Розділ III. ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ МАТЕРІ, БАТЬКА ТА ДИТИНИ

Виключенням з даного правила буде той випадок, коли один з батьків дитини, яка завдала шкоду, позбавлений батьківських прав. Відповідно до ст. 1183 ЦК України батьки зобов'язані відшкодувати шкоду, завдану дитиною, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав, протягом трьох років після позбавлення їх батьківських прав, якщо вони не доведуть, що ця шкода не є наслідком невиконання ними своїх батьківських обов'язків. Таким чином, якщо один з батьків позбавлений батьківських прав більше ніж три роки тому і не поновлений у них, інший з батьків буде нести відповідальність за поведінку дитини самостійно. На обов'язок утримувати дитину факт позбавлення когось з батьків батьківських прав не впливає (ч. 2 ст. 166 СК).

5. Рівність прав та обов'язків матері та батька дитини не припиняється внаслідок розірвання шлюбу між ними після народження дитини. Питання про те, з ким із подружжя, що розриває шлюб, будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той з батьків, хто буде проживати окремо, а також про умови здійснення ним права на особисте виховання дітей, має вирішуватися подружжям за їх спільною згодою у письмовому договорі, який подружжя подає до суду разом із заявою про розірвання шлюбу (ч. 1 ст. 109 СК).

6. На обсяг прав та обов'язків матері та батька дитини не впливає також вік матері чи батька дитини. Відповідно до ст. 156 СК України неповнолітні батьки мають такі ж права та обов'язки щодо дитини, як і повнолітні батьки, і можуть їх здійснювати самостійно. Крім того, з метою найефективнішої реалізації неповнолітніми батьками своїх батьківських прав та виконання обов'язків, ст. 35 ЦК України надає неповнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини, право на набуття повної цивільної дієздатності до досягнення нею вісімнадцяти років. Надання повної цивільної дієздатності провадиться за рішенням органу опіки та піклування за заявою неповнолітньої особи за письмовою згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника, а у разі відсутності такої згоди повна цивільна дієздатність може бути надана за рішенням суду. Неповнолітнім матері, батькові дитини баба, дід дитини з боку того з батьків, хто є неповнолітнім, зобов'язані надавати допомогу у здійсненні батьківських прав та виконанні батьківських обов'язків (ст. 16 СК України).

7. На обсяг прав та обов'язків батьків щодо дитини може вплинути стан їхнього фізичного здоров'я. За загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 272 ЦК України, фізична особа здійснює особисті немайнові права самостійно. В інтересах повнолітніх фізичних осіб, які за віком або за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої особисті немайнові права, їхні права здійснюють батьки (усиновлювачі), опікуни, піклувальники. У випадках, коли батьки понад шість місяців не можуть займатись вихованням своїх дітей за станом здоров'я (інваліди І — II групи), над дитиною може бути встановлено опіку чи піклування (п. 2.2 Правил опіки та піклування, затверджених Наказом Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України 26.05.99 р. № 34/166/131/88), але для таких батьків немає підстав для позбавлення їх батьківських прав.

Стаття 142. Рівність прав та обов'язків дітей щодо батьків

1. Діти мають рівні права та обов'язки щодо батьків, незалежно від того, чи перебували їхні батьки у шлюбі між собою.

1. Коментована стаття декларує принцип рівності прав та обов'язків дітей щодо батьків незалежно від походження дитини. Закріплення вказаного принципу як у міжнародних правових актах, так і національних законодавствах стало результатом розвитку уявлень людства про правове положення дитини у суспільстві та усвідомленні того, що дитина внаслідок її фізичної і розумової незрілості потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження без будь-якої дискримінації незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного, етнічного або соціального походження, майнового стану, стану здоров'я і народження дитини, її батьків чи законних опікунів або яких-небудь інших обставин (ст. 2 Конвенції про права дитини).

2. Аж до XX сторіччя «незаконнонароджені» діти не визнавалися родичами ні свого батька, ні своєї матері.

Відносини між батьками та дітьми у Давній Русі, як і скрізь у цей період, будувалися на владі батька. Законність походження у цей час ще не мала визначального значення. При наявності у деяких слов'янських племен полігамії головним було визнання дитини власним батьком. З прийняттям християнства поступово починає надаватися значення тільки законному спорідненню. В Утюженні 1648 року заборонялося узаконення позашлюбних дітей навіть в разі взяття шлюбу батьками. Діти не знаходилися у правовому зв'язку з батьком і визнавалися тільки родичами своєї матері.

