Розділ III. ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ МАТЕРІ, БАТЬКА ТА ДИТИНИ

Стаття 171. Врахування думки дитини при вирішенні питань, що стосуються її життя

1. Дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї.

2. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном,

3. Суд мас право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

1. Коментована стаття закріплює право дитини на врахування її думки при вирішенні питань, що стосуються її життя. Визнання за дитиною вказаного права на рівні закону є важливою гарантією дотримання її інтересів при вирішенні спорів про її виховання, питань влаштування дитини, позбавленої батьківського піклування, а також важливою складовою її соціалізації. Крім того, право дитини на врахування її думки є свідченням утвердження у суспільстві поваги до дитини і відповідає світовим стандартам охорони прав дитини. Так, у ст. 12 Конвенції про права дитини закріплюється, що дитина, здатна сформулювати власні погляди, має право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. З цією метою дитині зокрема надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами. На національному рівні зазначене право вперше було закріплене у ст. 9 Закону України «Про охорону дитинства». Відповідно до цієї статті кожна дитина має право на вільне висловлювання особистої думки, формування власних поглядів, розвиток власної суспільної активності, отримання інформації, що відповідає її віку.

2. Дитина має право бути вислуханою як її батьками, так і іншими родичами, а також посадовими особами, до компетенції яких належить охорона немайнових та майнових прав дитини. До вказаних посадових осіб належать посадові особи всіх тих органів, до яких дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів відповідно до норм ст. 152 СК, — судді, прокурори, посадові особи органів опіки та піклування, служб у справах дітей, органів внутрішніх справ тощо (див. коментар до ст. 152 СК). Крім того, думка дитини має бути врахована і посадовими особами, які здійснюють діяльність, пов'язану з вихованням та навчанням, охороною здоров'я, культурно-масовою діяльністю щодо дітей тощо.

3. Здійснення прав дитини на вільне висловлювання думки може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету та неупередженості правосуддя (ч. 4 ст. 9 Закону України «Про охорону дитинства»).

4. Право дитини на врахування її думки поширюється на всі питання, які стосуються її особисто, а також питання сім'ї. Частина 2 коментованої статті закріплює випадки, коли думка дитини має бути вислухана обов'язково. До цих випадків належать: вирішення спору між батьками, іншими особами щодо її виховання (ст. 159 СК); вирішення спору між батьками, іншими особами щодо її місця проживання (ст. 161 СК); вирішення спору про позбавлення батьківських прав (ст. 164 СК); вирішення спору про поновлення батьківських прав (ст. 169 СК); вирішення спору щодо управління її майном (ст. 177 СК).

Крім того, закон передбачає ще низку випадків, коли обов'язково має бути заслухана думка дитини. Так, думка дитини має бути врахована: при зміні прізвища дитини, яка досягла семи років (ст. 148 СК); при зміні по батькові дитини, яка досягла чотирнадцяти років (ст. 149 СК); при визначенні батьками місця проживання дитини, яка досягла десяти років (ст. 16 °CК); при розпорядженні аліментами, які одержані на неповнолітню дитину (ст. 179 СК); при усиновленні дитини, якщо вона досягла такого віку та рівня розвитку, що може висловити свою думку щодо цього питання (ст. 218 СК); при записі усиновлювача матір'ю, батьком дитини, яка досягла семи років (ч. 2 ст. 229 СК); при зміні усиновлювачами імені дитини (ч. 1 ст. 231 СК); при призначенні опікуна чи піклувальника (ч. 4 ст. 63 ЦК); при визначенні опікуном, піклувальником способів виховання дитини (ч. 1 ст. 249 СК); при передачі дитини у сім'ю патронатного вихователя (ст. 253 СК); при влаштуванні дитини до прийомної сім'ї (ч. 2 ст. 2563 СК); при влаштуванні дитини до дитячого будинку сімейного типу (ч. 2 ст. 2567 СК).

5. При вирішенні у суді питань щодо дитини суд не пов'язаний думкою дитини і має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси. Це обумовлено, по-перше, тим, що дитина через свої незрілі розумові здібності та відсутність життєвого досвіду не завжди може повною мірою усвідомлювати свої інтереси. По-друге, відповідно до ст. 129 Конституції судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 212 ЦПК). Таким чином, суд оцінює думку дитини за своїм внутрішнім переконанням та приймає рішення, яке має відповідати інтересам дитини.

Стаття 172. Обов'язок дитини, повнолітніх дочки та сина піклуватися про батьків

1. Дитина, повнолітні дочка, син зобов'язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу.

2. Повнолітні дочка, син мають право звернутися за захистом прав та інтересів непрацездатних, немічних батьків як їх законні представники, без спеціальних на те повноважень.

