РОЗДІЛ IV ПОДАТОК НА ДОХОДИ ФІЗИЧНИХ ОСІБ

Згідно із п. 5 ст. 8 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» форма бухгалтерського обліку — це певна система регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад. Наказом ДНА України від 24.12.2010 № 1022 було затверджено Книгу обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу платника податку, який є фізичною особою — суб’єктом підприємницької діяльності, та порядок ведення такого обліку. Підрахунки відображених у Книзі даних проводяться з метою правильного заповнення податкової декларації, коли таке подання є обов’язковим або платники податку мають право подати таку декларацію з метою повернення надміру сплачених сум податку. Облік документів і відомостей, пов’язаних із правом на отримання податкової знижки, платники податку можуть вести в реєстрі документів, записи в якому проводяться в довільній формі. Книга та реєстр документів (за наявності) знаходяться у платників податку та повинні надаватись органам державної податкової служби на їх вимогу та у межах їх компетенції, визначеної ПКУ;

б) для правильного розрахунку суми податкової знижки, визначення розміру витрат при розрахунку інвестиційного прибутку (див. коментар до пп. 164.2.9) та інших витрат і доходів платники податку зобов’язані отримувати та зберігати документи первинного обліку, які підтверджують факт отримання певного доходу, або зроблених конкретних витрат. Відповідно до ст. 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Первинні документи мають бути складені в момент проведення кожної господарської або фінансової операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. Для контролю та впорядкування оброблення інформації на підставі первинних документів можуть складатися зведені документи, які також потрібно відносити до первинних документів (авансові, товарно-грошові, матеріальні звіти тощо).

Первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов’язкові реквізити: назву підприємства (установи), від імені якого складено документ, назву документа, дату і місце складання, зміст операції та її вимірники (у натуральному та вартісному виразі), посади осіб, відповідальних за дозвіл на здійснення господарської операції та складання первинного документа, прізвища осіб, які дали дозвіл на здійснення господарської операції, та безпосередніх виконавців операції, їх особисті підписи.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, номер документа, підстава для здійснення операції, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача, тощо.

Фізичні особи, які беруть участь у здійсненні операцій, пов’язаних з прийманням і видачею коштів, цінних паперів, товарно-матеріальних цінностей та інших об’єктів майна, повинні одержувати від підприємства, установи, що виконує ці операції, копії первинних документів про таку операцію.

У разі пропажі або знищення первинних документів (квитанцій, фіскальних чеків, товарних чеків, прибуткових касових ордерів, копій договорів та ін.) факт здійснення витрат платником податку не є підтвердженим, і такі витрати не можуть бути, наприклад, включені до суми податкової знижки. Документи первинного обліку повинні зберігатися платником податку протягом визначеного терміну;

в) платники податку у встановлений термін повинні подавати до податкової інспекції річну декларацію про майновий стан і доходи (див. коментар до ст. 179). Обов’язок подання податкової декларації у платника податку на доходи фізичних осіб виникає у разі, якщо протягом календарного року дохід, що оподатковується за ставками, встановленими пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу, виплачується платнику податку двома або більше податковими агентами, і при цьому загальна сума такого доходу за будь-який календарний місяць перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, визначеної законом на 1 січня звітного податкового року.

Особою, яка не є податковим агентом, вважається нерезидент або фізична особа, яка не має статусу суб’єкта підприємницької діяльності або не є особою, яка здійснює незалежну професійну діяльність. Тобто в обов’язковому порядку повинні бути задекларовані доходи, при нарахуванні чи виплаті яких податок не утримувався. Проте це не стосується тих платників податку, які, згідно із п. 179.4 Кодексу, звільняються від обов’язку подання податкової декларації (див. коментар до п. 179.4). Форма податкової декларації встановлюється Центральним органом податкової служби України за узгодженням з Міністерством фінансів України (див. коментар до п. 179.9).

Подання податкової декларації через мережу Інтернет на даному етапі розвитку податкового адміністрування не є можливим. Воно потребує введення електронних ключів доступу, що збільшить податкове навантаження на платника у зв’язку з необхідністю здійснення витрат на придбання таких ключів.

Для підтвердження достовірності інформації про суми задекларованих доходів та з метою повного і своєчасного проведення розрахунку необхідного до сплати податку, а також суми податку, що підлягає поверненню з бюджету, у тому числі внаслідок застосування платником податку права на податкову знижку, платники податку зобов’язані пред’являти в податкові органи на їх вимогу документи первинного обліку, що підтверджують джерело та розміри отриманих платником податку доходів та зроблених витрат за окремий податковий період.

Пунктом 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією й законами України. Повноваження — це самі права, надані для здійснення чогось.

