Розділ III. ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ МАТЕРІ, БАТЬКА ТА ДИТИНИ

4. Частина 3 коментованої статті покладає на повнолітніх дочку, сина майновий обов'язок покрити витрати, пов'язані із стороннім доглядом за батьками.

Покладення такого обов'язку на повнолітніх дочку, сина здійснюється у судовому порядку. Підставою для його покладення є нездійснення повнолітніми дочкою, сином піклування про своїх непрацездатних батьків. Такий обов'язок судом покладається на повнолітніх дочку, сина незалежно від їх працездатності та можливості надання піклування або коштів на покриття витрат, пов'язаних із наданням такого піклування.

Кошти на покриття витрат, пов'язаних із наданням піклування мають характер додаткових витрат на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю (див. коментар до ст. 203 СК). Тому вони мають стягуватися у порядку, передбаченому главою 17 СК (див. коментар до глави 17 СК).

Глава 14. ПРАВА БАТЬКІВ НА МАЙНО

Стаття 173. Роздільність майна батьків і дітей

1. Батьки і діти, зокрема ті, які спільно проживають, можуть бути самостійними власниками майна.

2. При вирішенні спору між батьками та малолітніми, неповнолітніми дітьми, які спільно проживають, щодо належності їм майна вважається, що воно є власністю батьків.

1. Кожна сім'я має певний обсяг майна, яке призначене для задоволення потреб її членів. Як правило, основна його частина набувається батьками в результаті вчинення різних цивільно-правових правочинів. У силу свого віку діти не мають неповний обсяг дієздатності і відповідно не можуть укладати широке коло правочинів. Разом з тим вони можуть набути майно у власність за тими чи іншими правовими підставами (за договором дарування, у спадщину, в процесі приватизації тощо).

В юридичному розумінні батьки та діти є самостійними учасниками майнових відносин. При цьому не має значення, проживають вони спільно або ні. Не зважаючи на свій вік, дитина у цивільних та сімейних правовідносинах виступає як окремий суб'єкт — самостійний власник майна. Майно дитини відокремлене від майна її батьків, інших членів сім'ї та будь-яких інших осіб. Батьки управляють майном малолітньої дитини, проте вони діють виключно в її інтересах. В процесі управляння батьки реалізують не свої майнові права, а права дитини. Неповнолітні діти управляють своїм майном самостійно, у випадках, передбачених законом, — за згодою батьків (ст. 32 ЦК України).

Майнові відносини батьків та дітей складаються щодо різних видів майна. По-перше, це майно, яке було набуте батьками спеціально для дитини, тобто майно, яке призначене для розвитку, навчання та виховання дитини (ст. 174 СК України). По-друге, — майно, набуте за рахунок спільної праці чи спільних коштів батьків та дітей (ст. 175 СК України). По-третє, майно, набуте за різними правовими підставами малолітніми та неповнолітніми дітьми (спадкування, одержання дарунку, за договором купівлі-продажу, міни тощо). По-четверте, майно, набуте батьками для спільного користування батьків та дітей.

2. Сімейне законодавство послідовно закріплює принцип роздільності майна батьків і дітей. Згідно ч. 1 ст. 173 СК батьки і діти, зокрема ті, які спільно проживають, можуть бути самостійними власниками майна. Це означає, що незалежно від тривалості спільного проживання та спільного користування роздільним майном, яке належить батькам або дитині, воно зберігає свій первісний правовий режим. Якщо дитина проживає в будинку (квартирі), що належить на праві власності її батькам або одному з них, вона набуває щодо нього лише право користування (сервітут) (див. ст. 176 СК України і коментар до неї). І, навпаки, якщо дитина отримала у власність житловий будинок або квартиру, в якій вона проживає разом із своїми батьками, останні не набувають щодо нього права власності і залишаються користувачами майна незалежно від тривалості свого проживання в цьому приміщенні.

