Розділ 1. Поняття та види множинності злочинів

В наукових працях радянських криміналістів здійснювалися спроби пояснити наявність в законодавстві складених злочинів, виходячи із підвищеної суспільної небезпеки і широкої розповсюдженості деяких сполучень (поєднань) злочинних діянь, через що вони розглядаються законодавцем як один злочин[85]. Однак питання соціальної обумовленості кримінально-правових норм про відповідальність за такі діяння залишалося малодослідженим.

Як відомо, крім загальних закономірностей процесу криміналізації кожній групі (виду) злочинів притаманні і свої, обумовлені специфікою даної злочинної діяльності, особливі (індивідуальні) підстави криміналізації, керуючись якими законодавець і встановлює конкретні кримінально-правові заборони. Це стосується і складених злочинів, які визначаються відповідно з їх правовою природою.

В об’єктивній дійсності різні форми злочинної діяльності проявляються і складаються в певні сполучення і зв'язки, набуваючи усталеності і повторюваності саме в такому вигляді. Суспільна небезпечність таких «супутніх» одне одному діянь, природно, є підвищеною, тому що будучи пов'язаними між собою, вони порушують більше коло суспільних відносин, спричиняють більшу шкоду, ніж тоді, коли вчиняються кожне окремо. Типовість, розповсюдженість усталених сполучень декількох діянь, і, як наслідок цього, їх підвищену суспільну небезпечність, законодавець повинен врахувати і відобразити. А це можливо лише за умови, якщо особливості взаємодії цих діянь будуть адекватно закріплені у відповідній кримінально-правовій забороні.

Використовуючи своєрідні прийоми законодавчої техніки, синтезуючи ознаки декількох діянь, законодавець узагальнює їх, зводить в єдине ціле і отримує на цій підставі якісно нове складне утворення, з притаманною лише йому системою ознак і особливостей — складений злочин.

Таким чином, злочин є складеним не тільки через свою законодавчу конструкцію, «через особливу постанову закону», як вважав М.С. Таганцсв. а й через те, то поєднання декількох складів злочинів в один притаманне саме такому діянню. Закон відображає лише реальну дійсність, сутність і характер посягання.

Отже, на нашу думку, складений злочин за своєю соціальною сутністю є специфічною, складною за структурою, але єдиною за змістом злочинною поведінкою, яка має нові якості, порівняно із тими діяннями, що її утворюють, і характеризується більш високим ступенем суспільної небезпеки. Це і дозволяє законодавцю розглядати таку складну злочинну діяльність як одиничний складений злочин.

Наявність в КК складених злочинів свідчить не лише про різноманітність форм і прийомів законодавчої техніки, а й виступає наочним показником рівня розвитку кримінального законодавства, відповідності його потребам практики. Адже законодавець, формулюючи такі делікти, не просто має на меті пов'язати в єдине ціле комплекс діянь, які «супроводжують» одне одного в реальній дійсності і мають підвищену суспільну небезпечність в подібних сполученнях, а й прагне більш повно виразити характер і ступінь суспільної небезпеки всього вчиненого, дати йому максимально точну соціальну і юридичну характеристику. Ось чому тенденції до розширення кола складених злочинів в КК України, які зараз спостерігаються, не є випадковими і будуть зберігатися в подальшому[86].

Розглянемо ознаки складеного злочину.

Об'єктивні ознаки.

1. Багатооб'єктність (поліоб’єктність). Це діяння завжди посягає на два чи більше об’єкта кримінально-правової охорони. Перший з об’єктів в складеному злочині завжди є основним, превалює над другим, найбільш повно характеризує антисоціальну спрямованість і зміст злочину в цілому. Другий об'єкт виступає як додатковий, і, в сполученні з основним, визначає спрямованість діяння, спосіб, умови його вчинення, тобто виконує другорядну, допоміжну функцію.

Для більшості складених злочинів характерним є наявність одного основного і одного додаткового об’єктів, однак серед них є й такі, що спричиняють шкоду більшій кількості суспільних відносин. Зокрема, це хуліганство, пов’язане з опором представнику влади, якщо воно вчинене із застосуванням вогнепальної або холодної зброї (ч. 4 ст. 296 КК). Вказане діяння посягає не лише на громадський порядок (основний об’єкт), не тільки на авторитет органів влади (додатковий обов’язковий об’єкт), але і на охоронювані кримінальним законом відносини громадської безпеки (незаконне поводження зі зброєю).

Зазначимо також, що прагнення законодавця поставити під першочергову охорону певні суспільні відносини, зовсім не означає, що ці відносини мають бути більш важливими порівняно з іншими, які теж порушуються цим злочином.

