В цих випадках можливо три варіанти співвідношення основних і додаткових видів покарання:
1) особі за попереднім вироком було призначене додаткове покарання, а від відбування основного покарання вона була звільнена на підставі ст. 75 КК. Додаткове покарання за останнім вироком засудженому не призначалося;
2) особі за попереднім вироком додаткове покарання не призначалося, а від відбування основного покарання вона була звільнена на підставі ст. 75 КК. Додаткове покарання засудженому було призначене тільки за останнім вироком;
3) особі за попереднім вироком було призначене додаткове покарання, а від відбування основного покарання вона була звільнена на підставі ст. 75 КК. Додаткове покарання за останнім вироком засудженому було також призначене.
При цьому ми вважаємо, що правила, передбачені ч. 3 ст. 70 КК проте, що тільки до основного покарання, призначеного за сукупністю злочинів, можуть бути приєднані додаткові покарання, в цих випадках не діють, оскільки застосування принципів поглинення, часткового чи повного складання призначених покарань в цих умовах не допускається. За таких умов кожний вирок виконується самостійно.
На наш погляд, в другому варіанті суди не повинні застосовувати правила, передбачені ч. 4 ст. 70 КК, оскільки додаткове покарання за попереднім вироком не призначалося зовсім, а в третьому варіанті необхідно застосовувати ці правила до додаткових видів покарань, оскільки згідно вимог ч. 1 ст. 70 КК, суд, призначивши покарання (основне чи додаткове), визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань. При цьому остаточне додаткове покарання повинно, на нашу думку, бути приєднано до основного покарання, яке призначено відбувати реально.
Приклад: Місцевий суд вироком від 03.09.2007 р. засудив К., раніше судимого 24.04.2007 р. за ч. 4 ст. 191 КК, ч. 2 ст. 366 КК на 5 років позбавлення волі з позбавленням права займати певні посади строком на 2 роки, на підставі ст. 75 КК звільненого від відбування основного покарання, — за ч. 1 ст. 366 КК до 550 грн. штрафу з позбавленням права займати зазначені посади строком на 2 роки. Із матеріалів справи вбачається, що К. вчинив злочин, передбачений ч. 1 ст. 366 КК, в червні 2005 р. На підставі ч. 3 ст. 72 КК суд вирішив указані вироки виконувати самостійно[108].
Якщо рішення про призначення основних покарань питань не викликає, то рішення місцевого суду про не призначення додаткових покарань за сукупністю злочинів, є сумнівним. На нашу думку, суд повинен був застосувати правила ч. 4 ст. 70 КК при призначенні покарання за сукупністю додаткових видів покарань. При цьому суд міг застосувати тільки принцип часткового складання цих покарань, оскільки вони одного розміру та виду і не призначені в максимальних межах санкції КК. Остаточно призначене додаткове покарання необхідно було приєднати до штрафу, яке засуджений повинен відбувати реально.
Більш складна є ситуація у першому варіанті, коли засуджений повинен відбувати реально як додаткове покарання за попереднім вироком, так і основне покарання за останнім вироком. На наш погляд, і в цьому випадку суд повинен призначити покарання за правилами, передбаченими ч. 4 ст. 70 КК, тобто приєднати до основного покарання, яке необхідно виконувати реально, додаткове покарання, однак ця ситуація потребує більш глибокого теоретичного дослідження.
2д) В судовій практиці виникає питання о можливості застосування “двічі” ч. 4 ст. 70 КК по одній і тій же справі? На нашу думку, така ситуація можлива коли особа засуджується двічі, а потім засуджується за злочини, яка вона вчинила до винесення першого вироку. В теорії кримінального права по цьому питанню існують різні точки зору, одні вчені вважають, що необхідно враховувати тільки останнє покарання, відбуте повністю або частково[109], другі вчені вважають, що необхідно враховувати всі покарання, відбутті по попереднім вирокам[110]. Ми підтримуємо останню точку зору.
