Розділ «2. Підстави постановлення судом виправдувального вироку»

Що стосується питання задоволення цивільного позову (п. 7 ст. 324 КПК України), то його вирішення залежить від підстави виправдання.

При цьому слід керуватись ч.2,3 ст. 328 КПК України:

«При виправданні підсудного через недоведення його участі у вчиненні злочину або при відсутності події злочину суд відмовляє в цивільному позові.

При виправданні підсудного за відсутністю в його діях складу злочину суд залишає позов без розгляду.»

Згідно зі ст. 342 КПК України при виправданні підсудного суд, якщо підсудний знаходиться під вартою, негайно звільняє його з-під варти в залі судового засідання.

Що стосується питання про порядок обговорення і голосування в нарадчій кімнаті при постановленні вироку, хотілося б звернути увагу на таку обставину, що має досить важливе значення для визначення конкретного виду вироку.

В ст. 325 КПК України вказано:

«Перед тим, як постановити вирок, відбувається нарада суддів під керівництвом головуючого.

Головуючий ставить на вирішення суду питання, зазначені в статті 324 цього Кодексу. При цьому він повинен ставити кожне питання в такій формі, щоб на нього можна було дати тільки позитивну або негативну відповідь.

При вирішенні кожного окремого питання ніхто з суддів не має права утримуватися від голосування. Головуючий голосує останнім. Всі питання вирішуються простою більшістю голосів».

Але в першу чергу судді дають відповідь на перше питання ст. 324 КПК— чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується підсудний.

Якщо один з суддів дав негативну відповідь на це питання і залишився в меншості, це означає він висловився за виправдання підсудного.

Отже, залишаючись в меншості, суддя вже має свою особливу думку про необхідність виправдати підсудного за невстановленням події злочину.

На нашу думку, у такому разі не можна зобов’язувати його брати участь в обговоренні наступних питань винності або невинності підсудного. Звичайно, він має право переглянути свою точку зору і знов включитися в обговорення решти питань, але ніяким чином не може бути зобов’язаний це робити. Покладати на нього такий обов’язок означає якоюсь мірою примушувати переглянути свою точку зору, чого закон не допускає.

Крім того, таке зобов’язання носило б формальний характер, оскільки при обговоренні подальших питань йому довелося б повторювати, що у справі не встановлена подія злочину, але не сперечатися, скажімо, про наявність або відсутність конкретного складу злочину, про участь підсудного у вчиненні злочину, про призначення і міру покарання тощо.

В той же час закон ( ч.3 ст. 325 КПК) вказує, що ніхто зі суддів не має права утриматися від голосування і в тому випадку, коли він при голосуванні з попереднього питання залишився в меншості[39].

Проблема правильного вирішення питання про винність або невинність є центральною проблемою в кримінальному судочинстві, в здійсненні правосуддя у кримінальних справах.

Перше завдання полягає у правильному і точному розв’язанні питання винності або невинності. Точність і правильність встановлення і затвердження у вироку винності підсудного (обвинувальний вирок) або невинності (виправдувальний вирок) є найважливішими умовами законності і обґрунтованості вироку.

Обвинувальний вирок означає категоричне затвердження судом винності підсудного, виправдувальний — таке ж затвердження його невинності. Інший підхід ставить під сумнів здійснення принципу об’єктивної істини в кримінальному процесі, абсолютної істини в судовому вироку.

Згідно ч.2 ст. 327 КПК України обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і постановляється лише за умови, якщо в ході судового розгляду винність підсудного у скоєнні злочину доведена.