Розділ 1. Поняття та види множинності злочинів

Органічна єдність означає, що явища передбачають, обумовлюють одне одного, взаємопроникають. Для більшості складених злочинів, це дійсно характерно. Так, діяння, що складають насильницький грабіж (ч. 2 ст. 186 КК), розбій (ст. 187 КК) настільки тісно пов'язані між собою, що розділити їх навіть штучно неможливо, бо саме внаслідок насильства над особою відбувається заволодіння майном. В той же час, в таких злочинах, як наприклад, вбивство, поєднане із зґвалтуванням (п. 10 ч. 2 ст. 115 КК), заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем (ч. 2 ст. 191 КК), зв’язок між діяннями менш стійкий. Зґвалтування не обов'язково у всіх випадках його вчинення супроводжується вбивством. Рівним чином, заволодіння майном не завжди пов’язане із службовим зловживанням. Отже, хоча внутрішній зв'язок, без сумніву, притаманний діянням у складеному злочині, все ж таки про їх органічну єдність говорити не зовсім коректно.

На нашу думку, внутрішній взаємозв’язок між діяннями у складеному злочині проявляється в особливих формах їхньої взаємодії. Характер взаємодії обумовлюється співвідношенням об’єктів цих діянь. Виходячи з цього співвідношення можна констатувати, що і самі злочини мають співвідноситися: а) як основне і допоміжне (додаткове) діяння (спосіб вчинення основного), наприклад, вимагання, поєднане із погрозою вбивства (ч. 2 ст. 189 КК)[94]; або б) як основне і кваліфікуюче діяння (у випадках, якщо складений злочин утворюється шляхом приєднання до основного складу кваліфікуючої ознаки, що не є способом), наприклад, умисне вбивство, поєднане із зґвалтуванням (п. 10 ч. 2 ст. 115 КК), розбій, поєднаний із спричиненням тяжких тілесних ушкоджень (ч. 2 ст. 187 КК), хуліганство, пов’язане із опором представнику влади (ч. 3 ст. 296 КК), тощо.

Інакше кажучи, в складеному злочині діяння перебувають в субординаційній залежності (співвідношенні): одне з них завжди є основним, а інше (інші) додатковими, що сприяють вчиненню (або супроводжують вчинення) основного. Ознака внутрішнього зв'язку показує, що основне діяння відіграє головну роль у визначенні характеру, змісту і спрямованості злочинного посягання, в той час як додаткове діяння, коригує, конкретизує спрямованість основного, робить його більш чітким.

Суб'єктивна ознака.

Складений злочин в цілому, а також і всі діяння, з яких він утворений, характеризуються лише умисною формою вини. Цей висновок випливає із особливостей співвідношення діянь в складеному злочині, яке свідчить, що в середині нього не може бути різного психічного ставлення суб’єкта до основного і додаткового(их) діянь та їх об’єктів.

Так, у тих злочинах, де спосіб виступає в якості окремого діяння, суб’єкт, вчиняючи це діяння допоміжного характеру, переслідує мету вчинити інше, основне діяння. Він завжди діє цілеспрямовано, усвідомлює спосіб вчинення основного діяння, передбачає, що саме цей спосіб забезпечить настання наслідку і бажає цього наслідку. Наприклад, вчиняючи насильницький грабіж, винний усвідомлює, що саме шляхом застосування насильства, що не є небезпечним для життя та здоров’я, він заволодіє чужим майном, передбачає, що таке насильство сприятиме заволодінню майном і бажає заволодіти цим майном.

В складених злочинах другого виду, де основне діяння кваліфікується додатковим злочином, зміст умислу дещо інший. Кваліфікуючий злочин завжди підвищує суспільну небезпеку діяння в цілому, отже його фактичні ознаки також мають усвідомлюватися суб’єктом. Наслідки додаткового кваліфікуючого злочину можуть і не бути бажаними для винного, а виступати побічним результатом основної діяльності[95]. Скажімо, при вбивстві, поєднаному із зґвалтуванням, може мати місце непрямий умисел щодо смерті потерпілої, якщо застосовуючи насильство і бажаючи подолати її опір, винний свідомо припускає, що може таким чином позбавити потерпілу життя.

Вивчення суб’єктивної сторони складених злочинів дає підстави вважати непереконливими точки зору деяких авторів щодо можливості вчинення суб’єктом необережного додаткового діяння в складеному злочині. Зокрема, В.В. Устименко вважає, що таким складеним злочином, як перевищення влади або службових повноважень, яке супроводжувалось насильством (ч. 2 ст. 365 КК) охоплюється спричинення необережного тяжкого і середньої тяжкості тілесного ушкодження[96]. Дане твердження не є обґрунтованим, бо в цьому випадку (як і в інших подібних), насильство виступає способом вчинення основного діяння, вказує на його цілеспрямованість, що свідчить лише про умисну вину. Спосіб вчинення злочину є об’єктивною ознакою, він обов'язково повинен усвідомлюватися особою. А.І. Рарог справедливо зазначає, що науково необґрунтованим є побудування необережної форми вини щодо таких кваліфікуючих ознак, як особливі властивості об’єкта, спосіб вчинення злочину, обстановка, умови тощо[97]. При вчиненні умисного злочину особа може діяти необережно лише щодо одної кваліфікуючої ознаки — суспільно небезпечного наслідку, а «інші кваліфікуючі обставини умисного злочину можуть ставитися у вину лише тоді, коли злочинець завідомо знав про наявність таких обставин»[98].

