Розділ 1 Призначення покарання за сукупністю злочинів

По-четверте, якщо припускати можливість поглинення основним покаранням додаткового, то, прямуючи такою логікою, не виключається, отже, і їх складання, бо закон не тільки встановлює принципи поглинення і складання покарань, а й наділяє суд правом вільного вибору цих принципів. Водночас уявити собі можливість складання між собою основних й додаткових видів покарань досить важко.

Нарешті, сам закон виключає можливість поглинення основним покаранням додаткового, бо у ч. 3 ст. 70 КК встановлює, що призначені за окремі злочини додаткові покарання лише приєднуються до основного, остаточно визначеного за сукупністю злочинів, а не поглинаються останнім. Ця вимога знаходить своє підтвердження і в ч. 4 ст. 72 КК, де зазначено, що додаткові покарання різних видів у всіх випадках виконуються самостійно[79].

Приклад другий: Вироком обласного суду від 13.06.2000 р. О. було засуджено за ч. 3 ст. 142 КК на 6 років позбавлення волі з конфіскацією майна, за п. «ж» ст. 93 КК на 15 років позбавлення волі. За сукупністю злочинів на підставі ст. 42 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим йому остаточно визначено покарання у виді 15 років позбавлення волі без конфіскації майна. Верховний Суд України вирок залишив без зміни. Пленум Верховного Суду України вирок обласного суду та ухвалу Верховного Суду України щодо О. змінив, застосував до нього ст. 44 КК і призначив йому за ч.3 ст. 142 КК 6 років позбавлення волі без конфіскації майна з таких підстав. За змістом ч. 1 ст. 42 КК 1960 р. (ч. 1 ст. 70 КК — В.Б.) за сукупністю вчинених злочинів визначення остаточного покарання шляхом повного чи часткового складання призначених покарань за окремі злочини або поглинення менш суворого покарання більш суворим стосується лише основних покарань. Відповідно до частини другої цього закону до основного покарання може бути приєднано будь-яке з додаткових покарань, передбачених статтями закону, що встановлюють відповідальність за ті злочини, у вчиненні яких особу були визнано винною. Згідно з санкцією ч. 3 ст. 142 КК конфіскація майна є обов'язковою і її не призначення можливе лише при застосуванні ст. 44 КК. Як вбачається з вироку, суд за ч. 3 ст. 142 КК призначив засудженому 6 років позбавлення волі з конфіскацією майна, проте додаткове покарання поглинуто основним покаранням, призначеним за ст. 93 КК. Отже, дійшовши такого висновку, суд, по суті, порушив вимоги ст. 42 КК, оскільки не призначення обов'язкового додаткового покарання за сукупністю злочинів можливе тільки тоді, коли його не було призначено за ч. 3 ст. 142 КК, яка входить у сукупність, у порядку ст. 44 КК[80].

На нашу думку, остання точка зору Верховного Суду України є правильною, оскільки згідно з ч. 2 ст. 52 КК конфіскація майна є додатковим покаранням і вона як і інше додаткове покарання, не може бути поглинуто будь-яким основним покаранням, оскільки в цьому випадку виникає перешкода в досягненні цілей покарання, передбачених ст. 50 ч. 2 КК, зокрема “попередженню здійснення нових злочинів як самими засудженими, так і іншими особами” (п. 15 постанови Пленуму)[81]. У зв'язку з цим, стає ясною вимога п. 21 постанови Пленуму про те, що суд, застосовуючи принцип поглинання менш суворого покарання більш суворим, повинен вказати у вироку, про яке саме покарання йде мова — про основне або додаткове[82].

5. Якщо за декілька окремих злочинів призначається декілька додаткових покарань одного виду, то вони попередньо поглинаються (менш суворе більш суворим) чи складаються між собою і лише після цього приєднуються на додаток до основного покарання, остаточно визначеного за сукупністю[83].

6. Слід звернути увагу на те, що при визначенні остаточної міри додаткового покарання стосовно тих декількох їх видів, які призначені за окремі злочини, суд повинен додержуватися тих самих вимог, якими він керується і при визначенні остаточного основного покарання. По-перше, це стосується максимального розміру (строку) остаточно визначеного за сукупністю злочинів додаткового покарання, який повинен дорівнюватися тим самим максимальним межам, які передбачені в ч. 2 ст. 70 КК. По-друге, також як основні, призначені за окремі злочини однакові за видом і розміром (строком) додаткові покарання поглиненню між собою не підлягають, крім випадків, коли вони призначенні у максимальних межах, передбачених ч. 2 ст. 70 КК[84].

Верховний Суд України відзначив, що у випадку, коли за кожен із двох або більше злочинів нарівні з основним покаранням призначається й додаткове покарання одного виду, остаточний його строк чи розмір при частковому або повному складанні не може бути більшим за максимальний строк чи розмір, передбачений для такого виду покарань Загальною частиною КК (п. 22 постанови Пленуму)[85].

Тобто при складанні додаткових покарань за сукупністю злочинів загальний строк (розмір) даних покарання не може перевищувати максимального строку (розміру), встановленого для даного виду додаткового покарання в Загальній частині Кримінального кодексу. Це означає, що розмір штрафу не повинен перевищувати 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, якщо статтями Особливої частини Кримінального кодексу не передбачає вищий розмір штрафу (ст. 53 ч. 1 КК). Строк позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю не повинен перевищувати 3 років (ст. 55 ч. 1 КК). Розмір майна, що підлягає конфіскації не може перевищувати розміру всього майна, що є власністю засудженого (ст. 59 ч. 1 КК).