Повноваження органів державної податкової служби, у межах яких вони виконують свої функції, визначені Законом України від 04.12.1990 р. № 509-XII «Про державну податкову службу в Україні». Права органів державної податкової служби та обов’язки і відповідальність посадових осіб контролюючих органів визначені ст. 20 та ст. 21 Кодексу (див. коментар до ст. 20, 21).

Таким чином, повноваження органів державної податкової служби можуть визначатися виключно законодавством України, що, у свою чергу, є гарантією виконання цими органами завдань та функцій держави, спрямованих на розвиток України. Відповідно до п. 1 Положення «Про Державну податкову службу України», затвердженого Указом Президента України від 12.05.2011 № 584/2011, до системи органів ДПС України належать центральний апарат та територіальні органи державні податкові служби в Автономній Республіці Крим, містах Київ та Севастополь, областях, округах (на два і більше регіони), державні податкові інспекції у районах, містах (крім міст Київ та Севастополь), районах у містах, міжрайонні, об’єднані та спеціалізовані державні податкові інспекції. ДПС України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України;

г) для того щоб скористатися правом на податкову соціальну пільгу (див. коментар до ст. 169), платник податку повинен надавати особам, що згідно зі ст. 171 Кодексу є відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) податку на доходи фізичних осіб до бюджету (див. коментар до ст. 171), необхідні документи. Таким основним документом є заява про застосування податкової соціальної пільги, форму якої було затверджено наказом ДПА України від 30.09.2003 р. № 461. Наказ втратив чинність згідно з наказом ДПА України від 24.12.10 № 1023 «Про затвердження Порядку інформування роботодавців платника податку про наявність порушень застосування податкової соціальної пільги, позбавлення платника податку або про відновлення його права на податкову соціальну пільгу та форми Повідомлення про наявність зазначених порушень».

Крім того, залежно від категорій платників, Кодексом установлено податкові соціальні пільги у підвищених розмірах. Для отримання такої пільги платник податку обов’язково повинен подати, наприклад, до бухгалтерії працедавця документи, що підтверджують його право на цю пільгу. Порядок надання таких документів і їх склад при застосуванні податкової соціальної пільги встановлено Постановою КМУ від 29.12.2010 № 1227 «Про затвердження порядку подання документів для застосування соціальної пільги».

До таких документів належать: копії свідоцтв про народження дитини (дітей); копії рішень органу опіки або піклування про встановлення опіки чи піклування; пенсійне посвідчення дитини або довідка медико-соціальної експертизи для заявника, який утримує дитину-інваліда віком від 16 до 18 років; медичний висновок, виданий закладами та установами МОЗ у встановленому порядку; посвідчення громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи; документи, що підтверджують факт роботи в тилу під час Другої світової війни та наявність відповідних державних відзнак; посвідчення жертви нацистських переслідувань; посвідчення учасника бойових дій; паспорт та свідоцтво про народження заявника та ін.

Слід відмітити певну прогалину у нормах ПКУ що стосуються перевірки права на отримання працівником пільги. Так, на порушення пп. 169.2.1 п. 169.1 ст. 169 ПКУ несумлінний працівник може подати роботодавцю заяву про застосування пільги, не повідомивши, що вже користується пільгою за іншим місцем роботи. Перевірка таких даних не є обов’язком роботодавця, тому він застосовуватиме пільгу до зарплати працівника на підставі його заяви в разі виконання інших умов.

Також згідно з пп. 169.2.3 п. 169.2 ст. 169 ПКУ податкова соціальна пільга не може застосовуватись до заробітної плати працівника, яку платник податків отримує протягом звітного податкового місяця одночасно з доходами у вигляді стипендії, грошового або майнового забезпечення тощо з бюджету. На практиці можлива ситуація, коли працівник не повідомляє роботодавця про отримання стипендії з бюджету і подає заяву на застосування пільги. Однак роботодавець застосовуватиме пільгу до зарплати такого працівника, оскільки не зобов’язаний перевіряти ці дані. Такий контроль покладено лише на органи ДПС України на підставі аналізу даних Податкового розрахунку за формою № 1ДФ або документальних перевірок, що є додатковим навантаженням та призводить до додаткового витрачання робочого часу інспекторів ДПС;

ґ) якщо фізична особа має лише доходи, що оподатковуються у джерела виплати (доходи у вигляді заробітної плати; дивіденди, що нараховуються на цінні папери; відсотки, що нараховуються на депозитні внески; роялті; страхові виплати тощо), то у таких випадках стосунки між органами державної податкової служби та фізичною особою не виникають, а податки утримуються та сплачуються роботодавцем та/або суб’єктом господарювання, що виплачує зазначені доходи.