Розділ 1 Призначення покарання за сукупністю злочинів

Приклад: Заступник прокурора області просив вирок суду змінити, який на підставі ст. 70 ч. 4 КК частково склав покарання у виді позбавлення волі та виправних робіт, посилаючись на те, що покарання у виді позбавлення волі та виправних робіт необхідно виконувати самостійно. Верховний суд України з цим не погодився і вказав, що посилання прокурора на те, що вироки судів мають виконуватися окремо, на вимогах закону не ґрунтуються, оскільки засудження до виправних робіт за один злочин, що входить у сукупність, не є перешкодою для застосування принципу поглинення менш суворого покарання більш суворим або повного чи часткового складання призначених покарань[49].

У судовій практиці виникли питання про те: а) як призначати покарання за сукупністю злочинів, якщо за обидва злочини призначено покарання у вигляді виправних робіт на певний строк з відрахуванням в доход держави, встановленого вироком, відсотку із заробітку засудженого; б) чи можливо поглинути меншим розміром відрахування в доход держави більший такий розмір, в) в якому співвідношенні підлягають стягненню різні відрахування при частковому складанні покарань.

Наприклад, особу було засуджено за ст. 185 ч. 1 КК до 1 року 6 місяців виправних робіт з відрахуванням в доход держави 10 % із заробітку і за ст. 125 ч. 1 КК до 1 року виправних робіт з відрахуванням в дохід держави 15 % із заробітку.

Кримінальний кодекс України 1960 р. відповіді на дане питання не давав. Новий Кримінальний кодекс України даний недолік усунув. У ч. 2 ст. 72 КК вказано, що при призначенні за кількома злочинами покарання у виді виправних робіт складанню підлягають лише строки цих покарань. Розміри відрахувань із заробітку засудженого складанню не підлягають і обчислюються за кожним вироком самостійно. Між тим, у п. 13 постанови Пленуму вказано, що при призначенні виправних робіт за сукупністю злочинів (ст. 70 КК) допускається поглинення, часткове або повне складання як строків виправних робіт, так і розмірів відрахувань у доход держави[50]. В.І. Тютюгін справедливо вказує на те, що наведене роз’яснення (Пленуму) суперечить вимогам закону, бо в ч. 2 ст. 72 КК сформульована недвозначна заборона на складання відрахувань із заробітку за сукупністю злочинів. Тому за ст. 70 КК складаються лише строки виправних робіт, а розміри відрахувань із заробітку засудженого обчислюється за кожний злочин окремо[51].

У зв’язку з цим, ми звертаємо увагу в даному випадку на два моменти.

По-перше, правила ст. 72 ч. 2 КК застосовуються судом тільки в тому випадку, якщо він застосував принципи повного або часткового складання покарання за сукупністю злочинів. В даному випадку, відповідно до вимог ч. 2 ст. 70 УК за сукупністю злочинів остаточно засудженому повинно бути призначено не більш 2 роки виправних робіт, оскільки згідно ч. 1 ст. 57 КК покарання у виді виправних робіт встановлюється на строк від 6 місяців до 2 років.

По-друге, якщо суд застосував принцип поглинання менш суворого покарання більш суворим, то строк покарання і розмір відрахувань даного виду покарання, може бути поглинений один іншим (п. 13 постанови Пленуму)[52].

В.І. Тютюгіним детально були проаналізовані різні співвідношення строків виправних робіт, а також розміри відрахувань із заробітку які впливають на суворість цих покарань.

1) У разі призначення за декілька злочинів виправних робіт на однакові строки і з однаковими відсотками відрахувань із заробітку вони є рівними за своєю суворістю. Тому в цих випадках складаються між собою лише строки покарання, а відсотки відрахувань із заробітку залишаються однаковими і незмінними для кожної частини складеного строку покарання. Якщо ж за таких самих умов виправні роботи призначені у максимальних строках за обидва злочини (два роки), то поглинаються як строки покарань, так й розміри відрахувань із заробітку.