3. Якщо повнолітні дочка, син не піклуються про своїх непрацездатних, немічних батьків, з них можуть бути за рішенням суду стягнуті кошти на покриття витрат, пов'язаних із наданням такого піклування.

1. Як зазначається у науковій літературі, «діти, на відміну від інших суб'єктів — учасників батьківських правовідносин, — завжди носії тільки прав». Це обумовлено браком дієздатності у дитини. Саме тому покладення на дитину законодавством певних обов'язків є недоцільним.

Проте в ч. 1 коментованої статті встановлюється обов'язок дитини, а також повнолітніх дочки, сина турбуватися про своїх батьків та надавати їм допомогу. Покладення на дітей, як повнолітніх, так і неповнолітніх, такого обов'язку є виправданим лише з точки зору моралі. Турбота про батьків має релігійне підґрунтя і базується на біблійній заповіді шанування батьків їх дітьми. Протягом історії людства, у всі часи і у всіх культурах, будь-яка людина могла вижити тільки тоді, коли про неї піклувалися батьки. Ця залежність має на увазі відповідальність більш сильного за більш слабого — спочатку батьків за дітей, а потім дітей за батьків. Батьки, що віддали дітям тепло свого серця, турботу і час, гідні того, щоб діти проявили по відношенню до них те, що не можна купити ні за які гроші і не може дати навіть найкраща казенна установа, — щире ставлення люблячих і вдячних дітей. Але обов'язок турбуватися про батьків та надавати їм допомогу має характер норми моралі. Вміщення даної норми у розділі, що регулює особисті немайнові відносини між батьками та дітьми, свідчить про те, що цей обов'язок носить немайновий характер. З огляду на це, слід зазначити, що виконання такого обов'язку не може бути забезпечене примусовою силою держави. Саме тому з точки зору права закріплення його на законодавчому рівні вбачається недоцільним. Примусити дитину поважати батьків та турбуватися про них неможливо з допомогою державних органів. Крім того, вказаний обов'язок покладається законом не тільки на повнолітніх дочку та сина, а на неповнолітніх та навіть малолітніх осіб, які у певному віці і про себе ще турбуватися не можуть. Тому вказана норма носить декларативний характер і її примусове виконання є неможливим.

2. Повнолітні дочка та син є законними представниками своїх непрацездатних, немічних батьків. Вони мають право звернутися за захистом їхніх прав та інтересів без спеціальних на те повноважень. Оскільки захист прав та інтересів фізичних осіб здійснюється у судовому та адміністративному порядку, то вказана норма спрощує для повнолітніх дочки, сина процес захисту прав та інтересів своїх непрацездатних батьків у несудових установах. Але що стосується захисту прав та інтересів батьків у суді, то і ЦПК, і КПК України містять перелік тих осіб, які можуть приймати участь у судовому засіданні в якості законних представників, а також тих осіб, які можуть мати законного представника.

Так, відповідно до ст. 39 ЦПК України законного представника можуть мати недієздатні особи та особи, цивільна дієздатність яких обмежена. Такими представниками можуть бути опікуни, піклувальники, інші особи, визначені в законі. Отже, повнолітні дочка, син можуть звернутися за захистом прав та інтересів своїх непрацездатних батьків до суду як законні представники, без спеціальних на те повноважень, тільки при наявності наступних умов: 1) мати, батько визнані у судовому порядку недієздатними чи дієздатність їх обмежена; 2) повнолітні дочка, син є опікуном, піклувальником своїх батьків. В тому разі, якщо непрацездатні батьки є повністю дієздатні, повнолітні дочка, син здійснюють представництво від імені своїх непрацездатних батьків на загальних підставах.

Стаття 32 КПК України визначає, що законними представниками є батьки, опікун, піклувальник особи або представники тих установ і організацій, під опікою чи піклуванням яких особа перебуває. Отже, і у кримінальному процесі повнолітні дочка, син мають право захищати права та інтереси своїх непрацездатних батьків тільки в тому разі, якщо вони є їх опікунами чи піклувальниками.

3. Застосування норми ч. 2 коментованої статті також ускладнюється наявністю в ній терміну «немічні» батьки, значення якого є невизначеним. Незрозумілим також є те, хто саме має встановлювати, чи є особа немічною, чи допускати дочку, сина до участі у справі в якості законних представників, чи ні. Відповідно до ст. 145 ЦПК для встановлення характеру і ступеня ушкодження здоров'я призначення експертизи є обов'язковим. Отже, повнолітні дочка, син не зможуть брати участь у справі як законні представники немічних батьків до тих пір, доки не буде досліджений стан здоров'я батьків.