Розділ II. ШЛЮБ. ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ ПОДРУЖЖЯ

1. Якщо шлюбний договір укладено до реєстрації шлюбу, він набирає чинності у день реєстрації шлюбу.

2. Якщо шлюбний договір укладено подружжям, він набирає чинності у день його нотаріального посвідчення.

1. Згідно з новим сімейним законодавством шлюбні договори можуть укладатися як до, так і після реєстрації шлюбу (ч. 1 ст. 92 СК України). Ця обставина істотно впливає на початок дії шлюбного договору. Правила, що визначають це питання, мають суттєві особливості.

В ч. 3 ст. 640 ЦК України встановлено загальне правило: договір, який підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення. Договір набирає чинності з моменту його укладення (ч. 2 ст. 631 ЦК України). Сімейне законодавство акцентує увагу саме на часі набрання чинності шлюбним договором — день реєстрації шлюбу або день нотаріального посвідчення договору. З аналізу норм цивільного та сімейного законодавства можна дійти висновку, що стосовно шлюбного договору такі поняття, як «укладення договору» та «набрання договором чинності» можуть не збігатися, що не співпадає з загальними правилами, встановленими в ч. 2 ст. 631 ЦК України.

Якщо шлюбний договір укладено подружжям (у період шлюбу), він набирає чинності у день його нотаріального посвідчення. Якщо шлюбний договір укладено нареченими до реєстрації шлюбу, то він набирає чинності у день реєстрації шлюбу. Таким чином, шлюбний договір подружжя є укладеним та набирає чинності одночасно, у той час як шлюбний договір наречених вважається укладеним з моменту його нотаріального посвідчення, а набирає чинності у день реєстрації шлюбу.

Є очевидним, що основне питання виникає у тому разі, коли шлюбний договір укладено до реєстрації шлюбу. До моменту реєстрації шлюбу шлюбний договір не набуває юридичного значення, він нібито відкладається на певний строк. Якщо ж сторони взагалі не одружаться, то шлюбний договір так і не перейде з пасивного юридичного стану в активний.

У деяких випадках аналогічні по суті наслідки можуть виникнути навіть у випадку реєстрації шлюбу. Наприклад, сторони уклали шлюбний договір до шлюбу і при цьому відстрочили момент набрання ним чинності на п'ять років після реєстрації шлюбу. З моменту укладення шлюбу до спливу п'яти років шлюбний договір не набуває чинності. Його дія може початися лише після закінчення зазначеного часу. Якщо за цей час сторони розірвали шлюб, то договір, як і у попередньому випадку, так і не набуде чинності.

2. Звертає на себе увагу імперативний характер закріплених в коментованій статті правил. Певною мірою він є виправданим. Зокрема стосовно того, що шлюбний договір наречених набуває чинності лише після реєстрації шлюбу. Проте імперативність вбачається невиправданою в інших випадках. По-перше, за бажанням сторін шлюбний договір, укладений до реєстрації шлюбу, може набрати чинності не з моменту реєстрації шлюбу, а пізніше — з моменту, визначеному сторонами (наприклад, через три роки після реєстрації шлюбу або навіть після розірвання шлюбу). По-друге, шлюбний договір, укладений у період шлюбу, за бажанням сторін може розповсюджувати свою дію на відносини, що виникли з моменту реєстрації шлюбу або через якийсь час після цього. У зв'язку з цим можливе укладення шлюбного договору як на майбутнє, так і. Такі домовленості не будуть суперечити закону. Якщо сторони мають право змінити правовий режим майна, набутого ними до шлюбу, то тим більше вони вправі визначити режим майна, що було придбане після реєстрації шлюбу, але до початку дії шлюбного договору.

Вказане свідчить про те, що початок дії шлюбного договору може бути пов'язаний не лише з реєстрацією шлюбу або його нотаріальним посвідченням, а й з іншими обставинами, визначеними сторонами, — настанням певного терміну або певної життєвої обставини, спливу часу тощо.

3. Необхідно також визначитися щодо співвідношення таких понять, як «початок дії шлюбного договору» та «момент виникнення права власності за шлюбним договором». Треба одразу зазначити, що між ними існує суттєвий розбіг.

Предметом шлюбного договору може бути як наявне на час його укладення майно, так і те, що може бути набуте подружжям у майбутньому {майбутнє майно). Цей фактор впливає на момент виникнення права власності за договором.

