Розділ II. ШЛЮБ. ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ ПОДРУЖЖЯ

За таких обставин строк дії шлюбного договору буде визначатися за правилами, встановленими цивільним законодавством. Згідно із ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Реалізація прав та виконання обов'язків, що випливають із шлюбного договору, в першу чергу здійснюються протягом існування шлюбу. Проте окремі права та обов'язки можуть виходити «за межі» шлюбу та існувати після його припинення (аліментні обов'язки колишнього подружжя, права та обов'язки, що пов'язані з поділом колишнім подружжям спільного майна тощо). Таким чином, існування невиконаного обов'язку та нереалізованого права, що випливають із шлюбного договору, є свідченням того, що строк дії шлюбного договору не закінчився.

3. Законодавство надає можливості сторонам визначити строк дії шлюбного договору на власний розсуд.

При цьому сторони мають право визначити строк дії договору в цілому або лише його окремих частин (окремих прав та обов'язків). Так, сторони можуть передбачити, що шлюбний договір буде чинним протягом перших п'яти років після реєстрації шлюбу. Сплив вказаного строку свідчитиме про припинення дії договору. Після цього відносно подружжя автоматично відновлюється дія норм чинного законодавства, у той час як договірний режим припиняється.

Сторони можуть передбачити у шлюбному договорі строк тривалості окремих майнових прав та обов'язків. В першу чергу це може стосуватися аліментних відносин подружжя, батьків та дітей. Нерідко сторони домовляються про те, що один з подружжя бере на себе обов'язок утримувати другого з подружжя протягом певного строку. Наприклад, чоловік згоден надавати дружині утримання до досягнення дитиною 10 років. При цьому строк дії шлюбного договору в цілому сторонами не визначається, а тривалість прав та обов'язків встановлюється лише відносно надання утримання. За таких обставин досягнення дитиною десятилітнього віку свідчитиме про припинення прав та обов'язків подружжя, що стосуються утримання, у той час як шлюбний договір в цілому зберігатиме свою чинність.

В ч. 3 ст. 631 ЦК України вказано: сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Це правило є актуальним і при укладенні шлюбного договору. Нерідко сторони визначають правовий режим майна, набутого до реєстрації шлюбу, зокрема про передання роздільного майна у спільну часткову або сумісну власність подружжя. Може існувати і дещо інша ситуація. Якщо шлюбний договір укладається подружжям, то сторони можуть визначити в ньому режим майна, набутого після реєстрації, але до укладення шлюбного договору.

4. За шлюбним договором сторони можуть визначити свої права та обов'язки на період існування шлюбу, а також на випадок його припинення. Хоча такі поняття, як «шлюб» та «шлюбний договір» є тісно пов'язаними, вони не є тотожними і певною мірою існують автономно. Тому припинення шлюбу не впливає на долю прав та обов'язків, що випливають із шлюбного договору, якщо сторони визначили такий строк їхньої дії. Без сумніву, сторони можуть домовитися, що дія шлюбного договору зберігатиметься лише на час існування шлюбу. Разом з тим вони можуть встановити чинність договору або окремих його умов і після припинення шлюбу. В першу чергу, це може пов'язуватися із встановленням аліментних прав та обов'язків сторін (їх дітей), що виникатимуть після розірвання шлюбу. Певні права та обов'язки, що виникли за договором за час шлюбу, можуть зберігати свою чинність і після його розірвання. Наприклад, сторони встановили, що дружина набуватиме право на одержання утримання від чоловіка до досягнення дитиною 8-річного віку навіть у випадку розірвання шлюбу.

Стаття 97. Визначення у шлюбному договорі правового режиму майна

1. У шлюбному договорі може бути визначене майно, яке дружина, чоловік передає для використання на спільні потреби сім'ї, а також правовий режим майна, подарованого подружжю у зв'язку з реєстрацією шлюбу.

2. Сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 цього Кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них.

3. Сторони можуть домовитися про можливий порядок поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу.

4. У шлюбному договорі сторони можуть передбачити використання належного їм обом або одному з них майна для забезпечення потреб їхніх дітей, а також інших осіб.

5. Сторони можуть включити до шлюбного договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства.

1. Сенс шлюбного договору полягає в створенні подружжям власних (відмінних від законодавчих) правил (міні-норм), які будуть визначати їх права та обов'язки у майновій сфері. В опублікованих зразках шлюбних договорів нерідко можна зустріти умови, які відтворюють норми СК України. Такі умови не несуть ніякого смислового навантаження та в цілому є зайвими. Сенс такого роду повторень норм СК України можна знайти лише в певній конкретизації норм закону по відношенню до конкретної подружньої пари. Однак реальне значення мають лише ті положення шлюбного договору, які містять правила, відмінні від передбачених в законі.

Сфера договірної ініціативи сторін при визначенні майнових відносин подружжя є достатньо широкою. В коментованій статті окреслюються лише основні напрямки такої ініціативи.

В цілому умови шлюбного договору, що визначають правовий режим майна дружини та чоловіка, можна об'єднати в кілька груп. Це умови щодо:

• зміни передбаченого законом режиму роздільності майна дружини та чоловіка на режим спільності майна;

• зміни передбаченого законом режиму спільності майна подружжя на режим роздільності майна;

• визначення порядку користування майном дружини та чоловіка.

2. В СК України закріплено принцип спільності майна подружжя. Згідно з ч. 1 ст. 6 °CК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Разом з тим закон передбачає, що сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 6 °CК України (ч. 2 коментованої статті). Це означає, що набуте за час шлюбу майно не буде належати подружжю на праві спільної сумісної власності. Натомість за бажанням сторін майно може належати подружжю на праві спільної часткової власності (з визначенням часток кожного з подружжя в праві на майно) або кожному з подружжя окремо — на праві приватної власності.