Розділ 15 Судова влада в зарубіжних країнах

Особливе місце у країнах континентальної Європи, а також більшості постсоціалістичних країн належить конституційним судам (Конституційний суд РФ, Конституційна рада Франції). Правовий статус таких органів конституційної юрисдикції у деяких країнах закріплений у розділах, присвячених конституційним гарантіям, а не судовій владі (Італія, Австрія). В деяких країнах створюються також суди для розгляду справ про конституційну відповідальність вищих посадових осіб (Високий суд правосуддя і Суд правосуддя Республіки у Франції, Державний трибунал у Польщі).

Особливу гілку судів загальної юрисдикції можуть створювати військові суди, хоча у більшості країн у мирний час вони не створюються. До судів загальної юрисдикції можуть належати спеціальні суди: сімейні, патентні, фінансові тощо. Незалежно від моделі судової системи, у всіх демократичних країнах конституції забороняють створювати надзвичайні суди, тобто різного роду «особливі наради», «спеціальні трибунали» тощо, які б діяли поза окресленою законом процедурою. Такі суди часто використовують диктаторські режими для здійснення репресивної політики.

Романо-германська модель судової системи характеризується також тим, що діяльність судів визначається розвинутим законодавством, судовий прецедент використовується досить рідко, судова система має багатоступінчастий, інстанційний характер (про що йтиметься нижче).

Соціалістична модель судової системи, яку також інколи виділяють, має деякі свої особливості, зумовлені, передусім, специфікою формування суддівського корпусу — виборність усіх суддів а також народних засідателів; їх особливим правом статусом — рівність прав суддів, і народних засідателів. Обраний місцевою радою суд діє на одній з нею території, тобто межі адміністративно-територіальних одиниць та судових округів співпадають. Наприклад, статті 134–135 Соціалістичної конституції КНДР 1972 p. визначають, що судді й народні засідателі Центрального суду обираються Постійною радою Верховних народних зборів; судді й народні засідателі провінційних (міст центрального підпорядкування) і народних судів — відповідними Народними зборами. Крім того, в межах території, на якій діє обраний місцевою радою суд, діє і відповідний орган правлячої (комуністичної) партії. Таким чином, критерієм відокремлення соціалістичної моделі судової системи виступають особливості політичного режиму, якому не притаманний принцип розподілу влади, де судова влада майже повністю підконтрольна партійній владі, а члени суддівського корпусу входять до складу партійної номенклатури.

Мусульманська модель судової системи, яка існує у деяких мусульманських країнах, характеризується тим, що поряд із державними судами діють суди шаріату. Зазначена модель має персональний характер: мусульманському суду підлягають лише єдиновірці, або особи, що погодилися на такий суд; народні засідателі, асизи, присяжні тут відсутні, судочинство здійснюється за канонами шаріату із специфічними формами відповідальності і у цивільному, і у кримінальному праві. В деяких країнах відсутня процедура оскарження рішень суду, звертатися можна лише до імама — вищої духовної особи, яким за сумісництвом може бути монарх. У деяких країнах існують вищі мусульманські суди.

До судової системи можуть також входити суди звичаєвого права — племінні суди, в яких беруть участь вожді та старійшини. Вони розглядають спори між сусідами, спори про використання земель, пасовищ, лісів, деякі питання сімейного права на підставі звичаїв племені. Кримінальні справи такі суди не розглядають. Рішення цих судів, що суперечать законам, є недійсними. Рішення племінного суду може бути оскаржене у суді загальної юрисдикції.

У деяких країнах існують церковні суди, які, передусім, розглядають справи священиків, однак можуть накладати стягнення і на прихожан (покаяння, відлучення від церкви).

Деякі завдання правосуддя можуть здійснювати і так звані органи досудового розгляду — медіатори, консиліатори (посередники, примирителі) — що діють у Франції, Італії. їх розглядають як мирових суддів у незначних справах, їх, як правило, призначають органи місцевого самоврядування (муніципалітети) із кола державних службовців у відставці, які знайомі із основами права.

В Індії існують народні суди, які розглядають справи про транспортні порушення; у країнах тоталітарного соціалізму і деяких постсоціалістичних країнах існують товариські суди, які розглядають дрібні спори, незначні правопорушення. У Італії також існують народні примирителі (у общинах) і комісії примирителів. При незгоді сторін рішення посередників, громадських судів набувають сили лише після затвердження державним судом першої інстанції. Функції досудового розгляду можуть виконувати суди старійшин (аксакалів) та суди звичаєвого права (Казахстан, Киргизстан).

Громадськими судами з досить широкими повноваженнями є адміністративні суди, що створюються при установах (США). Це, по суті, адміністративні суди, але вони не утворюють єдину систему, як, наприклад, у Німеччині. У Великобританії адміністративні трибунали розглядають не лише суто адміністративні справи, а й трудові, податкові спори, спори про оплату житла тощо. Члени трибуналів не є державними службовцями, а громадськими діячами.

§ 3. Системи судових органів

Органи і посадові особи, які сприяють здійсненню судової влади

Системи загальних судових органів у зарубіжних країнах можуть відрізнятися залежно від форми державного устрою, тобто в унітарних та федеральних країнах вони можуть бути неоднаковими. Наявність єдиної судової системи характерна для унітарних держав (Франція).

У федеративних державах може існувати як єдина система (Канада) так і «подвійна» (США), коли діють і федеральна система судових органів, і система судових органів суб'єктів федерації (хоча, по суті, останньою, кінцевою інстанцією — є вищий федеральний суд).

Як правило, у більшості країн система загальних судів побудована за принципом ланковості (інстанційності): суд першої інстанції, апеляція, касація. Обсяг повноважень судів, що розглядають справи як перша, апеляційна, касаційна інстанції, здійснюють ревізію рішень нижчих судів, встановлюється поточним законодавством.

Структура судової влади окрім судів може охоплювати і деякі інші державні органи, установи і посадових осіб, які обслуговують судову владу. Одним із завдань цих органів є сприяння судовій владі. Це прокуратура, органи попереднього слідства, адвокати, нотаріуси, судові виконавці, судова поліція.

Детально їх повноваження регулюються спеціальними законами і вивчаються іншими галузями права.

Прокуратура — орган, функції якого полягають у кримінальному переслідуванні осіб, що скоїли злочини, у підтриманні публічного (державного) обвинувачення у суді (крім справ приватного обвинувачення), а також нерідко у нагляді за законністю попереднього розслідування злочинів і утримання осіб у місцях позбавлення волі. Статус прокуратури, як правило, визначається і регулюється спеціальними законами та судово-процесуальним законодавством.

Залежно від місця прокуратури у системі державних органів можна відмітити такі групи країн:

а) країни, де прокуратура входить до складу міністерства юстиції (США, Польща, Франція). Так, у Сполучених Штатах міністр юстиції (генеральний аторней) є одночасно і генеральним прокурором, а у Франції загальне керівництво прокурорами, які діють при судах і не утворюють єдину ієрархічну систему, покладено на міністра юстиції. Крім того, маючи статус магістрату, діяльність прокурорів знаходиться у компетенції Вищої ради магістратури;