До речі, судова практика однозначно виключає можливість поглинання необережної шкоди ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК. В п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудна 2003 р. «Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень» роз’яснено, що необережне заподіяння смерті, тяжкого тілесного ушкодження охоплюється ч. 3 ст. 365 КК, тобто, на думку Пленуму, є не складеним злочином, а іншим видом одиничного злочину — таким, що кваліфікується за наслідками. За ч. 2 ст. 365 КК кваліфікується лише умисне спричинення шкоди здоров’ю, що виразилося в завданні побоїв або ударів, умисних легких або середньої тяжкості тілесних ушкодженнях, катуванні, мордуванні, тощо[99].

Таким чином, застосування насильства, а значить, і спричинення шкоди потерпілому, не може не охоплюватися умислом винного в тих складених злочинах, де насильство виступає способом їхнього вчинення. Отже, в тих випадках, де основне діяння поєднане (супроводжується, пов'язане тощо) з додатковим діянням, суб'єкт завжди усвідомлює, що вчиняє діяння, яке посягає на декілька об’єктів кримінально-правової охорони, передбачає, що внаслідок цього настануть суспільно небезпечні наслідки і бажає чи свідомо припускає їх настання. Звідсіля випливає, що складений злочин має не лише чіткі об'єктивні ознаки, а й з суб’єктивної сторони характеризується тільки умисною виною. Всі випадки необережного спричинення шкоди знаходяться за межами його складу.

Підсумовуючи викладене, визначимо, що складений злочин — це вид одиничного складного багатооб'єктного (поліоб'єктного) злочину, що об'єднує декілька внутрішньо пов'язаних, супідрядних умисних діянь, кожне з яких передбачено в кримінальному законі як окремий самостійний склад злочину.

Зазначимо також, що в літературі деякі автори не завжди вбачають різницю між складними і складеними злочинами, ототожнюють їх, називаючи «складними (складеними)», як, наприклад, Р.Р. Галіакбаров і Ю.І. Ляпунов, або «складними або складеними», як, наприклад, МЛ. Бажанов і О.М. Яковлев[100].

На нашу думку, це не є суто термінологічна неточність. Складний злочин це родове поняття щодо складеного злочину. Останній є лише одним із багатьох видів одиничних складних злочинів, а тому ставити між ними знак рівності і ототожнювати, на наш погляд, неприпустимо.

Складений злочин це найбільш розповсюджений вид одиничних складних діянь. Він завжди повинен кваліфікуватися за одною статтею (чи частиною статті) Особливої частини КК.

Наявність в законі вказаних деліктів дає можливість посилити відповідальність за типові, вже існуючі в реальному житті складні форми злочинної діяльності, не застосовуючи при цьому правила кваліфікації за сукупністю злочинів, що дозволяє позбутися надмірної, громіздкої кваліфікації.

Однак судова практика суперечливо і неоднозначно ставиться до такого юридичного явища, як складені злочини, нерідко припускаючись помилок в кваліфікації.

Так, вироком Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 31 березня 2003 р. Д. і К. визнано винними й засуджено за ч. 2 ст. 296 та ч. 1 ст. 122 КК за те, що вони у співучасті з Б. та М. 18 грудня 2002 р. приблизно о 21-й годині вчинили на вулиці хуліганські дії щодо М. М. та П. При цьому Д. і К. після того, як М. М. упав на землю, руками й ногами побили його, внаслідок чого останній одержав тілесні ушкодження середньої тяжкості. Діями всіх засуджених П. було заподіяно легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров’я.

Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 19 червня 2003 р. вирок залишено без зміни.

У касаційному поданні заступник прокурора Закарпатської області порушив питання про зміну судових рішень щодо К. і Д. — виключення з кваліфікації їхніх дій ч. 1 ст. 122 КК як зайвої, оскільки склад злочину «хуліганство» охоплює заподіяння тілесних ушкоджень середньої тяжкості.

Як бачимо, прокуратура помилково дійшла висновку, що ч. 2 ст. 296 КК є складеним злочином, який містить у собі як грубе порушення громадського порядку, так і насильство (середньої тяжкості тілесне ушкодження), хоча із змісту закону цей висновок зовсім не випливає. В складеному злочині завжди можна виділити, так би мовити, «прочитати» діяння, з яких він складається, а в даному випадку цього зробити не можна.