2) У разі призначення за декілька злочинів виправних робіт на однакові строки, але з різними відсотками відрахувань із заробітку більш суворим слід визнавати покарання, яке поєднане з більш значним розміром відрахувань, встановлених судом. Тому у таких випадках можливе як складання, так й поглинення однакових за строками покарань… Якщо ж застосовується принцип складання, то кожній частині складених строків виправних робіт відповідає і свій відсоток відрахувань із заробітку.

3) У разі призначення за декілька злочинів виправних робіт на різні строки, але з однаковими відсотками відрахувань, більш суворим має визнаватися покарання, яке призначається на більш тривалий строк… Якщо ж застосовується принцип складання, то останнє здійснюється лише стосовно строків покарань, а відсотки відрахувань залишаються незмінними для кожної частини строку остаточно складеного покарання.

4) У разі призначення за декілька злочинів виправних робіт на різні строки і з різними відсотками відрахувань із заробітку в основу визначення того, яке з цих покарань є більш, а яке менш суворим, повинен, на наш погляд, бути покладений також строк покарання[53].

В зв’язку з цим виникає наступне питання, як при частковому складанню покарань правильно підрахувати ту частину строків виправних покарань, котрі складаються між собою в період яких будуть стягуватися відповідні відсотки відрахувань із заробітку? Наприклад, особу було засуджено за ст. 185 ч. 1 КК до 1 року 6 місяців виправних робіт з відрахуванням в доход держави 10 % із заробітку і за ст. 125 ч. 1 КК до 1 року виправних робіт з відрахуванням в дохід держави 15 % із заробітку. На підставі ст. 70 КК шляхом часткового складання покарань призначено у виді 2 років виправних робіт. В які періоди часу треба стягувати 10 % та 15 % заробітку в доход держави?

На наш погляд, в цих випадках слід погодитися з порядком визначення таких частин, запропонованим В.І. Тютюгіним. «У разі визначення остаточного покарання за сукупністю злочинів за принципом часткового складання, суд до найбільш суворого за видом чи розміром покарання, призначеного за один зі злочинів, додає (приєднує) лише частину менш суворого покарання за інший злочин…. Таким чином, при частковому складанні найбільш суворе з призначених покарань береться судом до уваги, так би мовити у повному обсязі (повною мірою), тоді як інші, менш суворі покарання, приєднуються до більш суворого лише в певній частині і тим самим входять до остаточного (сукупного) покарання лише частково»[54].

Таким чином, в даному прикладі відрахування 10 % із заробітку в доход держави треба буде стягувати строком на 1 рік 6 місяців, а 15 % — на 6 місяців.

При застосуванні принципу поглинення менш суворого покарання більш суворим В.І. Тютюгін рекомендує розмір відрахувань із заробітної плати визначати наступним чином: а) якщо більшим є відсоток відрахувань у більш суворого за строком покарання, то він визначається і для всього строку покарання, остаточно визначеного за сукупністю злочинів. Тобто поглиненню тут підлягають і менш значні відсотки відрахувань із заробітку; б) якщо більшим є відсоток відрахувань у менш суворого за строком покарання, то поглинення відрахувань не здійснюється і для кожної частини остаточно визначеного за сукупністю покарання залишаються ті відсотки відрахувань, які були встановлені судом за кожний окремий злочин[55].

На нашу думку, важко погодитися з останнім ствердженням автора про те, що поглинення відрахувань із заробітної плати не здійснюється і для кожної частини остаточно визначеного за сукупністю покарання залишаються ті відсотки відрахувань, які були встановлені судом за кожний окремий злочин, оскільки:

— строк покарання є тим «головним» каральним елементом, який визначає сутність виправних робіт;

— відсотки відрахування із заробітної плати в доход держави є «другорядними», оскільки при побудуванні санкцій статей Особливої частини КК не враховуються;

— в цьому випадку, замість принципу поглинення менш суворого покарання більш суворим, фактично буде застосований принцип одночасного застосування різних принципів (поглинення та складання) призначення покарання за сукупністю злочинів;