РОЗДІЛ IV ПОДАТОК НА ДОХОДИ ФІЗИЧНИХ ОСІБ

177.3. У цьому пункті встановлюються особливості визначення витрат і доходу для фізичної особи-підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість.

Відповідно до пп. 14.1.178 ст. 14 Кодексу податок на додану вартість — непрямий податок, який додається до ціни та сплачується на кожному етапі постачання товарів (послуг). Особливості адміністрування податку на додану вартість визначені у розділі V Кодексу.

Згідно з коментованою нормою при визначенні чистого оподатковуваного доходу фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, які входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг). Відповідно, ці суми не можуть бути взяті до уваги при визначенні ані чистого оподатковуваного доходу, ані розміру податкового зобов’язання.

Суми податку на додану вартість, які входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг), визначаються за даними податкового обліку, тобто лише такими даними, які містяться у встановлених Кодексом документах, а у передбачених законом випадках — на підставі інших документів.

177.4. У цьому пункті встановлюються особливості визначення переліку витрат для подальшого визначення чистого оподатковуваного доходу фізичної особи-підприємця з метою оподаткування.

Під словосполученням «документально підтверджені витрати» потрібно розуміти лише ті витрати, які підтверджені документально і понесені у зв’язку з провадженням господарської діяльності.

Статтею 138 Кодексу встановлено склад витрат та врегульовано порядок їх визнання.

Витрати, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пп. 138.4, 138.6-139.9 ст. 138 Кодексу; інших витрат, визначених згідно з пп. 138.5, 138.11, 138.13 ст. 138, пунктом 140.1 ст. 140, ст. 141 Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 ст. 138 та у ст. 139 Кодексу.

Витрати операційної діяльності містять: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об’єкта оподаткування (з урахуванням пунктів 138.2, 138.12 ст. 138, пунктів 140.2-140.5 ст. 140, ст. ст. 142 і 143 та інших статей Кодексу), які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Витрати, які враховуються для визначення об’єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку, а також інших документів, встановлених, відповідно до розділу II Кодексу, за датою нарахування доходу, для отримання якого здійснені такі витрати, якщо інше не встановлено цим розділом.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, які укладені на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов’язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Суми, відображені у складі витрат платника податку, не підлягають повторному включенню до складу його витрат.

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, у якому вони були здійснені, з урахуванням особливостей, установлених п. 138.5 ст. 138 Кодексу.

Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу. Собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг визначається відповідно до обсягу їх реалізації протягом податкового періоду.

Відповідно до п. 138.8 ст. 138 ПКУ собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов’язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов’язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг, загальновиробничих витрат, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, вартості придбаних послуг, прямо пов’язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг та інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

У ст. 138 Кодексу врегульовано правила щодо складу витрат та порядок їх визнання, у ст. 139 Кодексу врегульовано витрати, що не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку, у ст. 140 Кодексу встановлено особливості визнання витрат подвійного призначення, у ст. 141 Кодексу встановлено особливості визначення складу витрат платника податку у разі сплати процентів за борговими зобов’язаннями, у ст. 142 Кодексу встановлено особливості визначення складу витрат на виплати фізичним особам згідно з трудовими договорами та договорами цивільно-правового характеру, у ст. 143 Кодексу визначено особливості віднесення до складу витрат сум внесків на соціальні заходи.

Не може бути зараховано до складу витрат з метою визначення чистого оподатковуваного доходу ті витрати, які безпосередньо не пов’язані з провадженням господарської діяльності (витрати на купівлю продуктів харчування для кінцевого споживання, утримання житлового приміщення, особисті телефонні переговори тощо). Також згідно з п. 177.4 ст. 177 Кодексу не належить до витрат фізичної особи-підприємця вартість придбаного рухомого і нерухомого майна, яке підлягає державній реєстрації, у разі, якщо таке майно придбано до державної реєстрації фізичної особи-суб’єкта підприємницької діяльності та/або не використовується у такій діяльності.

177.5. У цьому пункті встановлюється загальний порядок звітування фізичних осіб-підприємців про результати господарської діяльності. Таке звітування здійснюється шляхом подання до органу державної податкової служби податкової декларації за місцем податкової адреси. У декларації також зазначаються авансові платежі з податку на доходи. Декларація подається у строки, встановлені для річного звітного податкового періоду.

Згідно з п. 46.1 ст. 46 Кодексу податкова декларація, розрахунок (далі — податкова декларація) — документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені Законом і на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов’язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків-фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку. Митні декларації є податковими для цілей нарахування та/ або сплати податкових зобов’язань. Додатки до податкової декларації є її невід’ємною частиною.

Форма податкової декларації встановлюється центральним органом державної податкової служби за погодженням з Міністерством фінансів України. У такому самому порядку встановлюються форми податкових декларацій з місцевих податків і зборів, що є обов’язковими для застосування їх платниками (податковими агентами).