З даного роз'яснення постанови Пленуму виходить, наприклад, що якщо винній особі за вчинення декількох злочинів призначено декілька разів додаткове покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, то відповідно до вимог ст. 55 ч. 1 КК у разі часткового або повного складання даних додаткових покарань, його розмір не може перевищувати 3 роки.

Як зазначено вище, вимоги п. 21 постанови Пленуму про те, що однакові за видом і розміром покарання поглинанню не підлягають, крім випадків, коли вони призначені у максимальних межах санкцій статей КК, відноситься також і до додаткових покарань[86].

Приклад: Апеляційний суд вироком засудив Н. за ч. 1 ст. 152 КК на 4 роки позбавлення волі, за ч. 2 ст. 153 КК на 5 років позбавлення волі, за ч. 4 ст. 187 КК на 10 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК на 15 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів засудженому остаточно було визначено покарання у виді на 15 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна. Верховний Суд України вирок залишив без змін[87].

На наш погляд, апеляційний суд правильно застосував принцип поглинення менш суворих основних покарань більш суворим основним покаранням, а також поглинення додаткового покарання — конфіскацією всього майна, додатковим покаранням — конфіскацією всього майна, оскільки це додаткове покарання було призначено за обидва злочини в максимальних межах санкції статей 187 ч. 4 КК та п. 6 ч. 2 ст. 115 КК.

Невиконання даних вимог місцевими судами є причиною скасування вироків суду в частині призначення додаткового покарання.

Приклад перший: Районний суд вироком засудив К. за ч. 2 ст. 191 КК на 2 роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих обов’язків строком на 2 роки, за ч. 1 ст. 366 КК на 1 рік обмеження волі з позбавленням права обіймати зазначені посади строком на 2 роки. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів засудженому остаточно визначено покарання у виді 2 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих обов’язків строком на 2 роки. Верховний Суд України вирок змінив і відзначив, що суд не звернув уваги на роз’яснення, що містяться в п. 21 постанови Пленуму, згідно з яким однакові за розміром покарання не можуть бути поглиненні при призначенні покарання за сукупністю злочинів на підставі ст. 70 КК[88].

Приклад другий: Місцевий суд засудив К. за ч. 1 ст. 366 КК до штрафу у розмірі 510 грн. з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з охороною ліса строком на 1 рік, за ст. 15 — ст. 368 ч. 1 КК із застосуванням ст. 69 КК до штрафу у розмірі 1020 грн. з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з охороною ліса строком на 1 рік. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів засудженому остаточно визначено покарання у виді штрафу у розмірі 1020 грн. з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з охороною ліса строком на 1 рік. Верховний Суд України вирок скасував і відзначив, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 70 КК суд, призначивши покарання за кожний злочин окремо, визначає покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань. При цьому однакові за розміром покарання поглиненню не підлягають, крім випадку, коли вони призначені у максимальних межах санкцій статей КК. Визначаючи К. остаточне покарання на підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, суд порушив зазначений принцип визначення остаточного покарання, оскільки за цими статтями призначив йому додаткові покарання, однакові за видом і розміром — позбавленням права обіймати посади, пов'язані з охороною ліса строком на 1 рік[89].

Приклад третій: Районний суд вироком засудив П. за ч. 2 ст. 212 КК на 2 роки обмеження волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням адміністративно — господарських обов’язків строком на 1 рік, за ч. 2 ст. 364 КК на 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати зазначені посади строком на 1 рік. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів засудженому остаточно визначено покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням адміністративно — господарських обов’язків строком на 1 рік. Верховний Суд України вирок скасував в частині призначення додаткового покарання у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону. Визначення засудженому остаточного додаткового покарання за сукупністю злочинів відповідно до ч. 1 ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим не відповідає роз'ясненню, даному у п. 21 постанови Пленуму, згідно з яким однакові за видом і розміром покарання (основні чи додаткові) поглиненню не підлягають. Застосовуючи принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим, суд повинен був зазначити у вироку, про яке саме покарання йдеться — основне чи додаткове. У цій справі суд мав застосувати щодо П. принцип складання покарань — часткового або повного[90].

Враховуючи, що місцевий суд призначив по останній справі основні покарання за ст. ст. 364 ч. 2 і 212 ч. 2 КК, відповідно 5 років позбавлення волі і 2 роки обмеження свободи, а потім на підставі ст. 70 ч. 1 КК за сукупністю злочинів остаточно призначив покарання 5 років позбавлення волі, виникають наступні питання:

— вказівка принципу складання покарань — часткового або повного, торкається основних і додаткових покарання, або тільки додаткових?

— можливе одночасне застосування принципів поглинання менш суворого покарання більш суворим та повного або часткового складання покарань?

На нашу думку, вказівка Верховного Суду України про застосування по даній кримінальній справі принципу складання покарань — часткового або повного, повинне торкатися тільки додаткових покарань. Оскільки ст. 70 КК України не передбачає в цьому випадку ніяких обмежень для застосування місцевим судом принципу поглинання менш суворого покарання більш суворим відносно основних покарань. Тому місцевий суд, в даному випадку, міг застосувати принцип поглинання менш суворого покарання більш суворим відносно основних покарань і одночасно принцип часткового або повного складання додаткових покарань.