У XVIII ст. «незаконнонароджені» діти слідували стану своєї матері, але діти дворянок не отримували дворянства. Вся батьківська влада щодо такої дитини належала матері (ст. 132 Законів цивільних). Батько був зобов'язаний тільки утримувати «незаконнонароджену» дитину в разі її нужденності і у відповідності з суспільним станом матері (ст. 132 Законів цивільних). Це утримання розглядалося не як аліменти, а в якості компенсації шкоди. Узаконення дітей у цей час здійснювалося тільки з найвищого веління, кожного разу у індивідуальному порядку.

Тільки за законом 1902 року термін «незаконнонароджені» діти був замінений на «позашлюбні», і діти набули деяких прав щодо матері'. Прізвище дитині надавалося за прізвищем матері, але тільки якщо вона давала на це згоду. По батькові записувалося за ім'ям хрещеного. Позашлюбні діти могли спадкувати тільки набуте майно матері. Спадкування за законом її родового майна та спадкування після батька не допускалося.

Після Революції 1917 року поряд зі змінами у суспільному житті Росії та України сталися і докорінні зміни у сімейно-шлюбному законодавстві. Одразу ж після здобуття влади 18 та 19 грудня 1917 року ВЦВК і РНК РРФСР видали декрети «Про громадянський шлюб, дітей і про введення книг актів громадянського стану» та «Про розлучення». Декрет «Про громадянський шлюб, дітей і про введення книг актів громадянського стану» урівняв позашлюбних дітей із шлюбними не тільки у майнових, але й у особистих правах, допускаючи можливість судового встановлення батьківства і стягнення з особи, визнаної батьком, аліментів.

В Україні аналогічні декрети були прийняті у 1919 році. Хоча українське сімейне законодавство розвивалося за зразком законодавства РРФСР, однак між декретом ВЦВК і РНК РРФСР від 18 грудня 1917 року «Про громадянський шлюб, дітей і про введення книг актів громадянського стану» та декретом Раднаркому України «Про «Про громадянський шлюб і ведення книг запису актів громадянського стану» від 20 лютого 1919 року були суттєві відмінності. Зокрема декрет УРСР нічого не зазначав про правове становище позашлюбних дітей. Але судова і адміністративна практика УРСР стали одразу ж орієнтуватися на положення декрету РРФСР про те, що батько і мати записуються як такі при реєстрації народження дитини згідно з їх заявою, а якщо батько позашлюбної дитини ухиляється від подання такої заяви, то матері дитини або опікуну дозволяється встановити батьківство у судовому порядку.

Повністю урівняв позашлюбних дітей із шлюбними Кодекс законів про сім'ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану УРСР, прийнятий 30 травня 1926 року. Він досить детально регламентував порядок встановлення батьківства щодо позашлюбних дітей. Встановлений Кодексом 1926 року порядок встановлення батьківства проіснував з деякими змінами до прийняття Президією Верховної Ради СРСР 8 липня 1944 року Указу «Про збільшення державної допомоги вагітним жінкам, багатодітним і одиноким матерям, посилення охорони материнства і дитинства і заснування ордена «Материнська слава» і «Медаль материнства». Указ анульовував будь-який правовий зв'язок позашлюбної дитини з батьком, зберігши його тільки по лінії матері, а також вперше провівши межу між дітьми шлюбними і позашлюбними, скасувавши правило, яке існувало раніше, що одинока мати може звернутися до суду щодо встановлення батьківства і стягнення аліментів на позашлюбну дитину. Як зазначається у сімейно-правовій літературі, «положення Указу про анулювання правового зв'язку між позашлюбною дитиною і її батьком було кроком назад у розвитку шлюбно-сімейного законодавства, бо фактично позашлюбні діти були поставлені в напівбезправне і принизливе становище порівняно з шлюбними дітьми, крім цього все ж таки батьки повинні здійснювати виховання і утримання своїх дітей незалежно від того, чи перебувають вони у шлюбі, чи ні.

Остаточно принцип рівності прав та обов'язків шлюбних та позашлюбних дітей був закріплений в українському шлюбно-сімейному законодавстві з прийняттям Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік про шлюб і сім'ю, які стали базою для прийняття 20 червня 1969 року Кодексу про шлюб та сім'ю Української РСР.

3. Принцип рівності прав дитини незалежно від походження закріплюється на конституційному рівні (ст. 52 Конституції України). Походження дитини від батьків засвідчується державним органом реєстрації актів цивільного стану. Походження дитини від подружжя визначається на підставі Свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров'я про народження дружиною дитини(ст. 122 СК). Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров’я про народження нею дитини, а від батька:

1) за заявою матері та батька дитини;

2) за заявою чоловіка, який вважає себе батьком дитини;

3) за рішенням суду (ст. 125 СК).

Незалежно від порядку встановлення походження дитини від того чи іншого з батьків кожен з дітей має право одержувати однакову турботу з боку кожного з них.