Основна проблема виникає у разі укладення шлюбного договору щодо наявного майна до реєстрації шлюбу. Відповідно до ч. 1 ст. 95 СК України, якщо шлюбний договір укладено до реєстрації шлюбу, він набирає чинності у день реєстрації шлюбу, тобто до моменту реєстрації шлюбу договір не має сили. Проте відповідно до ч. 3 ст. 334 ЦК право власності на майно за договором, що підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення. Будь-яких виключень це правило не має. У свою чергу СК України не закріплює спеціальних норм, які б визначали момент виникнення права власності за договорами подружжя. В результаті виникає парадоксальна ситуація: шлюбний договір, посвідчений нотаріусом та укладений до реєстрації шлюбу, згідно з СК України не набуває чинності, проте спричиняє виникнення права власності на майно у другого з подружжя (згідно з ЦК України). Зрозуміло, що це неможливо. Виходом із цієї ситуації мало б стати закріплення у ч. 3 ст. 334 ЦК України більш гнучкого правила: право власності на майно за договором, що підлягає нотаріальному посвідченню, виникає з моменту такого посвідчення, якщо інше не передбачено законом. У свою чергу в СК України необхідно закріпити спеціальне правило, що за шлюбним договором, укладеним до реєстрації шлюбу, право власності на майно виникає не з моменту його нотаріального посвідчення, а з моменту реєстрації шлюбу та набрання чинності шлюбним договором.

Якщо шлюбний договір укладається щодо наявного майна у період шлюбу, то право власності щодо нього виникає за загальним правилом — з моменту нотаріального посвідчення шлюбного договору.

Проблеми переходу прав на майно за шлюбним договором на цьому не закінчуються. Особливістю шлюбного договору є його довготривалий характер та спрямованість на майбутнє. Тому нерідко його предметом виступає майно, конкретизація якого на момент укладання договору неможлива у зв'язку з його відсутністю (майбутнє майно). На цій підставі виникає питання щодо виникнення права власності на таке майно. Наприклад, наречені домовилися, що у разі набуття ними за час шлюбу квартири вона належатиме їм на праві спільної часткової власності з відповідним визначенням часток кожного з них в праві на майно. Шлюбний договір набрав чинності з моменту реєстрації шлюбу. Проте право власності на квартиру в цей момент виникнути не може, оскільки квартира ще не набута. Таким чином, якщо предметом шлюбного договору є майбутнє майно (майно, що є для подружжя юридично відсутнім на час укладення шлюбного договору), виникнення права власності на нього не може пов'язуватися з: а) моментом нотаріального посвідчення договору (для шлюбного договору); б) моментом реєстрації шлюбу (для дошлюбного договору). Очевидно, що таке питання має бути вирішене в законі. В теоретичному плані можна зробити наступний висновок. Якщо сторони уклали шлюбний договір за моделлю умовного правочину (якщо… то…), право власності на набуту в подальшому річ має, очевидно, виникати з моменту набуття такої речі. Наприклад, дружина та чоловік закріпили в договорі, що у разі купівлі ними за час шлюбу автомобіля певної марки, він перебуватиме у спільній частковій власності подружжя. При цьому дружині належатиме 3/10, а чоловікові — 7/10 в праві власності на цю річ. Договір було укладено подружжям за час шлюбу, тому він набиратиме чинності з моменту його нотаріального посвідчення, у той час як право власності на майно, що є предметом договору, виникатиме пізніше — після його купівлі.

Окрім моменту виникнення права власності на майно, існують також питання, пов'язані з реєстрацією прав на нерухоме майно, що є предметом шлюбного договору. Тут виникає публічний аспект відносин власності подружжя. Належність нерухомого майна дружині та чоловікові повинна бути зареєстрована належним чином, оскільки право власності на нерухомі речі підлягає державній реєстрації (ст. 182 ЦК України). На жаль, тут виникають певні складнощі, пов'язані з тим, що новий Закон «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 1.07.2004 р. № 1952-Г не вносить шлюбний договір до переліку документів для державної реєстрації прав на нерухоме майно (ст. 19). Це спричиняє різнобій в практиці застосування норм, що регулюють майнові відносини подружжя.

Стаття 96. Строк дії шлюбного договору

1. У шлюбному договорі може бути встановлено загальний строк його дії, а також строки тривалості окремих прав та обов'язків.

2. У шлюбному договорі може бути встановлена чинність договору або окремих його умов і після припинення шлюбу.

1. В ст. 95 СК України визначається початок дії шлюбного договору. У свою чергу коментована стаття присвячена визначенню питання про строк його дії. Треба зазначити, що строк дії шлюбного договору може визначатися: а) безпосередньо сторонами в договорі; б) за правилами, встановленими в законі, якщо сторони це питання спеціально в договорі не обумовили.

2. Строк дії шлюбного договору може сторонами не визначатися. Строк дії не є істотною умовою шлюбного договору, тому його невизначення сторонами не впливає на долю договору. Шлюбний договір вважається укладеним і без визначення в ньому строку його дії.