Приклад перший: Районний суд вироком від 23.05.2008 р. засудив Р., раніше судимого: а) 07.10.2005 р. за ч. 2 ст. 190 КК, ч. 3 ст. 358 КК на 2 роки обмеження волі із застосуванням ст. 75 КК; б) 24.10.2006 р. за ч. 1 ст. 366 КК, ч. 2 ст. 190 КК на 4 роки обмеження волі з позбавленням права займати певні посади строком на 2 роки, на підставі ст. 75 КК звільненого від відбування покарання, — за ч. 1 ст. 366 КК на 2 роки обмеження волі з позбавленням права займати певні посади строком на 2 роки. На підставі ч. 4 ст. 70 КК шляхом поглинення цього покарання, покаранням призначеним вироком суду від 24.10.2006 р. остаточно призначене покарання у виді 4 років обмеження волі з позбавленням права займати певні посади строком на 2 роки. На підставі ст. 75 КК звільненого від відбування покарання. Із матеріалів справи вбачається, що злочин, передбачений ч. 1 ст. 366 КК, засуджений вчинив 14.10.2002 р.[111].
На нашу думку, суд безпідставно не призначив спочатку покарання на підставі ч. 4 ст. 70 КК за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК та покарання, призначеного вироком суду від 07.10.2005 р., а також неправильно застосував принцип поглинення для додаткових покарань, які були призначені в однакових розмірах.
На наш погляд, суд повинен був:
а) спочатку призначити покарання за вчинення злочину, передбаченого ст. 366 ч. 1 КК;
б) потім призначити покарання за сукупністю злочинів на підставі ст. 70 ч. 4 КК (з урахуванням покарання, передбаченого вироком від 07.10.2005 р.);
в) після чого призначити покарання за сукупністю злочинів на підставі ст. 70 ч. 4 (з урахуванням покарання, передбаченого вироком від 24.10.2006 р.);
г) і останнє, звільнити засудженого на підставі ст. 75 КК від відбування основного покарання з випробуванням, а додаткове покарання виконувати реально.
Приклад другий: Районний суд вироком від 24.11.2005 р. засудив Л., раніше судимого: а) 15.11.2003 р. за ч. 1 ст. 185 КК на 1 рік виправних робіт з утриманням 20 % заробітку у доход держави; б) 07.07.2005 р. за ч. 1 ст. 366 КК, ч. 4 ст. 191 КК на 5 років позбавлення волі з позбавленням права займатися організаційно-розпорядчою діяльністю строком на 2 роки, на підставі ст. 75 КК звільненого від відбування покарання, — за ч. 2 ст. 191 КК на 4 років позбавлення волі з позбавленням права займатися організаційно-розпорядчою діяльністю строком на 2 роки, за ч. 1 ст. 366 КК на 1 рік 6 місяців обмеження волі з позбавленням права займатися організаційно-розпорядчою діяльністю строком на 1 рік, за ч. 2 ст. 190 КК на 1 рік позбавлення волі. На підставі ч. 1 ст. 70 КК на 4 роки позбавлення волі з позбавленням права займатися організаційно-розпорядчою діяльністю строком на 2 роки. На підставі ст. 75 КК звільненого від відбування покарання. Із матеріалів справи вбачається, що злочини, передбачені ст. ст. 366 ч. 1, 191 ч. 2 КК засуджений вчинив в лютому 2003 р., а злочин, передбачений ч. 2 ст. 190 КК, він скоїв 19.06.2005 р.[112].
На нашу думку, суд безпідставно призначив покарання на підставі ч. 1 ст. 70 КК за вчинення злочинів, передбачених ст. ст. 191 ч. 2, 366 ч. 1 та 190 ч. 2 КК.
На наш погляд, суд повинен був:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Призначення покарання за сукупністю злочинів та вироків (судова практика)» автора Білоконев В. М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 1 Призначення покарання за сукупністю злочинів“ на сторінці 12. Приємного читання.