичайно рідко має таку більшість як в бундестагу, так і бундесраті, то зміна Основного закону вимагає дуже широкого консенсусу. Вона можлива лише тоді, коли також частина опозиції голосує за неї.

Деякі положення Основного закону на можуть бути зміненими навіть більшістю у дві третини голосів. До цих недоторканних засад конституції належать федеральний державний лад, поділ влади, принципи демократії, правової і соціально суттєвої держави. Недоторканними є також визначення гідності людини і суттєві основні права рівності і свободи.

15 листопада 1994 р. набрали чинності найостанніші зміни в Основному законі ФРН. По-перше, вони відображають державну мету в галузі захисту довкілля та фактичного запровадження рівноправності жінок і чоловіків, а також стосовно захисту інвалідів.

По-друге, внесено відповідні зміни до питань розподілу законодавчої компетенції між федерацією та федеральними землями.

Наступна зміна конституції була викликана Маастрихтською угодою. Нова — «європейська» — ст. 23 Основного закону чітко визначає, що Федеративна Республіка Німеччина прагла до об'єднаної Європи з демократичною, державно-правовою, соціальною, та федеративною структурою. При цьому особливу роль відіграє принцип субсидіарності. Нова ст. 23 регулює також питання, яку роль відіграватимуть Бундестаг та федеральні землі в процесі подальшого розвитку європейської інтеграції.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Конституційне право зарубіжних країн» автора Ріяка на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 20 Основи конституційного право. Федеративної Республіки Німеччина“ на сторінці 3. Приємного читання.

Зміст

  • КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

  • За загальною редакцією В. О. Ріяки

  • Вступ

  • Розділ 1 Поняття конституційного право зарубіжних країн

  • Розділ 2 Наука конституційного права

  • Розділ З Конституції зарубіжних країн

  • Розділ 4 Конституційно-правові основи суспільного ладу

  • Розділ 5 Політичні партії і партійні системи

  • Розділ 6 Політичний режим

  • Розділ 7 Конституційно-правовий статус людини і громадянина

  • Розділ 8 Політико-територіольний устрій держави

  • Розділ 9 Вибори і референдум у зарубіжних країнах

  • Розділ 10 Форми правління

  • Розділ 11 Парламент

  • Розділ 12 Глава держави

  • Розділ 13 Уряд

  • Розділ 14 Конституційний контроль у зарубіжних країнах

  • Розділ 15 Судова влада в зарубіжних країнах

  • Розділ 16 Місцеве управління у зарубіжних країнах

  • Розділ 17 Конституційне врегулювання зовнішньої політики зарубіжних країн

  • Розділ 18 Особливості конституційного право, держав-членів Європейського Союзу

  • ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

  • Розділ 19 Основи конституційного права Сполучених Штатів Америки

  • Розділ 20 Основи конституційного право. Федеративної Республіки Німеччина
  • Розділ 21 Основи конституційного права Франції

  • Розділ 22 Основи конституційного право Великобританії

  • Розділ 23 Основи конституційного право. Італії

  • Розділ 24 Основи конституційного права Швейцарії

  • Розділ 25 Основи конституційного право Канади

  • Розділ 26 Основи конституційного право Російської Федерації

  • Розділ 27 Основи конституційного право Польщі

  • Розділ 28 Основи конституційного право Болгарії

  • Розділ 29 Основи конституційного право. Китайської Народної Республіки

  • Розділ 30 Основи конституційного право Японії

  • Розділ 31 Основи конституційного право Бразилії

  • Запит на курсову/дипломну

    Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

    Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
    Введіть тут тему своєї роботи