Між тим, в літературі висловлюється думка, що за «загальним правилом, додатковий об’єкт з точки зору суспільних інтересів є менш соціально цінним порівняно з основним об’єктом»[87]. Це твердження, на наш погляд, є сумнівним, бо існують складені злочини, в яких додатковий об’єкт є навіть більш значущим і важливим, ніж основний, отже, посягання на нього є більш небезпечним. Наприклад, при розбої, поєднаному із спричиненням тяжких тілесних ушкоджень (ч. 4 ст. 187 КК) здоров’ю людини, з точки зору соціальних цінностей слід віддати перевагу перед відносинами власності. Так само сказане стосується і насильницького грабежу (ч. 2 ст. 186 КК), і незаконного заволодіння транспортним засобом, поєднаного із застосуванням насильства небезпечного для життя і здоров’я (ч. 3 ст. 289 КК), і багатьох інших складів. Вважаємо, що в цих та інших подібних випадках законодавець, помішуючи те чи інше діяння в відповідний розділ Особливої частини КК, враховує не тільки важливість охоронюваних суспільних відносин, а й обирає в якості основного об’єкта таке суспільне благо чи інтерес, посягання на які складають соціальну сутність злочину, визначають його спрямованість. Цим і пояснюється, що спричинення шкоди додатковому об’єкту, що часто є більш важливим за основний, відсувається, так би мовити, на другий план.

2. Наявність в складі розглядуваного злочину двох чи більше суспільно небезпечних діянь, кожне з яких, само по собі, є одиничним злочином, бо прямо передбачене в Особливій частині КК як окремий (самостійний) склад злочину. На дану особливість складених злочинів вперше вказав М.С. Таганцев. «У цих випадках, — писав автор, — закон із декількох окремих злочинних посягань… утворює один злочин»[88]. Л. С. Бєлогриц-Котляревський так само вважав, що крім простих злочинів, які посягають на нерозкладаємий життєвий інтерес, можливі складні форми злочину, що утворюють єдине ціле[89].

В наступному саме ця ознака була взята криміналістами за основну при визначенні сутності складеного злочину. Однак автори по-різному тлумачили цю ознаку. Деякі вважали, що таких діянь повинно бути не більше двох[90]. Інші акцентували увагу на обов’язковій різнорідності діянь, з яких утворюється складений злочин[91]. На нашу думку, наведені судження є не беззаперечними. Серед складених злочинів багато таких, які утворені більше, ніж двома діяннями. Наприклад, це вже згадуване хуліганство, пов’язане з опором представнику влади і вчинене із застосуванням вогнепальної або холодної зброї (ч. 4 ст. 296 КК), перевищення влади або службових повноважень, що супроводжувалось насильством і застосуванням зброї (ч. 2 ст. 365 КК) та інші діяння. Крім того, не можна виключати, що формулюючи нові складені делікти, законодавець певну частину з них також буде визначати через поєднання в одному складі більше ніж двох самостійних злочинів. Отже, при визначенні складених злочинів більш правильно вказувати, що вони складаються із декількох самостійних злочинних діянь.

Що стосується думки про обов’язкову різнорідність цих діянь, то її можна було б підтримати, якби наше дослідження складених злочинів обмежувалося лише аналізом КК України 2001 року.

В чинному КК дійсно, всі складені злочини утворені різнорідними діяннями. Однак в кримінальному праві України не так давно (в КК 1960 р.) була передбачена низка складених злочинів, які утворювались однорідними діяннями. Наприклад, ухилення військовозобов’язаного від учбових або повірочних зборів, вчинене шляхом підроблення документів (ч. 2 ст. 192 КК). Тут обидва діяння знаходилися в одному розділі КК, спричиняли шкоду однорідним об’єктам кримінально-правової охорони і були умисними. Отже, їх можна вважати однорідними. До однорідних злочинів належали також умисне тяжке тілесне ушкодження і мордування, об’єднані в одному складі (ч. 2 ст. 101 КК УРСР 1960 р.), хуліганство і опір представнику влади, що передбачались в складі злісного хуліганства (ч. 2 ст. 206 КК УРСР 1960 р.) та деякі інші.

В чинному КК РФ 1996 р. також є певна кількість складених деліктів, утворених однорідними діяннями. Зокрема, це тероризм із застосуванням вогнепальної зброї (п. «в» ч. 2 ст. 205 КК РФ); захоплення заручників, вчинене із застосуванням вогнепальної зброї (п. «г» ч. 2 ст. 206 КК РФ); угон судна повітряного, водного транспорту чи залізничного потягу, вчинений із застосуванням зброї (п. «г» ч. 2 ст. 211 КК РФ) та інші. Всі злочини з цих складених деліктів знаходяться в одному розділі КК РФ «Злочини проти громадської безпеки», спричиняють шкоду цим відносинам, отже, є однорідними.

На підставі викладеного можна зробити висновок, що визначення складеного злочину, як такого, що складається із двох різнорідних злочинних діянь не завжди відповідає їх сутності, тому що вказані ознаки для них або взагалі не характерні, або рівною мірою притаманні злочинам інших видів. Більш правильно говорити про наявність в їхньому складі декількох суспільно небезпечних діянь, кожне з яких само по собі є окремим одиничним злочином, передбаченим в КК.

3. Наявність внутрішнього взаємного зв'язку між діяннями в складеному злочині. Криміналісти завжди звертали увагу на те, що діяння в складеному злочині пов'язані між собою. А. А. Піонтковський, М. А. Стручков вказували, що саме через свою внутрішню єдність декілька діянь здатні утворити один злочин[92]. М.І. Бажанов писав про «органічну єдність», а Ю.1. Ляпунов зазначав, що органічна внутрішня єдність складає неодмінну властивість будь-якого складеного злочину[93].