3. СК України вперше закріплює презумпцію права власності батьків на спірне майно. Відповідно до ч. 2 ст. 173 СК України при вирішенні спору між батьками та малолітніми, неповнолітніми дітьми, які спільно проживають, щодо належності їм майна вважається, що воно є власністю батьків. Обов'язок доведення протилежного покладається на особу, яка представляє інтереси малолітньої дитини або на неповнолітню дитину, яка звернулася з позовом до суду (ч. 1 ст. 18 СК України). Виключення з цього правила стосується речей, які придбані батьками чи одним з них для забезпечення розвитку, навчання й виховання дитини (одяг, інші речі особистого вжитку, іграшки, книги, музичні інструменти, спортивне обладнання тощо). Ст. 174 СК України прямо закріплює право власності дитини на таке майно. Що ж стосується інших речей, якими користується дитина (наприклад, аудіо —, відеоапаратура, меблевий гарнітур тощо), то належність їх дитині на праві приватної власності має бути доведена в суді. Наприклад, судом може бути встановлено, що певна річ була подарована саме дитині на день її народження.

Стаття 174. Право власності дитини на майно, призначене для її розвитку, навчання та виховання

1. Майно, придбане батьками або одним із них для забезпечення розвитку, навчання та виховання дитини (одяг, інші речі особистого вжитку, іграшки, книги, музичні інструменти, спортивне обладнання тощо), є власністю дитини.

1. В коментованій статті визначається режим речей, які в теорії та на практиці зазвичай називають «дитячі речі». Необхідність в особливому правовому режимі таких речей пов'язана з тим, що вони забезпечують виключно інтереси дитини. Для того, щоб виокремити ці речі із речей інших членів сім'ї, закон вперше визначає, що майно, придбане батьками або одним із них для забезпечення розвитку, навчання та виховання, дитини, є власністю дитини.

Це питання має важливий практичний аспект. Протягом десятиліть при поділі майна подружжя виникало питання щодо правового режиму дитячих речей. КпШС України 1969 р. не встановлював щодо них спеціальних правил. Тому формально дитячі речі вважалися майном подружжя. Відповідно, при поділі майна подружжя вони мали передаватися тому з них, з ким залишалася дитина після розірвання шлюбу. Передання речей дитини одному з подружжя фактично зменшувало його частку у спільному майні, що було несправедливим. Виходячи з цього, суди всупереч закону нерідко не враховували вартість дитячих речей при поділі подружнього майна.

В новому СК України це питання чітко визначено: дитячі речі — це об'єкт права власності самої дитини. З цього випливає, що у разі поділу майна подружжя суд не буде враховувати вартість цих речей, оскільки вони не входять до складу подружнього майна. Дитячі речі як окремий об'єкт належать виключно дитині, тому вони завжди мають «слідувати» за дитиною як в юридичному, так і в фактичному розумінні.

2. В коментованій статті закріплюється приблизний перелік дитячих речей: одяг, інші речі особистого вжитку, іграшки, книги, музичні інструменти, спортивне обладнання тощо. Очевидно, що «склад дитячих речей» — це мінлива категорія. З розвитком суспільства до особи пред'являється все більше вимог, що в першу чергу пов'язано із ускладненням процесу навчання. Тому для повноцінної адаптації дитини в суспільстві з кожним десятиліттям вимагається все більше речей, які функціонально забезпечують її розвиток, навчання та виховання. Сьогодні не лише книги та іграшки можуть входити до дитячих речей. Якщо дитина має персональний компьютер, з яким вона постійно працює, телефон, інші технічні засоби, вони також мають визначатися як речі, що належать дитині. Головне, щоб такі речі забезпечували розвиток, навчання та виховання дитини.

У свою чергу до дитячих не можна віднести речі, які за своїм призначенням є «сімейними речами». Це речі, якими окрім дитини користуються також батьки та інші члени сім'ї (домашній кінотеатр, стереосистема тощо). Не викликає сумніву, що такі речі теж можуть сприяти розвитку та навчанню дитини, проте вони забезпечують інтереси і інших осіб. Очевидно, що до дитячих речей не можна віднести і так звані «статусні речі» (наприклад, автомобіль), якщо вони не були подаровані дитині за договором дарування.

Таким чином, право власності дитини складає майно, яке відповідає двом умовам. Це майно, яке: